Українське Січове Стрілецтво (визвольна ідея і збройний чин) - читать онлайн бесплатно полную версию книги . Страница 7
Українське Січове Стрілецтво (визвольна ідея і збройний чин) - читать онлайн бесплатно полную версию книги . Страница 7
ЗГАДУВАНІ ПОЕТИЧНІ ТВОРИ
ПАМ'ЯТІ Д.ВІТОВСЬКОГОСхилімо голови… Нова труна,Нова тяжка, безмірна втрата…Розбитий келих без вина,Народ без сина і без брата.Схилімо голови… Новий удар,Нова стріла в розбиті груди…Упав орел, упав з-під хмар;І вже його нема й не буде…Упав орел… Високі небесаОрлячих крил уже не бачуть,Умерла гордість і краса,Душа і очі плачуть…О, не хиліть голов своїх в журбі,Найдіть на рани ліки;Хто умирає в боротьбі,В серцях живе вовіки!Живе! Хай Чайка-Мати над ОрломНе в'ється і не квилить;Хай ворог сам віддасть чоломІ голову похилить!О. ОлесьПІСНЯ ПРО ПЕТЛЮРУТо ж не сонце засвітило, не зорі засяли,То ж Петлюру із в'язниці на волю пускали.Як він вийшов із Лукіянівки, з позалізних гратів,Рушив з Києва Вкраіну знову рятувати.То ж не орел попід небесами високо літає,То ж Петлюра в Білу Церкву спішить, поспішає.Як приїхав в Білу Церкву, гукнув: «Годі спати!Час настав за зброю взяти, народ визволяти!»«Січовики й все козацтво, ще раз кличе мати,Або вмерти за Вкраїну, чи слави дістати!»То ж не море зашуміло, не земля здригнулась,То ж на голос Отамана козацтво проснулось.Проснулося, зашуміло, до походу стало,Та й пішло на «добровольців», що волю забрали.Геть неволю, бий кайдани, що на нас надіті!Йде Петлюра, іде батько, а з ним його діти.Шануйтеся «добровольці», буде лихо з вами!Йде Петлюра з-під Хвастова з орлами Стрільцями.Мотовилівку минають, на Боярці стали,Та як вдарять в «добровольців», земля застогнала.Утікали «добровольці», пагони губили,Аж по Київ своїм трупом всю дорогу вкрили.А Стрілецтво гордо, пишно у Київ вступає,Дзвонять дзвони, гра музика, скрізь «Слава!» лунаєТо ж не вітер, то ж не буйний, шумить, ліс гойдає,То ж Отамана Петлюру Київ зустрічає!О. ОлесьДУМА ПРО ХВЕДОРА ЧЕРНИКАОй у неділеньку святую дуже рано,Ще ясне сонце зо дна моря не вставало,Ще сизії мряки по полю гуляли,Як із города, із Білої Церкви Січовії Стрільці,Мов ті орли-сизокрильціВилітали-виступали.Сталевими шоломами поле крили,Багнетами, шаблюками городили,Підо святий Киів, під золоті брами поспішали.Бо з Києва недобрії вісті наспівали,Що вже гетьман Павло Скоропадський,Нащадок козацький,Чи по волі, чи по неволіУкраїну москалям оддав,Статки-маєтки панам повертав,Добровольців у Киів запрохав.То вражії добровольці,Мов ті вовки-сіроманці,На нашії села набігають,Послідну корову, останню сорочку забирають,Народ християнський шомполами крають,Господа зневажають.То як теє Січовії Стрільці зачували,У своєму серці великеє пересердя мали.Із города, із Білої Церкви в поход вистyпали.Попереду всіх та Хведір Черник,Сотник стрілецький, січовий характерникНа воронім коні грає-виграває,Степи, поле щире собою звеселяє.Бо в нього зброя як сонце ясне,Що не заходить, не гасне.Бо в нього очі як у сокола,Трава притихне, вітер не дихне,Як погляне довкола.Гей, та покрикне сотник Хведір ЧерникТа на своїх хлопців-молодців:«Січовики славні, друзі мої давні!Та добре ви, браття любе, дбайте,По тисяч куль гострих у ленти заряжайте,З кулеметів мітко стріляйте,Над ворогом лютим жодного спожаління не майте,Як тую траву в зеленому лузі стинайте!»То як теє Січовії Стрільці зачували,Під Мотовилівку, село невеличке, підступали,Густо стріляли,Мітко вціляли,Над ворогом лютим жодного спожаління не мали,Як тую траву в зеленому лузі стинали.Стали добровольці великії втратиНа собі забачати,Стали свого командіра просити-благати:«Ой, командіре наш, ваше благородіє!Подивися-поглянь, скільки в нас шкоди є!Скільки нас постреляних, побитих,Кров'ю доброю, добровольчеською политих.Та поклич же ти та Хведір Черника,Січового характерникаНа козацький герць молодецький.Єсть же в нас пуля самовлучная –В Москві-матушці свяченая,Єсть же в нас шашка саморубная –В Рязані благословенная.Не зможе проти них нічого сотник Черник учинити:Стрельнем раз, рубнем два – буде в сирій землі гнити».То, як теє командір зачуває,На передпілля виступає,Зично гукає:«Гей, ти сотнику та Хведір Чернику,Січовий характернику!Не добре собі з нами починаєш,Що із-за земляного валу на мою ровту стріляєш,Кров християнську проливаєш.Та виходь же ти сам, сотнику стрілецький,На козацький герць молодецький.Та будемо з собою воювати,Гострі шашки до кости притупляти,А хто з нас переможе, поборе,Того правда, і ниви, і гори.»Чи то сизий сокіл, шукаючи пари,Вилітає з-за хмари?Чи то ясен місяць із-за зеленого боруПіднімається вгору?Ні, то сотник Черник із-за земляного валуНа передпілля виступає,Певно себе має.На ньому зброя ясним дзвоном дзвонить,Страху нагонить,А кого досягне, тому між живими не бути.Та не вспів же Хведір, та не вспів ЧерникШаблі з піхви добути,Як ударили разом московськії стріли,Мов роз'ярені оси – кулі забриніли.Та ні жодная куля козацького тілаЗачіпити не сміла,Тільки одним-однаяКуля зрадливая,В Москві-матушці свяченаяГадюкою вкруг Черника звилась,У самеє серце,Під п'яте реберцеЖалом уп'ялилась.Ой упав же Хведір, ой упав же Черник,Як підтята ялиця,Зомліли руки, зомліли ноги,Світ ув очах тьмиться.Ой та промовить сотник Хведір ЧерникТа до своіх хлопців-молодців:«Січовики славні, друзі моі давні,Не час вам тепер мої рани завивати,Кров добру, стрілецьку спиняти.Бо вже мої очі гаснуть, як ті зорі на світанні.Сповніть же ви, друзі, ще наказ мій останній:Та вдарте ви разом на московські запори,Як буря на Чорному морі.Трощіть, рубайте,Київ злотобанний з кайдан визволяйте,А тоді мене чесно, по козацьки поховайте!..»Чи то в горах Карпатах веснянії водиКришать скелі, розбивають колоди?Чи то буйнокрилі вітри степовіїСнігові розкидають завії?Ні, то Січові Стрільці, орли-сизокрильціГарматами орють, кулеметами сіють, а шаблюками косять,Не дають пощади і для себе пощади не просять,Ворожії лавиЯк сухії травиРозкидають-розносять…А в суботу рано, рано-пораненькоЗвеселили Україну-неньку:Київ злотобанний славним боєм брали,Народную владу світу возвіщали.Сотник Хведір Черника,Січового характерникаНа горі високій,Над Дніпром широким,Чесно, по козацьки ховали.З крісів, з кулеметів, з гармат довгошиїх яссу воздавали,Лицареві «Слава» гукали.Буде тая славаСтрілецька, криваваПо всім світі від краю до краю лунати,Прибитеє серце вгору підіймати,Поки сонця світу,Поки трав та квіту,Поки вод у ріках,А у жилах крови –Амінь.[286]Роман Купчинський
[281] «Дума про Хведора Черника» Р.Купчинського, написана в 1921 р., призначена до берлінського видання збірника «Золоті Ворота», друкована в Календарі «Просвіти» на 1928 р., Львів, стор. 134-137.