З а п о р о ж е ц ь. Та таке якесь действітельно.
К р а у з. Повна розпуста. Ну, повна розпуста. Матеріалісти.
З а п о р о ж е ц ь. Еге.
К р а у з. Ти повіриш, у нас уже є офіцери, що не вміють писать грамотно. Єдиний ідеал — нажива.
З а п о р о ж е ц ь. Та в нас теж чогось би там такого, так не дуже, ну, звісно, всякі.
К р а у з. Да?
З а п о р о ж е ц ь. Один за другого не того...
К р а у з. Не що?
З а п о р о ж е ц ь. Не думають про хороше. Ну хоч плач.
К р а у з. Хліб ховають. Заброда каже...
З а п о р о ж е ц ь. Пусте.
К р а у з. Зникають в ліс.
З а п о р о ж е ц ь. Да ні, поки всі дома.
К р а у з. Боюсь, як би чого не сталося.
З а п о р о ж е ц ь. А що?
К р а у з. Зараз набираєм до Німеччини на оборонну роботу.
З а п о р о ж е ц ь. Чув.
К р а у з. Ой, боюсь, щоб не довелось вішати. Закон!
З а п о р о ж е ц ь. До цього, бачу, йде.
К р а у з. Да? Ти мене розумієш, отже?
З а п о р о ж е ц ь. Я й сам от думаю, що слід було б урятувати и послати до Німеччини сотню молоді на роботи.
К р а у з. О, Лаврін. У тебе розум, як у німця.
З а п о р о ж е ц ь. А...
К р а у з. О, ти у нас далеко підеш.
З а п о р о ж е ц ь. Ось я склав список. Тут самі здорові і красиві. Нате!
На другий день затужила вся вулиця. У село в'їхав Людвіг Крауз з чималим загоном жандармерії. Автомашини з кулеметами розташувались на всіх виїздах з села, люди в тривозі визирали з вікон.
Христя вбігла до Олесі в сіни, вся в сльозах.
— Тіточко! Тітко Тетяно! Олеся вибігла з хати.
— Олесю!
— Христе!
— Олесю, людей забирають до Німеччини!
— Що ти?
— Батько твій. Чула?
— Що?
— Список склав, і я в тім списку!
— Хто тобі казав?
— Павло.
— Бреше!
— А йому Заброда, начальник. Он як! Чому я в тім списку? Га? — Христя дивилась на Олесю з неприхованою ненавистю.
— Христе!
— Чому тебе нема? Людей продаєте?! Вислужуєтесь?
— Христе!..
Заброда стояв перед фон Краузом і тремтів.
— Коли ти появився, тоді коло річки, пам'ятаєш, я зразу побачив, що ти мерзотник, — говорив Крауз, розглядаючи Заброду з деяким здивуванням, як не зовсім зрозумілий людський феномен.
— Але я ніколи не міг подумати, щоб твоя твариняча, та навіть не твариняча, чорт тебе знає яка, мерзота, ненависть і зло доходили до цього. Ти мене розумієш?
— Нікак нєт!
— Ху-х!..
— Нащо ти вислужуєшся передо мною? Нащо ти з такою радістю доносиш на людей, виколупуєш їхні старі мізерні злочини, помилки?
— Я ненавиджу Радянську владу.