Вода в човні прибувала. На щастя, зовсім не було вітру. Найменші хвильки могли потопити човна.
Місяць зайшов.
Зігнувшись і занурившись вище пояса у воду, Жільят навпомацки довго шукав місце пошкодження.
Під час шторму, в ту небезпечну хвилину, коли бот став прогинатись, задня частина його міцного кіля зачепила за дно, і човен сильно вдарився об скелю. Один з виступів Малого Дувру пробив правий борт.
Як на лихо, пробоїну було зроблено, можна сказати, просто підступно, біля стику двох футоксів, що й перешкодило Жільятові, приголомшеному шквалом, при побіжному огляді в темряві, в розпал бурі, помітити біду.
Пробоїна викликала стурбованість своїми великими розмірами. Однак, хоч зараз вона й була під водою, а все ж містилася вище ватерлінії, і це вселяло надію в Жільята.
Тієї ж миті, коли був пробитий борт, хвилі люто металися в протоці, ватерлінія постійно змінювалася, вода стала попадати через отвір у човні. Під цією вагою бот на кілька дюймів осів у воду, і навіть коли хвилі вляглися, вода, що проникла всередину човна, тримала пробоїну під водою. Отож і небезпека стала неминучою.
Рівень води в човні піднявся від шести до двадцяти дюймів. Та якщо вдасться заткнути пробоїну, можна буде вичерпати воду, коли ж бот спорожніє, пробоїна вийде з води, і тоді легко або принаймні можливо буде зайнятись його лагодженням.
Теслярські інструменти Жільята, як ми вже казали, були в досить доброму стані.
Але скільки перед цим доведеться пережити сумнівів! Скільки зазнати небезпек!
Скільки може трапитись фатальних випадковостей. Жільят прислухався, як глухо і невблаганно в борт б'є вода. Найменший поштовх, і все піде на дно! Яке нещастя! Чи не запізно він спохватився?
Він повинен був зразу помітити, що бот дістав пошкодження. Шість дюймів води в його кілі мали б його попередити. Він був дурнем, списавши ці шість дюймів на дощ і на хвилі! Він дорікав собі за те, що спав і їв; він дорікав собі за втому; навіть у тому, що була ніч, звинувачував себе. Усе сталося з його вини.
Суворі слова, якими він картав себе, не сповільнювали його праці й не заважали йому обдумувати дальші дії.
Пробоїну знайдено — це перший крок; другий крок — затулити її. Більше нічого зробити зараз не вдасться. Виконувати теслярські роботи під водою неможливо.
Сприятливою обставиною було те, що човен був пробитий у проміжку між двома ланцюгами на правому борту, якими кріпилася труба машини. До цих ланцюгів можна було підв'язати край пластиря.
А тим часом вода прибувала. Її рівень уже перевищував два фути.
Тепер вона сягала Жільятові вище колін.
VI
De profundus ad altum
У запасному такелажі бота Жільят знайшов досить великий просмолений брезент з довгими стропками на всіх чотирьох кутах.
Він узяв брезент і, принайтовивши його двома стропками до двох ланцюгів від труби з боку пробоїни, перекинув його через борт. Брезент, упавши скатертиною між Малим Дувром і ботом, потонув у хвилях. Струмінь води, що проривався в човен, притиснув його до борту якраз навпроти дірки. Чим більше натискала вода, тим щільніше прилягав брезент. Сама хвиля приліпила його до пробоїни. Рана бота була перев'язана.
Плахта просмоленої парусини стала впоперек між внутрішньою частиною човна і морськими хвилями. В човен не просочувалося тепер ні краплини води.
Пробоїну було закрито, але не законопачено. То була тільки пауза.
Жільят узяв у руки черпак і почав виливати з човна воду. Давно пора було облегшити його. Від цієї праці він трохи розігрівся, але втомився до знемоги. Змушений був визнати, що йому не вдасться досягти мети і вичерпати до кінця воду. Жільят майже нічого не їв і відчував принизливе почуття слабості.
Він вимірював успіх своєї праці за тим, як опускався рівень води, що вкривала його коліна. Вона спадала дуже повільно.
Крім того, наплив води припинився тільки на деякий час. Лихо було замасковане, але не відвернуте. Брезент, вдавлюваний водою в пробоїну, випирав усередині човна пухирем. Складалося враження, що під парусиною схований кулак, який намагається його проткнути. Брезент, міцний і просмолений, не піддавався, але пухир і тиск на нього збільшувались; не було певності в тому, що в одну якусь мить тканина не лопне, пухир не розірветься. Наплив води в такому разі відновився б.
У таких випадках екіпажі суден, які зазнали катастрофи, знають, що єдиним засобом є пластир. Беруть будь-які ганчірки, що потрапляють під руки, все, що морською мовою називається «старою парусиною», засувають їх у пробоїну і, наскільки можливо, виштовхують здутий пухлиною брезент.
У Жільята ж не було ніякої клетньовини. Ганчір'я, прядиво, які він зібрав у своєму складі, були або зужиті під час підготовки до спуску машини, або розвіяні бурею. Зрештою, він зміг би відшукати деякі їх рештки, якби добряче понишпорив по скелях. Бот уже був звільнений від зайвого вантажу настільки, що Жільят міг би тепер покинути його на чверть години, але як вдатися до пошуків, не маючи світла? Стояла цілковита темрява. Місяць щез — лишилось тільки темне зоряне небо. У Жільята не було уривка конопляного шнура, щоб зробити гніт, не було лою, щоб вилити свічку, вогню, щоб запалити її, ліхтаря, щоб захистити її від вітру. Нічого не можна ні розрізнити, ні побачити і в човні, і по всьому рифу. Чулося тільки хлюпотіння води довкола пошкодженого човна, не видно було навіть пробоїни; лише промацуючи пальцями, Жільят пересвідчувався, що тиск на брезент збільшувався. Неможливо було в такій темряві розшукати рятівні клапті парусини і троса, розкидані по брилах граніту. Як підібрати ці ганчірки, коли їх навіть не можна розгледіти? Жільят з сумом вдивлявся в темінь ночі. Стільки зірок, і хоч би тобі одна свічка! Коли води в човні стало менше, тиск ззовні посилився. Пухир із брезенту надувався все більше й більше, наче нарив, готовий прорватись. Становище, поліпшившись на якийсь час, знову ставало загрозливим. Треба було заткнути пробоїну, не гаючи ні хвилини. У Жільята залишився тільки одяг.
Як пригадуємо, він простелив його для сушіння на виступах Малого Дувру. Він зібрав його і поклав на борт човна.
Взявши свою просмолену зюйдвестку, він став у воді на коліна і запхнув її в пробоїну, виштовхуючи назовні брезент і тим самим витискаючи з пухиря воду. До зюйдвестки він додав овчину, поверх овчини поклав вовняну сорочку, за сорочкою пішла куртка. Все влізло в дірку.
На ньому лишилися тільки штани, але і їх він зняв і теж заклав їх у пробоїну; затичка стала більшою і міцнішою. Отож вона була готова і здавалася досить надійною.
Пластир виступив з пролому назовні разом з брезентом, що обліпив його. Вода, рвучись усередину, тиснула на перепону, розпластувала її над пробоїною, що було дуже до речі, і зміцнювала її. Це було щось на зразок щільної перев'язі. Назовні було виштовхнуто тільки середину пухиря; довкола пробоїни і затички лишався круглий парусиновий валик з брезенту, який прилягав до них особливо щільно, тому що його утримували нерівні закраїни пролому. Доступ воді був перекритий.
Але як це ненадійно! Гострі кінці, що притримують брезент, можуть його й прорвати, і крізь дірки рине вода. Жільят цього навіть не помітив у темряві. Мало надій на те, що пластир витримає до ранку. Тепер Жільята непокоїло інше, і тривога його все зростала: він відчував, як тануть його сили.
Він знову взявся вичерпувати воду, але знесилені руки ледве піднімали повний черпак. Жільят був голий і тремтів від холоду. Він відчував наближення фатального кінця.
Раптом у ньому зажевріла надія на порятунок. Можливо, у відкритому морі з'явиться вітрило? Який-небудь рибалка, випадково запливши у води Дуврського рифу, міг би подати йому допомогу. Настав час, коли Жільятові доконче був потрібен помічник. Людина і ліхтар — і все було б урятоване. Удвох вони легко вичерпають з бота воду, і як тільки човен звільниться від рідкого баласту, він підніметься до своєї ватерлінії, пробоїна вийде з води, полагодження човна стане здійсненною справою; пластир не гайно можна буде замінити дерев'яним щитом з обшивки Дюранди, і, знявши тимчасову пов'язку, можна буде остаточно залатати дірку. А якщо ні, доведеться
чекати аж до ранку, чекати цілу ніч! Смертельно небезпечне гаяння часу, воно може призвести до трагічного кінця. Жільята лихоманило від збудження. Якщо б випадком показалися вогні якогось судна, Жільят міг би з вершини Великого Дувру подати йому сигнал. Погода стояла тиха, безвітряна, море ніби заснуло, різкі рухи людини на тлі зоряного неба було б помічено. І капітани кораблів, і навіть шкіпери звичайних шхун, пропливаючи вночі поблизу Дуврського рифу, не відводять від нього підзорної труби; вони це роблять з обережності.
Жільят сподівався, що його побачать. Він виліз на розбиту Дюранду, схопився за вірьовку і піднявся на Великий Дувр.
Жодного вітрила на обрії. Жодного сигнального вогню. Скрізь, куди сягає зір, неозоре, пустельне море.
Ніякої надії на допомогу, ніякої можливості перемогти в цьому двобої. Жільят відчув себе обеззброєним, чого досі з ним не траплялося жодного разу. Тепер він був відданий на поталу темної фатальної долі. Незабаром він зі своїм човном, з машиною Дюранди, з усіма своїми тяжкими злигоднями, з усіма своїми удачами, з усією своєю мужністю стане жертвою безодні. У нього не лишилося ніяких засобів боротьби: руки опустились. Як перешкодити початися припливу, піднятися воді, продовжуватись ночі? Пластир у борті бота — єдина його точка опори. Жільят вибився із сил; він тому й роздягся догола, щоб спорудити й довершити імпровізований пластир. Тепер він уже не міг ні зміцнити його, ні поліпшити. Пластир залишиться надалі таким, яким він є. На нещастя, всім зусиллям покладено край. Зараз море на свій розсуд розпоряджається пов'язкою, поспіхом накладеною на пробоїну. Як поведеться ця нежива перепона? Тепер бореться вона, а не Жільят. Все залежить від цього ганчір'я, а не від його розуму. Досить, щоб піднялася хвиля, і пробоїна відкриється знову. Більший чи менший натиск — у цьому вся справа. Все має вирішити сліпа боротьба двох механічних величин. Відтепер Жільят не міг ні допомогти союзникові, ні зупинити ворога. Йому лишалося бути тільки спостерігачем власного життя або власної смерті. Місце Жільята, який був утіленням передбачення, в найстрашнішу хвилину замінили тупі сили протидії.
Всі випробування і жахи, через які Жільят пройшов, виявились нічим у порівнянні з теперішнім його становищем.
Прибувши на Дуврський риф, він побачив себе оточеним, взятим у лабети пустелею. Пустеля не тільки взяла його в облогу, вона на нього наступала. Тисячі погроз водночас нависли над ним. Тут був вітер, готовий дмухнути; тут було море, готове ревіти. Неможливо заткнути цю пельку — вітер; неможливо обламати зуби цій пащеці — морю. І все ж він боровся, бувши людиною, він сам на сам бився з океаном; він виступив голіруч на двобій з бурею.
Він стійко тримався і супроти інших злигоднів, успішно боровся з іншими напастями. Він чинив опір усім нещастям, що випали на його долю. Не маючи інструментів, мусив будувати, без будь-чиєї допомоги він тягав великі вантажі, без знань розв'язував складні задачі. Йому довелося їсти й пити, не маючи ніяких запасів провізії, спати, не маючи постелі й даху над головою.
На рифі, в цьому трагічному закуткові, його почергово катували люті підручні природи — матері, коли їй захочеться, і ката, коли їй заманеться. Він переміг самотність, переміг голод, переміг спрагу, переміг холод, переміг лихоманку, переміг утому в праці, переміг сон. Йому перепиняли шлях обставини, які згуртувалися супроти нього. Після злигоднів — стихія; після припливу — шторм; після бурі — спрут; після страховища — привид.
Похмура іронія кінця. Недурно ж з темної печери того рифу, який Жільят сподівався покинути в тріумфі слави переможця, сміючись, дивився на нього мертвий Клюбен. Привид знав, з чого сміявся, він мав рацію. Жільятові ввижалася його загибель: він стане таким же мерцем, як і Клюбен.
Холод, голод, утома, розбиранка пошкодженого судна, спуск машини, бурі рівнодення, вітер, гроза, спрут — все це ніщо супроти пробоїни. Можна було знайти захист від усього, і Жільят знаходив його: проти холоду — вогонь, проти голоду — скойки на скелях, проти спраги — дощ, проти труднощів урятування машини — майстерність і мужність, проти припливу і бурі — хвилеріз, проти восьминога — ніж. Проти пробоїни в човні — нічого.
То був зловісний останній привіт урагану. Остання сутичка, зрадницька вилазка, підступний напад переможеного на переможця. Тікаючи, буря пустила в нього цю стрілу. Відступаючи, вона поверталась чолом до ворога і продовжувала разити. То був удар з-за рогу, завданий безоднею.
Можна побороти бурю, але як боротися з водою, що просочується!
Якщо затичка не витримає, якщо пробоїна відкриється, ніщо не допоможе: човен піде на дно. Пов'язка зсунеться із скривавленої рани. А досить боту з його вантажем, з поставленою на нього машиною піти на дно, і підняти його звідти буде неможливо. Два місяці шляхетних титанічних зусиль зведуться нанівець. Починати все знову немислимо. У Жільята не було більше ні кузні, ні матеріалів. Може, на світанку він побачить, як уся його праця повільно й безповоротно порине в безодню. Як страшно відчувати під собою прірву! Безодня тягла його до себе.
Море проковтне човна, і йому залишиться одно: вмерти від голоду і холоду, як це сталося з тим, хто, зазнавши корабельної катастрофи, вмер тут, на стрімчаку «Людина».