Близько одинадцятої, заохочувана свіжим норд-вестом, уже перебуваючи у відкритому морі поблизу Менк'є, вона йшла під невеликою парою правим галсом, круто бейдевінд.
Погода весь час була гарна, сонячна. Але рибальські човни повертались до берега.
Мало-помалу море очистилося від суден так, ніби вони поспішали сховатись у гаванях.
Не можна було сказати, що Дюранда йшла своїм звичайним маршрутом. Залога нічим не турбувалась, довір'я до капітана було абсолютним; і все ж пароплав, очевидно, з вини стерничого трохи відхилився вбік. Здавалося, що Дюранда радше бере курс на Джерсей, ніж на Гернсей. Трохи після одинадцятої капітан виправив напрям, взявши вліво, просто на Гернсей. Невелика втрата часу — тільки й всього. Але в короткі дні всяка втрата часу може мати свої негативні наслідки. Сяяло яскраве сонце, але сонце лютневе.
Тангруйля так розібрало, що він ледве стояв на ногах і не владав руками. Ось чого славний стерничий часто збивався з курсу, а це сповільнювало хід.
Вітер майже вщух.
Пасажир-гернсеєць, у руках якого була підзорна труба, час від часу наводив її на невеликий віхоть сіруватого туману, — його повільно перекочував вітер по самому краєчку обрію на заході, і був він схожий на жмуток вати.
У капітана Клюбена, як і завжди, був строго пуританський вираз обличчя. Він, здавалося, подвоїв увагу.
На палубі Дюранди було спокійно і навіть весело. Пасажири жваво гомоніли між собою. Під час морської подорожі можна, заплющивши очі, тільки з тону розмови судити про стан моря. Безтурботність пасажирів свідчить про погідність океану.
Коли б море хвилювалося, була б немислима хоч би така розмова:
— Подивіться-но, добродію, яка гарненька червоно-зелена мушка.
— Вона заблудилася в морі і тепер відпочивав на кораблі.
— Муха не дуже втомлюється.
— Куди ж їй — - вона така легенька! її вітер несе.
— Знаєте, добродію, одного разу зважили унцію мух, потім перелічили їх, і вийшло шість тисяч двісті шістдесят вісім.
Гернсеєць з підзорною трубою підійшов до гуртоправів із Сен-Мало, і ось про що вони почали розмовляти:
— Бачите, обракський бик — кремезний, упасаний, ноги в нього куці, шерсть руда. Через свої куці ноги вій працює повільно.
— Щодо цього салерські воли набагато кращі.
— Мені, добродію, довелося на своєму віку побачити би-ків-красенів. Один куцоногий, широкогрудий, широкозадий, ножиська м'язисті, бик чудової вгодованості, і висота до загривка належна, і довжина від шиї до озаддя така, яка має бути, і шкіра з нього здиралася легко. Другий — просто взірець правильного догляду. Тулуб підібраний, шия міцнюща, ноги прудкі, зад збігає вниз, а на масть білий з червоними латками.
— Очевидно, котантенської породи.
— Так, але з деякою домішкою ангюської та суффольк-ської.
— Хочете — вірте, хочете — не вірте, добродію, але на півдні влаштовуються конкурси ослів.
— Ослів?
— Ослів. Їй же богу. І чим осел поганіший, тим вважається красивішим.
— Так само і матки для приплоду мулів — чим поганіші з вигляду, тим кращі.
— А правда. Ось, наприклад, пуатвенська кобила. Товстопуза, товстонога.
— Найкраща мулиха — бочка на чотирьох підпорках.
— Краса тварин зовсім не те, що краса людини.
— А надто жінки.
— Що правда, то правда.
— Як на мене, то жінка повинна бути гарною.
— А як на мене, то вона повинна бути гарно прибраною.
— Еге ж, еге ж, щоб чистюсінька була, охайна, чепурненька, струнка, випещена.
— Та ще й свіженька. У дівчини має бути такий вигляд, ніби вона щойно вийшла з рук ювеліра.
— Та повернімося до наших биків. Бичків, про яких оце казав, я бачив на ярмарку в Туарі — їх там продавали.
— І я знаю Туарський ярмарок. Туди збиралися поїхати торгівці хлібом Бонно із Ла Рошелі і Багю із Марана. Чули про таких?
Турист і парижанин розмовляли з місіонером-американ-цем. Тон розмови також свідчив про безхмарну погоду.
— Чи відома вам, пане, — повчав турист, — водотоннажність флоту цивілізованого світу? Франція — сімсот шістнадцять тисяч тонн; Німеччина — мільйон; Сполучені Штати Америки — п'ять мільйонів; Англія — п'ять мільйонів п'ятсот тисяч тонн.
Додайте до цього флот малих країн. Разом дванадцять мільйонів дев'ятсот чотири тисячі тонн, розподілених на сто сорок п'ять тисяч суден, розкиданих по всіх водах земної кулі... Американець урвав туриста:
— Пане, то в Сполучених Штатах, а не в Англії п'ять мільйонів п'ятсот тисяч тонн.
— Либонь, і так, — мовив турист. — Ви американець?
— Авжеж, пане.
— Тим більше згоден.
Запала мовчанка, і в місіонера-американця промайнула думка, що зараз можна запропонувати Біблію, — момент підходящий.
— Шановний, — знову обізвався турист, — чи справді ви, американці, так полюбляєте давати прізвиська, що вшановуєте ними ваших найславетніших людей і навіть відомого міссурійського банкіра Томаса Бентона називаєте «Старим Зливком»?
— Ми і Закарі Тейлора називаємо «Старим Заком».
— А генерала Гаррісона — «Старим Типом», чи не так? А генерала Джексона — «Старим Горіхом»?
— Бо Джексон — твердий горіх, а Гаррісон розбив червоношкірих поблизу Тіппекане.
— У вас візантійський звичай.