Того вечора сьєр Клюбен повернувся пізно. Спершу він пішов до порту Дінан, де було багато шинків. В одному з них, де ніхто його не знав, він купив пляшку спиртного і запхав у широку кишеню своєї куртки — так, ніби хотів сховати. Потім Клюбен подався на пароплав — подивитися, чи все гаразд, бо вранці Дюранда мала рушити в рейс.
Коли сьєр Клюбен увійшов у «Готель Жана», в нижньому залі не було вже нікого, крім старого капітана далекого плавання мосьє Жертре-Габуро, — він присьорбував пиво і покурював люльку.
Жертре-Габуро привітав сьєра Клюбена між затяжкою тютюну і ковтком пива.
— Здоровенькі були, капітане Клюбен.
— Доброго вечора, капітане Жертре.
— Ось уже й «Тамоліпас» відчалив.
— Невже? — здивувався Клюбен. — А я й не звернув уваги. Капітан Жертре-Габуро сплюнув і повів далі:
— Чкурнув Зуела.
— Коли ж?
— Сьогодні увечері.
— Куди він пливе?
— До чорта в зуби.
— Воно-то так, але куди?
— В Арекіпу.
— А я й нічого не знав, — мовив Клюбен. За мить додав:
— Піду спати.
Він засвітив свічку й пішов до дверей, але на порозі обернувся.
— А ви плавали в Арекіпу, капітане Жертре?
— Плавав. Чимало років тому.
— Де зупинялися по дорозі?
— Скрізь потроху. Але «Тамоліпас» не буде заходити в порти. Жертре-Габуро вибив на тарілку з люльки попіл і провадив:
— Ви чули про бистрий рибальський човен «Троянський кінь» і гарну трищоглову шхуну «Трантмузен», які пішли в Кардіф? Я був проти того, щоб вони виходили в море в таку негоду. Аби лишень ви бачили, в якому вигляді вони повернулися! «Троянський кінь», завантажений терпентином, став протікати, довелось узятися за помпу. І разом з водою випомповувати весь вантаж. Щодо шхуни, то особливої руйнації зазнала її підводна частина: княвдегед, гальюн, фока-галс, боканець, шток якоря лівого борту — все було розтрощене. Утлегар зрізало, як бритвою, біля самого езельгофта. Ватерштаги і ватербакштаги — як і не було їх. Фок-щогла хоч і дістала міцного штурхана, але втрималася. Всі залізні частини бушприта позривало, але, річ небачена, самого бушприта тільки добряче пом'яло, хоч обдерло до нитки. В обшивці лівого борту пробило дірку на добрі три квадратні фути. Ось що значить не слухати людей. Клюбен поставив свічку на стіл і став переколювати шпильки у вилозі куртки.
— Ви, здається, сказали, капітане Жертре, що «Тамоліпас» не заходитиме ні в який порт, — озвався він за якусь хвилину.
— Атож. Він чеше просто в Чілі.
— Виходить, він не може дати про себе звістки з дороги?
— Даруйте, капітане Клюбен. По-перше, він може передавати листи через усі зустрічні судна, які тримають курс на Європу.
— Правильно.
— По-друге, в його розпорядженні морська поштова скринька на листи.
— А що то за морська поштова скринька?
— Хіба ви не знаєте, капітане Клюбен?
— Ні.
— У Магеллановій протоці.
— Невже?
— Кругом сніг, повсякчас несамовита буря, препаскудні вітри, море — страхітливе.
— А далі?
— Ви, скажімо, обігнули мис Монмут.
— Гаразд. А далі?
— Тоді ви огинаєте мис Валентен.
— А тоді що?
— Огинаєте мис Ізидор.
— А ще далі?
— Огинаєте ріг Анни.
— Так. Але що ви називаєте морською поштовою скринькою?
— Ну от ми й добралися до неї. Гори праворуч, гори ліворуч. Скрізь пінгвіни, буревісники. Страшне місце. Клянуся сонмищем святих достойників і сонмищем мавп на додачу — там справжнісінький бедлам! А гуркотнява! Шквал на шквалі і шквалом поганяє. Ось де треба стежити за вин-транцем. Ось де своєчаспо опускай вітрила. Замінюй грот клівером, а клівер — штормовим клівером! Вітри гасають, один одного наздоганяють. По чотири, по п'ять, а то й по сім днів лежиш у дрейфі. Частенько від нових вітрил залишаються одні ганчірки. Тут поскачеш! Такі шторми, що трищоглові вітрильники стрибають, як блохи. Я на власні очі бачив, як із англійського брига «Трюблю» знесло в море — під три чорти! — юнгу разом із утлегаром, на якому він саме працював. Злетів у повітря, як метелик! Я бачив, як на красуні шхуні «Повернення» зірвало з форсалінга боцмана і вбило на смерть. У мене на кораблі вітром зламало планшир і розбило на друзки ватервейс. Якщо й вирвешся звідти, то, вважай, що вітрил у тебе більше нема. П'ятдеся-тигарматний фрегат пропускає воду, як коновка. А що вже берег, то хай йому грець! Гіршого не знайдеш. Усі скелі порізані, наче хтось навмисне побешкетував. Так от, підходиш до Голодного порту, а тут як з-під дощу та під ринву. Страшніших хвиль ніде й ніколи не бачив. Пекло, та й годі!.. І раптом бачиш два слова, виведених червоною фарбою: «Поштова контора».
— Що ви хочете цим сказати, капітане Жертре?
— А те, капітане Клюбен, що зразу ж, як обігнеш мис Анни, побачиш на камінці, футів так зі сто висотою, довгу, поставлену сторч жердку. До жердини підвішено бочечку. Оця бочечка — то і є поштова скринька. І треба ж було англійцям написати зверху: «Поштова контора»! Скрізь пхають свого носа. Це ж океанська пошта! Вона не належить вельмишановному джентльменові — королю Англії. Ця поштова скринька — спільна для всіх. Вона належить усім країнам. «Поштова контора»! Суща нісенітниця. Почитаєш і баньки вилупиш, начеб сам диявол підніс тобі чашку чаю. А поштова служба здійснюється так: яке б судно не пройшло, посилає до стовпа шлюпку з листами. Корабель, який прийшов з Атлантики, забирає листи в Європу, а корабель з Тихого океану — в Америку. Офіцер, який керує екіпажем шлюпки, кладе в бочку пакет і забирає кореспонденцію, яка там назбиралась. Ваш корабель зобов'язаний доправити цю кореспонденцію, а судно, яке прийде після вас, те саме зробить із вашою. А що судна плавають у протилежні боки, то континент, звідки пливете ви, для мене — місце слідування. Ви везете мої листи, а я — ваші. Бочечка прикручена до стовпа ланцюгом. А як там хлющить дощ! Як валить сніг! Як б'є град! Трикляте море! З усіх боків хмарами летять буревісники. Ось крізь яке пекло має пропливти «Тамоліпас»! На бочці міцна покришка на шарнірах, але нема ні замка, ні клямки. Отож знайте: звідти можна написати друзям. Листи дійдуть.
— Цікаво, — замислено пробурмотів Клюбен. Капітан Жертре-Габуро знову сьорбнув пива з кухля.
— Припустимо, що цей мерзотник Зуела вирішить мені написати. Негідник кидає свою мазанину в бочечку біля Магеллана — і через чотири місяці я читаю куродряпство цього пройдисвіта! До речі, капітане Клюбен, невже ви завтра вийдете в море? Клюбен, впавши в якесь заціпеніння, не почув запитання.
Капітан Жертре спитав ще раз. Клюбен опам'ятався.