Є суд. Судді в бузкових мантіях гучно виголошують вироки. В минулому столітті жоден різник не міг продати бодай фунта яловичини чи баранини, щоб судові чини не взяли своєї частини.
Тьма-тьмуща сектантських богомілень протистоїть офіційній церкві. Зайдіть у першу-ліпшу з них, і ви почуєте, як простий дядько пояснює своїм одновірцям, що таке не-сторіанство, тобто розповідає про невловиму різницю між матір'ю Христовою і божою матір'ю, або ж повчає, що бог-отець — всемогутній, а син його — тільки подоба всемогутності; все це дуже нагадує Абелярову єресь. Тут аж кишить від католиків-ірландців, які такі нетерпимі в справах віри, що їхні теологічні суперечки нерідко кінчаються ударом воістину християнського кулака. Нічого не робити в неділю — закон. Все дозволяється в неділю, не можна тільки випити склянку пива. Якщо б «у святий день суботній» вас замучила спрага, то високоповажний Амоса Шіка із Гай-стріт, який має ліцензію на торгівлю елем і сидром, був би щиро обурений. Закон недільного дня: співай, але не пий. Тільки на молитві вимовляють «господи». А так кажуть «милосердний». God чи ножиці, що впали на землю, вигукнула: «Господи!» — і її вигнали за те, що вона «всує згадала ім'я боже». Тут ще віє духом Біблії, а не Євангелія.
В місті є театр. На глухій вулиці е хвіртка, через неї входиш в якийсь коридор — це під'їзд. За своєю архітектурою театр скидається на клуню, в яку звалюють сіно.
Сатана тут не в пошані, тож вистачить йому й такого помешкання. Якраз навпроти в'язниця — ще одне житло того самого пана.
На північному узвишші в Касл Карей (помилка: треба було б казати Карей Касл) зібрано дорогоцінну колекцію картин, переважно пензля іспанських майстрів. Якби вона належала громаді, там би був справжній музей. В деяких аристократичних домах збереглися цікаві зразки голландського розмальованого плиткового отинькування, яке свого часу прикрашувало камін царя Петра в Саардамі, і рідкісне фаянсове обличкування стін, яке називається по-пор-тугальски azulejos; ці вишукані фаянсові вироби — твори старовинного мистецтва, нині відновленого і набагато вдосконаленого завдяки ініціаторам, подібним до доктора Лас-саля, фабрикам на зразок Прем'єр і художникам по кераміці — майстрам Дейку та Деверсу.
Шосе д'Антен Джерсею називається Червонобулон-ською вулицею; Сен-Жерменське передмістя Гернсею називається Рое. Тут багато гарних прямих вулиць, садів, будинки тонуть у зелені. В порту Сен-П'єр стільки ж дерев, скільки дахів, більше гнізд, ніж домів, і більше пташиного щебету, ніж вуличного шуму. Передмістя Рое таке ж імпозантне, як аристократичні квартали Лондона; все тут біле і чисте. Перетніть яр, пройдіться вулицею Міль-стріт, заверніть у прохід-ущелину між двома високими будинками, підніміться довгими вузенькими покрученими сходами з хисткими приступцями — і ви опинитесь у справжньому бедуїнському селищі; старенькі халупи, немощені, вибоїсті вулички, обсмалені горища, повалені стіни, порожні приміщення без вікон і дверей, в яких уже пробивається трава, балки, що загороджують вулицю, руїни, які постають поперек дороги; то тут, то там сяка-така заселена людом хижка, гола дітвора, бліді жінки; можна подумати, що ви потрапили в Заачу.
В порту Сен-П'єр нема годинникарів, є зегермайстри; нема оціночників на ярмарках, є аукціонери, нема малярів, є художники, нема мулярів, є ліпники, нема мозольних операторів, є педикюристи, нема кухарів, є кулінари, у двері не стукають, а «вдаряють». Якась пані Песко називає себе «митним агентом і корабельною постачальницею». Один ци-рульпик повідомив у своїй голярні про смерть Веллінгтона такими словами: «Начальник солдатні переставився».
Жінки ходять від оселі до оселі, перепродуючи всілякий дріб'язок, куплений на ринках і ярмарках; це ремесло називається тут «коробейництвом». Коробейниці дуже бідні, за день вони насилу вторговують кілька дублів. Наведемо слова однієї з них:
«Та й пощастило ж мені: я відклала за тиждень про чорний день сім су». Мій приятель якось подарував такій коробейниці п'ять франків; вона сказала: «Щиро дякую вам, пане, тепер я зможу закупити товар оптом».
В травні місяці в порту з'являються яхти, рейд кишить від прогулянкових суден, майже всі вони оснащені, як шхуни, але на деяких є вже парові машини. Дехто з власників витрачає на утримання яхти до ста тисяч франків на. місяць.
Крикет процвітає, а бокс геть занепав. Широко розповсюджені товариства тверезості, і, як по правді, не без добрих наслідків. Члени цих товариств влаштовують процесії, вони несуть свої прапори з майже масонською урочистістю, чим зворушують навіть корчмарів. Можна почути, як власниці таверн дорікають п'янюгам: «Нічого жлуктити цілу пляшку. Випийте скляночку і досить з вас».
Народ тут здоровий, гарний і доброзичливий. Міська в'язниця часто стоїть пусткою.
На святвечір тюремний наглядач, якщо тільки є в'язні, частує їх по-сімейному вечерею.
Місцеві архітектурні смаки — непорушні; місто Сен-П'єр вірне своїй королеві, Біблії і опускним вікнам; чоловіки влітку купаються голими, купатися в спідніх непристойно, прилипаючи, вони підкреслюють наготу.
Тутешні матері чудово вдягають дітей: які милі ці розмаїті, ошатні дитячі костюмчики! Діти ходять вулицями самі — зворушлива і приємна довірливість.
Старшенькі ведуть за ручку малюків.
У модах Гернсей наслідує Париж. Щоправда, не в усьому. Іноді замилування яскравочервоним і яскраво-синім кольорами виявляє спорідненість з Англією. І все ж нам довелося підслухати, як одна місцева кравчиха, ненависниця індиго та яскраво-червоного кольору, повчаючи гернсейську модницю, зробила дуже тонке зауваження: «Ось колір братків я вважаю цілком пристойним і цілком дамським кольором». Гернсейське корабельне рукомесло має гучну славу; доки захаращені вітрильниками, які підлягають ремонту. Кораблі витягають на сушу під звуки флейти. «Від флейтиста, — кажуть майстри-теслярі, — більше користі, ніж від кількох робітників». У порту Сен-П'єр, як і в Д'єпі, є свій Полле і, як у Лондоні, — свій Стренд. Світська людина не покажеться на вулиці з папкою чи портфелем під пахвою, зате щосуботи йде на ринок з кошиком у руках. Якось порт Сен-П'єр проїздом відвідала коронована особа — і після цього в ньому збудували вежу. Людей ховають в межах міста. Обабіч Шкільної вулиці лежать два кладовища. Надгробок, поставлений у лютому 1610 року, став частиною огорожі.
Іврез, сквер зі смарагдовими газонами і купами дерев, не гірший за наймальовничіші куточки Єлисейських полів у Парижі, але тут є ще й море. На красиво оформлених вітринах «Аркади» читаєш хоч би такий рекламний напис: «Тут продаються парфуми, схвалені 6-м артилерійським полком».
Містом сновигають візки, навантажені бочками з пивом і мішками з кам'яним вугіллям. Перехожий то тут, то там може побачити такі оголошення: «Тут, як і раніше, дають у тимчасове користування племінного бугая»; «Тут по найвищій ціні скуповують ганчір'я, свинець, скло, кістки»; «Тут продають на вибір молоду, круглу картоплю»; «Продаються підпорки для гороху, декілька тонн вівсяної соломи на січку, повний комплект аглицьких дверних приладів для вітальні, а також вгодована свиня. Звертатись: ферма «Моя утіха» Сен-Жак»; «Продається свіжий м'якуш, жовта морква на сотні і справна французька клістирна трубка. Звертатися до млина, що поблизу сходів Сент-Андре»; «Тут забороняється чистити рибу і звалювати покидьки»; «Продається дійна ослиця» і тощо, і тощо.
IX
Джерсей, Орін'ї, Серк
Острови Ла-Манш — це шматки Франції, які впали в море і які підібрала Англія. Ось чому так важко визначити національну приналежність їхніх мешканців. Джерсейці і гернсейці стали англійцями, звісно, не без власної волі, але вони, самі того не знаючи, — французи. Зрештою, якби й знали, то постаралися б забути. Частковим свідченням цього є хоч би та французька мова, якою вони розмовляють. Архіпелаг складається з чотирьох острові»: двох великих — Джерсею і Гернсею та двох малих — Оріньї і Серку, не рахуючи Ортаху, Каске, Ерма, Жет-У та інших дрібних острівців. Населення цієї древньої Галії залюбки наділяє назви острівців та рифів звуком «у». Поблизу Оріньї — Бюр-У, поблизу Серка — Брек-У, поблизу Гернсею — Лі-У і Жет-У, поблизу Джерсею — Ерке-У, поблизу Гранвіллю — Пір-У. Є також мис Уг, затока Уг, Яблуневий Уг та Уме. Є острів Шузей, підводний камінь Шаус і т. д. Hou — цей визначний корінь давньої мови — зустрічається скрізь: houe — хвиля, huee — гикання, hure — свиняча голова, hourque — голландське вітрильне судно, houre — стародавня назва ешафота, houx — терен, houperon — акула, hurlemet — гарчання, hulotte, chouette — сова, сич (звідси слово chouan — шуан) і т. ін.; звучить він у двох словах, які виражають безконечність — unda і unde. Він відчувається в двох словах, які виражають сумнів, — ou та ой. Площа Серку становить половину Оріньї; Оріньї — чверть Гернсею, Гернсей — дві треті Джерсею. А сам острів Джерсей такий самий завбільшки як Лондон. Потрібно було б скласти дві тисячі сімсот Джерсеїв, щоб вийшла площа Франції. Згідно з підрахунками Шарансона, надзвичайно обізнаного агронома-практика, якби грунти у Франції оброблялися так, як на Джерсеї, то вона могла б прогодувати двісті сімдесят мільйонів чоловік, всю Європу. Найменший із чотирьох островів — Серк — найкрасивіший; найбільший — Джерсей — найпривабливіший, а суворий і мальовничий Гернсей поєднує в собі риси обох. На Серку є копальня срібла, але роботи на ній не ведуться — видобуток незначний. На Джерсеї п'ятдесят тисяч мешканців, на Гернсеї — тридцять тисяч; на Оріньї — чотири тисячі п'ятсот; на Лі-У. — одна людина. З острова на острів, з Оріньї на Гернсей — всього лише один крок, якщо ступати в семимильних чоботях. Протока між Гернсеєм і Ермом називається «Малою вулицею», а між Ермом і Серком — «Великою вулицею». Найближчою точкою французького материка є мис Фламанвіль. В Гернсеї чути, як стріляють гармати в Шер-бурзі, а в Шербурзі чути, як гримить у Гернсеї. Як ми вже казали, грози на Ла-Маншському архіпелазі — жахливі. Архіпелаги — царство вітрів. Кожна протока між островами — wе своєрідна продувна труба. Закон, добрий для тих, хто на суші, поганий для тих, хто на морі.
Вітер відносить міазми і спричинює катастрофи суден. Закон цей діє і на Нормандських островах, і yа інших архіпелагах. Холера тільки злегка лизнула Джерсей і Гернсей. Зате в середньовіччя на Гернсеї лютувала така страшна чума, що один бальї спалив усі архіви, аби спинити пошесть.
У Франції ці острови залюбки називають «англійськими», а в Англії «нормандськими островами». Ла-Маншські острови карбують свою монету, щоправда, тільки мідну. Ще збереглася римська дорога, яка вела з Кутанса на Джерсей.
В 709 році, як ми вже казали, океан відшматував Джерсей від Франції. Море поглинуло дванадцять парафій. Дворянські родини, які живуть нині в Нормандії, — все ще сеньйори цих парафій; але власність, на яку вони мають «священне право», канула у воду; зі священними правами таке трапляється часто.
X
Історія. Перекази. Релігія
Всі шість первісних гернсейських парафій належали одному сеньйорові — віконту Котантенському Неелю, який зазнав поразки в битві при Дюнах в 1047 році. Тоді, як пише Дюмарсе, на островах Ла-Маншу був вулкан. Дата появи дванадцяти парафій на Джерсеї записана в Чорній книзі кутанського кафедрального собору. Сеньйор Брибека носив титул гернсейського барона. Оріньї був ленним володінням Генріха Майстра.
Джерсей пережив панування двох розбійників — Цезаря і Роллона.
Викрик «аро» — звертання до герцога (Ах, Роллон!), якщо тільки він не походить від саксонського haran — «кричати». Викрик «аро» повторюють тричі, ставши на коліна на проїжджій дорозі. Всі, хто його почує, кидають роботу до того часу, поки справедливість не буде встановлена.
До Роллона, герцога нормандців, на архіпелазі володарював Саломон, король бретонців. Ось чому на Джерсеї так багато всього нормандського, а на Гернсеї — бретонського. Природа там відображає історію: на Джерсеї — більше лугів, на Гернсеї більше скель; Джерсей — зелепіший, Гернсей — суворіший.
Дворянство захищало острови. На Оріньї від володінь графа Ессекського залишилися руїни — Ессекський замок. На Джерсеї зберігся замок Монторгейль, а на Гернсеї — замок Корне. Замок Корне був побудований на скелі Гольм, тобто Шолом. Подібна метафоричність виявляється в назві островів Каске — Каски. Замок Корне був обложений пікар-дійським піратом Есташем, а Монторгейль — Дюгескленом. Фортеці, так само, як і жінки, хваляться тими, хто хотів їх здобути, якщо тільки нападники — знамениті люди.
Один із них у XV столітті оголосив Джерсей і Гернсей нейтральними островами.
Одначе він мав на увазі війну, а не схизму. Кальвінізм, який на Джерсеї проповідував П'єр Моріс, а на Гернсеї Нікола Бодуен, проник на Нормандський архіпелаг в 1563 році. Він там процвітав так само, як і лютеранське вчення, але тепер і кальвінізм і лютеранство утискуються методистською церквою, цим наростом на протестантизмі, якому належить майбутнє Англії.
Гідна уваги деталь: церков на архіпелазі, як зірок на небі, святині тут на кожному кроці. Нехай сховаються зі своєю побожністю католики; в першому-ліпшому закутку джерсейської чи гернсейської землі каплиць набагато більше, ніж в однаковому за величиною шматку землі іспанської чи італійської. Каплиці власне методистів, методистів-догматиків, об'єднаних методистів незалежних, баптистів, пресвітеріанців, мелленарів, квакерів, біблейських християн (плімутських братів), вільно віруючих і т. д. Додайте до цього англіканську єпископальну церкву і римо-католицьку. На Джерсеї є навіть мормонська каплиця. Ортодоксальні біблії пізнають з того, що ім'я Сатани пишеться в них з малої букви: сатана. Так йому і треба.
До речі, про Сатану: тут ненавидять Вольтера. Ймення Вольтера, очевидно, стало синонімом Сатани. Досить завести мову про Вольтера, як усі чвари припиняються, мормон знаходить спільну мову з англіканином, гнів приводить до згоди, і всі секти починають дихати однією й тією ж ненавистю. Анафема Вольтерові — точка перетину всіх різновидів протестантизму. Знаменно, що католики ненавидять Вольтера, а протестанти ним гидують. Женева перевершила Рим. Лихослів'я має своє крещендо. Ні Калас, ні Сірвен, ні красномовні сторінки, написані Вольтером супроти драгонад, ролі не грають. Вольтер заперечував догми, і цього досить. Він узяв під захист протестантів, але образив протестантизм. Протестанти віддячують йому ортодоксальною невдячністю. Одного разу хтось у Сент-Ельє задумав виступити публічно з закликом зібрати пожертвування, він був попереджений, що офіра зірветься, якщо тільки в його промові буде спом'януте ім'я Вольтера. Доки не затихнуть голоси минулого, Вольтера будуть паплюжити. Що тільки про нього не кажуть: заперечують його геніальність, талант і розум. Його ображали в похилому віці, над ним глумилися після його смерті. Довкола нього повсякчас точаться суперечки. І в цьому його слава. Та хіба можна говорити про Вольтера спокійно і неупереджено? Коли людина стоїть понад своїми сучасниками і коли вона втілює в собі прогрес людства, їй доводиться мати справу не з критикою, а з ненавистю.
XI
Розбійні кублища і святі давніх часів
Цикладські острови утворюють коло; острови Ла-Маншського архіпелагу — трикутник. Коли дивишся на карту Нормандських островів, — а на карті зображене те, що людина бачить з висоти пташиного лету, — на ній між трьома крайніми точками вимальовується трикутна частка моря, її вершини: Оріньї, що становить північний кут трикутника, Гернсей — західний і Джерсей — південний. Довкола кожного з цих великих островів — купи менших острівців. Поблизу Оріньї — Бюр-У, Ортах і Каске; поблизу Гернсею — Ерм, Жет-У і Лі-У; Джерсей розвернувся в бік Франції дугою Сент-Обенської бухти, а до неї, ніби два рої бджіл до вулика, в синяві вод, що зливається з голубінню неба, ринуть дві розкидані, але чіткі групи острівців — Греле і Менк'є. В центрі архіпелагу — Серк, до якого прилягають Бек-У та Козиний острови, — являє собою своєрідну з’єднувальну ланку між Гернсеєм і Джерсеєм. Порівняння Цикладських островів з Нормандськими, безперечно, заскочило б послідовників містико-міфологічного вчення часів Реставрації, котрі, йдучи за Екштейном, стали прихильниками де Местра, вони знайшли б тут якийсь символічний зміст: круглий Еллінський архіпелаг — ore rotundo, архіпелаг Ла-Маншський — загострений, наїжачений, підступний, кутастий; там — в усьому гармонія, тут — усе насторожує; не дурно ж там Греція, а тут Нормандія.
Колись, у прадавні часи, Ла-Маншські острови були островами-хижаками. Першими острів'янами були, найімовірніше, примітивні люди з недорозвинутими нижніми щелепами, тип яких знаходить поблизу Мулен-Гіньйона. Половину року вони харчувалися рибою та скойками, другу половину — тим, що давало їм море після корабельних катастроф. Вони грабували рідні береги, і це було для них додатковим засобом існування. Вони визнавали тільки дві пори року — «пору вилову риби» і «пору корабельних катастроф»; подібно до них гренландці називають літо «порою полювання на оленів», а зиму — «порою полювання на тюленів». Всі ці острови, що пізніше стали нормандськими, були порослі реп'яхами, колючим чагарником, пориті звірячими норами та піратськими лігвами. Один із давніх місцевих літописців дав їм аж надто красномовне визначення: «Царство щурів і розбійників». Коли сюди прийшли римляни, то майже нічого не зробили, щоб тут процвітала чесність: вони розпинали піратів і в той же час відзначали «Фуріналії», тобто свято злодіїв. Це свято і до цього часу справляють у нас у деяких селах 25 липня, а в містах — цілий рік. Джерсей, Серк і Гернсей колись називалися Ант, Сарж і Бісарж. Оріньї іменувався Редане, а може, навіть і Тане. Переказ стверджує, що на острові Щурів, insula rattorum внаслідок схрещення самців-кроликів з самицями-щурами на світ з'явилися морські свинки — Turkey соnу. Якщо вірити Фюретьєрові, абату з Шалівуа, який дорікав Лафонтену за те, що вій не відрізняв колоди від зрубаного дерева, Франція довго не помічала Оріньї біля свого узбережжя. Оріньї і справді займає в історії Франції дуже незначне місце. Все ж Рабле, наприклад, знав Нормандський архіпелаг, бо ж він згадує Ерм і Серк, іменуючи останній островом Сер. Він пише: «Запевняю вас, що землі тутешні подібні до островів Сер та Ерм, що між Бретанню та Англією споглядав я в давніші часи...» (видання 1558 року, Ліон, стор. 423).
Острови Каске — фатальне місце корабельних катастроф. Років із двісті тому англійці витягали там із морського дна гармати. Одна з них, обліплена устрицями та черепашками, зберігається у Валонському музеї.
Ерм — це eremos, пустинь. Святий Тугдуаль, друг святого Сансона, проводив там свої дні в молитвах, так само, як святий Маглуар на острові Серк. Легенда про подвижників, які жили на цих скелястих островах, вкрила архіпелаг священним ореолом. Ельє молився на Джерсеї, а Маркуф серед скель Кальвадоса. В ті часи пустельник Епархій, здійснюючи своє подвижництво в апгулемських печерах, став уже святим Сібардом, а анахорет Кресцентій, який жив у непролазних хащах Тревських лісів, поверг у прах храм Діани, невідступно дивлячись на нього протягом п'яти років. На Серку знаходилася храмина святого Маглуара, його jonad naomk, там він скомпонував псалом на День усіх святих, який згодом переробив Сантейль: Соеlо quos eadem gloria consecrat. Звідти ж він закидав камінням саксів, коли поява їх розбійницьких кораблів завадила його молитовному екстазу. Вносив тривогу в життя архіпелагу під ту пору і кацик кельтської колонії, амваридур. Іноді Маглуар пускався плавом на Гернсей побалакати з гернсейським мак-тієрном Ніву, який мав славу пророка. Одного разу Маглуар, звершивши чудо, дав обітницю не їсти риби. До того ж, щоб зберегти добропорядні звичаї навіть серед собак і не наводити на гріховні думки ченців, він вигнав з острова Серк усіх сук; закон про їх вигнання існує до цього часу. Святий Маглуар виявив архіпелагу ще чимало послуг. Він поїхав на Джерсей напоумити місцевих жителів, які мали погану звичку на святвечір перемінятися у всіляких звірів на честь Мітри. Святий Маглуар викоренив це неподобство. Його останки були вкрадені ченцями монастиря Леон-де-Дінан в часи володарювання Номіноє, васала Карла Лисого. Всі ці факти документально підтвердили болландисти в «Житті святого Маркульфа» і в історії церкви абата Тригана та інших джерелах. У Віктриса Руанського, друга Мартіна Турського, був на Серку свій грот; цьому острову в одинадцятому столітті належало Монтебургське абатство. В наші дні Серк — феод, який став нерухомою власністю сорока колишніх державців.
XII
Місцеві особливості
Кожен острів має свою монету, свою говірку, своє врядування і свої передсуди. Джерсейці бояться французів-землевласників. А що як їм заманеться купити весь острів! На Джерсеї заборонено продавати землю іноземцям; на Гернсеї навпаки — купуй собі на здоров'я. Зате на острові Джерсей не так строго шанують релігійні обряди, як на другому з цих островів, отим-то в неділю джерсейці почувають себе багато вільніше, ніж гернсейці. Біблійних приписів у порту Сен-П'єр дотримуються більше, ніж у Сент-Ельє. Купівля землі на Гернсеї досить ускладнена справа і ховає в собі певну небезпеку, зокрема для необізнаних чужаків: адже продавець на протязі двадцяти років відповідає придбаним майном за те ділове і фінансове становище продавця, яким воно було в час купівлі землі.
Ще більшу плутанину вносить різниця в грошовій системі і в системі ваги та міри. Шилінг — наш давній французький аскален або шелеп — коштує двадцять п'ять су в Англії, двадцять шість су — на Джерсеї і двадцять чотири су на Гернсеї. «Палата мір і ваги королеви» також не без примх: гернсейський фунт відрізняється від джерсейського, а джерсейський — від англійського. На Гернсеї поля вимірюються кроковками, а відстань між кроковками прутом. На Джерсеї інші засоби вимірювання. На Гернсеї в обігу тільки французькі гроші, але назви їм дають англійські. Так, франк називають «десятипенсовиком». Невідповідність у всьому доходить до того, що на архіпелазі жінок більше, ніж чоловіків: на п'ять чоловіків припадає шість жінок. У Гернсею багато назв, деякі з них — археологічної давності; для вчених він «Гранозія», для вірнопідданих — «Мала Англія». Він і справді нагадує Англію своєю геометричною формою; Серк можна вважати Ірландією, але Ірландією зі східного боку. У прибережних водах Гернсею налічується близько двохсот видів панцерних і близько сорока видів губок. Колись римляни присвятили Гернсей Сатурнові, а кельти — божеству Гвінові; від цієї заміни острів нічого не виграв, бо Гвін, як Сатури, — пожирач дітей. На острові діє старий французький звід законів, датований 1331 роком; називається він Судова грамота. Зі свого боку Джерсей також володіє трьома або чотирма скрижалями нормандського законодавства, котрі регламентують судочинство в справах успадкування; в його компетенцію входить нерухоме майно; є на острові кримінальний суд під назвою «Катель», борговий суд — він же торговельний трибунал і, нарешті, «суботній суд» — суд виправної поліції. Гернсей експортує оцет, худобу і фрукти, але особливо жваво продає він самого себе, адже головне джерело його прибутків — гіпс і граніт. На Гернсеї налічується триста п'ять незаселених будинків. У чому річ? Відповідь на те, чому стоять пусткою хоч декотрі з них, ви, напевно, знайдете в одному з заголовків цієї книги. Росіяни, побувавши на Джерсеї на початку нашого століття, залишили по собі добру пам'ять; джерсейський кінь — чудова помісь нормандського і козацького коня; він прекрасний скакун і витривалий у запряжці. Він міг би нести Танкреда і мчати на собі Мазепу.
У XVII столітті спалахнула громадянська війна між Гернсеем і замком Корне: замок Корне був на боці Стюартів, а Гернсей підтримував Кромвеля. Уявіть собі, що острів Сен-Луї в Парижі раптом оголосив війну Ормській набережній. На Джерсеї існують дві партії: партія Троянди і партія Лавра — віги і торі в мініатюрі. Соціальні перегородки, відокремленість, кастовий дух, ієрархія — все це дуже до вподоби мешканцям архіпелагу, якого хтось влучно назвав Невідомою Нормандією. А гернсейці зокрема такі завзяті прихильники островів, що вони натворили острівців і серед власного населення; на вершині цієї невеличкої соціальної драбини — шістдесят сімей, sixty, ці шістдесят живуть своїм осібним життям; трохи нижче — сорок родин, forty, вони становлять собою другу групу, так само відгороджену від усіх і вся; довкола них — народ. Що ж до службової ієрархії, яка водночас є місцевою й англійською, то вона така: десятьма парафіями керують десять священнослужителів, є на Гернсеї двадцять констеблів, сто шістдесят десяцьких, королівський суд із прокурором та контрольною палатою, парламент, якого називають «штатами», дванадцять суддів, яких іменують «підсудками», бальї, якого кличуть «бальїф», — balnivus et coronator, кажучи мовою стародавніх хартій. Законом служить звичаєве нормандське право. Прокурора настановляють королівським велінням, а бальї — грамотою; істотна різниця з точки зору англійців. Крім бальї, який відає світськими справами, є ще декан, який вирішує справи духовні, і губернатор, який керує військовим відомством. Детальніша інформація про інші службові посади вказана в «Списку найвищих чинів на острові».
XIII
Здобутки цивілізації на архіпелазі