Паперові гроші перебувають на островах у широкому вжитку, і це дає чудові результати. На Джерсеї хто хоче, той випускає банкові білети, і якщо ці білети без затримки оплачуються готівкою, то відкривається новий банк. Банковий білет на архіпелазі незмінно оцінюється в один фунт стерлінгів. У той день, коли англо-нормандці осмислять вигідність процентного банкового білета, він без будь-якого сумніву увійде в їх обіг, тож цікаво буде спостерігати, як на Нормандських островах перетвориться в життя те, що в Європі — утопія. В цьому закутку землі тоді відбудеться фінансовий переворот у мініатюрі.
Здоровий глузд, жвавість, кмітливість, спритність у судженнях характеризують джерсейців, котрі, якби схотіли, могли б стати чудовими французами. Гернсейці теж тямущі та кмітливі, але вони важчі на підйом.
Це життєздатний і мужній народ, більш освічений, ніж прийнято про нього думати; немало в ньому відкривається такого, що викликає подив. Острів'яни видають чимало газет — та ще яких; друкують і англійською, і французькою мовами; шість газет виходить на Джерсеї, чотири — на Гернсеї, всі вони — великого формату. Така вже владна й нестримна природа англійця. Уявіть собі безлюдний острів. Потрапивши туди, Робінзон другого ж дня стане видавцем газети, а П'ятниця — її передплатником.
І нарешті — оголошення. Оголошень там без ліку, їх розклеюють де завгодно. Просто неба — афіші всіх кольорів і розмірів, великі літери, віньєтки, написи і малюнки. На стінах чи не всіх гернсейських будинків висить зображення здоровила на шість футів висотою з дзвоном у руках; він б'є на сполох, привертаючи увагу публіки до оголошення. Зараз на Гернсеї рекламних оголошень більше, ніж у всій Франції. Оця публічність визначає спосіб життя, життя розумового. Друковане слово іноді призводить до несподіваних на-слідків: звичка читати розумово вирівнює людей, надає гідності їх манері триматися. Подеколи, мандруючи в Сент-Ельє чи порт Сен-П'єр, ви заведете розмову з таким собі бездоганним супутником; на ньому чорний костюм, всі ґудзики акуратно застебнуті, сорочка сліпучо-біла; він починає розмову про Джона Брауна, перепитує про Гарі-бальді. Хто ж він такий? Священик? Аж ніяк — волопас. Один сучасний письменник приїжджає на Джерсей, заходить в бакалійну крамницю і в чудово обставленій вітальні, що прилягає до крамниці, бачить на полицях великої і місткої книжкової шафи, увінчаної бюстом Гомера, повне зібрання своїх творів у твердій оправі.
XIV
Інші особливості
Жителі різних островів живуть між собою як брати, щоправда, люблять злегка й покепкувати один із одного. Острів Оріньї підпорядкований Гернсею; іноді він злоститься від цього: йому хотілося б переманити бальї до себе, щоб Гернсей став його підопічним. Гернсей же, анітрохи не гніваючись, дає йому відсіч ось цею глузливою народною пісенькою:
Тікай, Жан, тікай, П'єр! Всипле вам Гернсей тепер.
Остров'яни — діти моря, їх жарти бувають інколи солоні, але необразливі; той, хто приписує їм брутальність, не знає їх. Ми нітрохи не ймемо віри, що між Гернсеєм і Джер-сеєм нібито мала відбутися ось ця оклепана людськими язиками розмова: «Ти просто осел». Відповідь: «А ти жаба». Нормандський архіпелаг нездатен на такі люб'язності. Ми не допускаємо, щоб Вадій і Тріссотен могли втілитись в океанські острови.
Зрештою, і Оріньї має своє відносне значення. Для островів Каско — Оріньї це Лондон. Дочка сторожа з Угорського маяка, яка народилася на островах Каске, в двадцять років поїхала на Оріньї. Вона була вкрай спантеличена міською метушнею і стала проситися, щоб її відвезли назад — в рідні скелі. Їй ніколи не доводилося бачити биків. А побачивши коня, вона вигукнула: «Ну й здоровенний собака!»
На Нормандських островах люди замолоду старіють — старі вони не насправді, а за встановленим у краї звичаєм. Ось уривок розмови двох, які зустрілися на вулиці: «Чолов'яга, який проходив тут щодня, віддав богу душу». — «Скільки ж йому було років?» — «Та вже либонь тридцять шість минуло».
Жінки в острівній Нормандії, в докір чи на похвалу хай це буде сказано, не вельми згідливі служниці. Двом їм в одній господі годі ужитися. Вони не поступляться одна перед одною. Тому в господарстві все йде шкереберть, від їхньої служби одні клопоти та непорозуміння. Служниці не потурбуються про господаря, хоч проти нього нічого не мають. Він повинен виплутуватися із халепи, як може. В 1852 році одна французька родина, змушена поселитися на Джерсеї внаслідок відомих політичних подій, найняла куховарку родом з Сен-Брелада і покоївку родом з Булей-Бея. Якось у грудні, прокинувшись рано-вранці, господар побачив, що двері, які виходять на проїжджу дорогу, відчинені на дві половини, а служниць — слід прочах. Обидві жінки перегризлися, а тоді зібрали вночі свої пожитки і, певно, не без підстав вважаючи, що їхні труди оплачено, дременули кожна в свій бік, залишивши за собою відчинені двері, за якими спокійно спали їхні господарі. Одна сказала другій: «Не буду жити з п'яничкою», — а та їй відповіла: «Не буду жити зі злодійкою». «Завжди дивися обома на їх десять», — так мовиться в стародавній місцевій приказці. Що вона означає? А те, що, найнявши служника чи служницю, ви ніколи не повинні спускати очей з їхніх десяти пальців. Це порада господаря-жмикрута, вона обумовлена споконвічним недовір'ям, яке протистоїть споконвічним лінощам. Дідро розповідає, що якось, — він жив тоді в Голландії, — до нього прийшло п'ятеро робітників вставляти розбиту віконну шибку, один із них ніс скло, другий замазку, третій — відро з водою, четвертий лопатку, п'ятий ганчірку. За два дні вони вп'ятьох уставили шибку.
Таке недбальство є наслідком середньовіччя, воно породжене кріпацтвом, так само як байдужість креолів породжена їх колишнім становищем рабів; цей гандж, спільний для всіх народів, в наш час під впливом прогресу зникає повсюди, в тім числі і на Ла-Маншському архіпелазі, — а можливо, тут скоріше, ніж деінде. Ініціативність, яка пов'язана з бездоганною чесністю, все більше і більше стає невід'ємною прикметою праці в цих заповзятливих острівних общинах.
На архіпелазі ще досить помітні деякі пережитки давніх часів. Ось для прикладу: «Протокол засідання ленного суду, який мав місце в Сент-Уенській парафії, в домі пана Мальзара, в понеділок 22 травня 1854 року, дванадцята година дня. Головував сенешал, по праву руку його сидів прево, по ліву — судовий пристав. На засіданні був присутній благородний кавалер, сеньйор Морвіля, від якого перебуває в ленній залежності частина парафії. Сенешал зажадав від прево скласти присягу, зміст якої подається нижче: «Кляніться вашою вірою у всемогутнього бога, що будете чесно і неухильно виконувати покладені на вас обов'язки прево ленного суду у Морвільських володіннях і достерігатимете прав сеньйора». І вищеречений прево, звівши вгору руку й віддавши сеньйорові Морвіля уклін, мовив: «Клянемось у цьому». На Нормандському архіпелазі говорять по французьки, але дуже своєрідно, як побачимо далі. Слово «парафія» вимовляється «парахвия». Кажуть: «Хворінь у ногу вступила». Запитаєш: «Як вам живеться?» Відповідають: «Поганецько», «середина на половину», «як у бога за пазухою», а не «погано», «так собі», «добре»; замість «сумувати» — «гризтися душею», «смердіти» — «тхором тхнути», «завдати збитків» — «нагосподарювати», «замітати в кімнаті підлогу», «мити посуд» тощо — «вичищатися». Мідниця, часто повна помий, — «ваза». Про п'яного кажуть, що він «забражничав». «Промокнути» — «відсиріти». «Впасти в тугу» — «спускатися на дно». «Дівчина» — «витівниця». «Фартух» — «напередник», «скатертина» — «настільник», «сукня» — «одівок», «кишеня» — «торбинка», «скриня» — «складниця», «капустина» — «головешка», «шафа» — «одежниця», «труна» — «мерцева скриня», «новорічні подарунки» — «коляда», «шосе» — «шоса», «маска» — «личина», «пілюлі» — «балабушки». Замість «незабаром» кажуть — «хутко». Якщо ринок небагатий, підвозу мало, кажуть: «риба й городина в дорозі». «Судитись», «будуватись», «подорожувати», «жити на широку ногу», «приймати гостей», «давати бали» — «пускати за вітром гроші» (в Бельгії та французькій Голландії — «тринькати»). «Шляхетний» — один з найпоширеніших слів місцевої французької говірки. Куховарка приносить з ринку «шляхетну четвертину телятини». Відгодована качка — «шляхетна качечка», жирна гуска — «шляхетна гусачиха». Загальноприйнятий судочинський та канцелярський лексикон має свій нормандський присмак. Судова справа — «супліка», законопроекти «вилуплюються в канцелярії». Батько, віддаючи дочку заміж, звільняє себе від будь-яких зобов'язань щодо неї, «бо її тепер покриває чоловік».
За нормандськими звичаями, вагітна, але незаміжня дівчина привселюдно оголошує ім'я батька своєї дитини. Трапляється, що вона мудрує і вибирає батька трохи вигіднішого. Отже, цей звичай має деякі незручності.
Старожили архіпелагу, мабуть, не зовсім винні в тому, що їхня французька мова не найкраща.
Ми вже згадували про те, що років п'ятнадцять тому на Джерсеї поселилося чимало французів. Мимохідь зазначимо, що тут ніхто не міг зрозуміти, чому вони покинули свою батьківщину. Дехто з місцевих людей називає їх «збунтованими панами». Одного з цих емігрантів відвідав старий учитель французької мови, ельзасець, що, за його словами, вже багато років прожив у цих краях. Він прийшов у гості з дружиною. Він не дуже похвально відгукувався про нормандсько-французьку говірку. Увійшов з такими словами на устах:
— Туше вашко нагучити їх тут по-хранцузьки. Вони ховорять ховіркою.
— Як ховіркою?
— Атош, ховіркою.
— А! Говіркою.
— Ехе ш, ехе ш, ховіркою.
Вчитель далі скаржився на місцеву нормандську «ховір-ку». Дружина зробила йому якесь зауваження. Він обернувся до неї і сказав:
— Не флаштовуй мені тут шлюпна сцена.
XV
Старовина і уламки старовини. Обряди, закони, звичаї
Слід сказати, що в наші дні на кожному нормандському острові е свій колеж і численні школи, серед викладачів — чимало знавців своєї справи, поміж них французи, а також гернсейці і джерсейці.
Щодо місцевої говірки, на яку так нападав учитель ельзасець, то це справжня мова, ставлення до якої зовсім не таке вже й презирливе. Ця говірка дуже повноцінна, багата й своєрідна. Вона проливає світло на витоки французької мови. Над вивченням цього діалекту працює чимало вчених-фахівців, наприклад, перекладач біблії на гернсейську мову Метів'є, він зробив для вивчення кельтсько-нормандської мови стільки ж, як абат Елісагарей — для вивчення іспано-баскської.
На острові Гернсей збереглася каплиця VIII століття з кам'яною покрівлею, а біля входу на цвинтар — галльська статуя VI століття. Пам'ятки, очевидно, по-своєму унікальні. Є й ще щось єдине в своєму роді — це нащадок герцога Роллона, дуже поважний джентльмен і мирний обиватель архіпелагу. Він ласкаво зволить називати королеву Вікторію кузиною.
Його походження від Роллона, кажуть, доведене, і тут нема чогось незбагненного.
На островах дорожать своїми родовими гербами. Нам довелося чути, як певна дама, пані М., засипала докорами членів роду пані Д.: «Вони присвоїли наші герби, щоб прикрасити ними свої гробниці».
Один селянин сказав: «Мої предки».
На островах дуже багато лілей. Англійці охоче підбирають те, що вийшло з моди у Франції. Мало хто з міщан, маючи біля дому невеличку грядочку, не відгородиться від вулиці живоплотом з розквітлих лілей.
До нерівних шлюбів тут ставлення особливе. Не знаю тільки, на якому острові, здається, на Оріньї, спадкоємець давнього роду торгівців узяв нерівню — дочку якогось безрідного шапкаря. Обуренню не було меж. Весь острів проклинав негідного сина, а одна вельми поважна дама вигукнула: «Яку ж гірку чашу випили до дна його батьки!» Перед цим блідне трагічне обурення пфальцської принцеси, коли вона дорікала своїй кузині — та вийшла заміж за принца Тенгрі, — що вона «опустилася до якогось там Монмо-рансі».
Пройтися з жінкою під руку — на Гернсеї рівнозначно заручинам. Молода протягом тижня після весілля виходить з дому тільки в церкву. Отаке нетривале ув'язнення — непогана присмака для медового місяця. Зрештою, певна сором'язливість тут цілком доречна. Одруження вимагає так мало формальностей, що іноді про нього ніхто й не знає. Каень чув на острові Джерсей таку розмову між старою матінкою і сорокарічною дочкою:
— Чому ти не виходиш за Стівенса?
— Вам, матінко, певно, хочеться, щоб я одружилася з ним удруге?
— Як так?
— Та вже чотири місяці, як ми повінчані.
У жовтні 1863 року гернсейський суд засудив одну дівчину на шість тижнів ув'язнення «за непослух батькові».
XVI
Продовження переліку особливостей
На островах Ла-Маншу є поки що тільки дві статуї: на Гернсеї статуя «принца — чоловіка королеви», а на Джерсеї статуя «Золотого короля». Так називають її всі, не знаючи, якого діяча вона представляє, яку постать збезсмертила. Статуя стоїть посеред Центральної площі в Сент-Ельє. Хоч вона і безіменна, але все-таки статуя, це тішить самолюбство обивателя: а що як її й справді поставлено на честь якоїсь знаменитості? Ніщо так повільно не виходить з-під землі, як статуя, а буває, ніщо не виростає так швидко. Якщо це не дуб, то гриб. Шекспір ще й досі чекає на свою статую в Англії, Беккарія чекає її в Італії, зате Дюпен, здається, незабаром діждеться своєї у Франції. Народ дуже полюбляє почесті, що їх віддають людям, які уславляють свою вітчизну. В Лондоні, наприклад, хвилювання, захоплення, жаль юрби зростали раз по раз на трьох похоронах: Веллінгтона, Пальмерстона, боксера Тома Сайєрса.
На Джерсеї є «Гора шибеників», чого нема на Гернсеї. Шістдесят років тому в Джерсеї було повішено чоловіка за те, що він украв із шухляди дванадцять су; правда й те, що в Англії тоді повісили тринадцятирічного хлопця за те, що вкрав тістечко, а у Франції відрубали голову Лезюркові зовсім безвинному. Ось вона, смертна кара, у всій своїй красі.
Тепер Джерсей — передовіший від Лондона, він не потерпить шибениці. Смертну кару там негласно скасовано.
В тюрмах учинений найсуворіший нагляд за тим, що читають в'язні. Тепер їм дозволено читати тільки Біблію. В 1830 році якомусь Беасу, засудженому до страти через повішення французові, дозволили читати трагедії Вольтера. Сьогодні не потерпіли б такого безчинства. Названий Беас — передостанній повішений на Гернсеї. Останній — Тапнер, і, сподіваємось, він так і залишиться останнім. Аж до 1825 року гернсейські бальї одержували ті ж турські тридцять ліврів, які йому виплачували ще з часів Едуарда III, тобто близько п'ятдесяти франків. На Джерсеї королівський суд називають «гамарнею». Жінка, учасниця процесу, називається «актрисою». На Гернсеї винних ще й досі карають батогами; на Джерсеї засудженого садовлять у залізну клітку. Висміюють мощі святих, зате обожнюють чоботи Карла II. їх шанобливо зберігають у Сент-Уен-ському замку. Залишається в силі збирання десятини. Блукаєш по місту і натрапляєш на склади збирачів десятинного податку. Данину шинкам, здається, відмінено, але побори курми здійснюються неухильно. Автор цих рядків щороку віддає англійській королеві дві курки.
Розмір податків визначається трохи незвично: він знімається з усього капіталу платників — справжнього і передбачуваного. Це має ту незручність, що такий спосіб оподаткування відганяє від острова людей багатих. Приміром, якби Ротшільд поселився на Гернсеї в гарненькому котеджику, купленому тисяч за двадцять франків, то щороку платив би півтора мільйона франків податку. Додамо, що якби він жив на острові всього лише п'ять місяців на рік, то не платив би нічого. Тільки проживання на шостому місяці примусило б його потрусити кишеню.
Клімат тут чудовий. Весні ні кінця ні краю. Буває, щоправда, й зима, буває й літо, але дуже помірні; ніколи тут не буває ні сенегальської спеки, ні сибірських морозів. Ла-Маншські острови замінюють Англії острови Ієрські. Сюди посилають на лікування слабогрудих синів Альбіону. Врешті гернсейські парафії, такі, наприклад, як Сен-Мертенська, втішаються славою «Малої Ніцци». Та ні Тампе, ні Жемнос, ні Валь Сюзон не перевершують долину Бо на Джерсеї і долину Тальбо на Гернсеї. Побуваєш на південних схилах островів, і починає здаватися, що нема на світі краю зеленішого, теплішого й мальовничішого, ніж Нормандський архіпелаг. Тут усе наче створено для вишуканого товариства. На цих маленьких острівцях є свій «великий світ». Як ми вже згадували, тут дзвенить французька мова; у вишуканому товаристві можна, наприклад, почути таку фразу: — У неї на брилику ружа.
А взагалі отаке базікання — справжній чар.