Та ще й яке! — відповіла Дануся.
І, маючи смуток в серці, а сльози напоготові, вона одразу почала плакати, але тихенько, щоб не образити князя; а він знову спитав:
Чого ж ти плачеш?
Бо Збишко хворий,—відповіла, прикладаючи кулачки до очей.
Не бійся, нічого з ним не станеться. Правда, отче Вишонеку?
Божа воля така, що йому ближче до шлюбу, ніж до труни,— відповів добрий ксьондз Вишонек.
А князь сказав:
Зажди-но! Зараз я дам йому ліки, від яких йому полегшає або він і зовсім одужає.
Бальзам хрестоносці прислали? — вигукнула Дануся, однімаючи від очей руки.
Тим, що пришлють хрестоносці, краще змасти собаку, а не молодого рицаря, якого ти любиш. Я тобі дам щось інше. Побіжіть котра-небудь до комори та принесіть мені остроги й паса.
Коли їх принесли, князь сказав Данусі:
—Бери, неси Збишкові і скажи йому, що віднині він пасований. Якщо помре, то стане перед богом як miles cinctus, а як ні, то закінчимо обряд в Цеханові або в Варшаві.
Почувши це, Дануся насамперед вклонилась князеві в ноги, потім вхопила в одну руку рицарські ознаки, а в другу близнюки з кашею і побігла до кімнати, в якій лежав Збишко. Щоб побачити їхню радість, княгиня пішла за нею.
Збишко був тяжко хворий, але, побачивши Данусю, повернув до неї бліде від болю обличчя й запитав:
— А чех, моя ягідко, повернувся?
—Що там чех! — відповіла дівчина.— Я принесла тобі кращу новину. Князь пасував тебе рицарем і ось що тобі послав.
Сказавши це, вона поклала перед ним пас і золоті остроги. Бліде Збиткове обличчя спалахнуло радістю і здивуванням; він глянув на Данусю, потім на ознаки, далі приплющив очі й почав повторювати:
—Як же це він міг мене пасувати рицарем?
А коли в ту мить увійшла княгиня, Збишко трохи підвівся на ліктях, став їй дякувати й перепрошувати, що не може вклонитися їй в ноги, бо враз догадався, що саме їй має завдячувати своїм щастям. Але вона сказала йому лежати спокійно і власними руками допомогла Данусі знов покласти його голову на подушку, Тимчасом зайшов князь, а з ним ксьондз Вишонек, Мрокота й кілька інших, придворних. Князь Януш здалека дав знак рукою, щоб Збишко не ворушився, потім сів коло ліжка і сказав:
— Бачите! Люди не повинні дивуватися, що за мужні й доблесні вчинки буває нагорода, бо коли б доброчесність залишалась без заплати, то й несправедливість людська ходила б по світі безкарно. А тому що ти не шкодував життя й ціною свого здоров'я позбавив нас тяжкого горя, дозволяємо тобі підперізуватись рицарським пасом і віднині ходити в сяйві честі і слави. — Милостивий пане,— відповів Збишко,— я б і десять разів не пошкодував життя...
Але більше він не міг нічого сказати — і через хвилювання, і через те, що княгиня затулила йому рота рукою, бо ксьондз Вишонек заборонив йому розмовляти; А князь говорив далі:
Я гадаю, що ти знаєш рицарські обов'язки і з честю носитимеш ці ознаки. Поки твого життя, мусиш служити нашому спасителеві й боротися з дияволом. Ти мусиш бути вірний земному помазаникові, уникати несправедливої війни і боронити безвинних від утисків, в чому хай поможе тобі бог і його святі муки!
Амінь! — сказав ксьондз Вишонек.
Князь устав, перехрестив Збишка й наостанці додав:
—А як видужаєш, то приїжджай просто до Цеханова, куди я викличу і Юранда.
Через три дні приїхала послана хрестоносцями жінка з герцинським бальзамом, а разом з нею прибув капітан лучників із Щитна з листом, підписаним братами та скріпленим печаттю Данфельда, в якому хрестоносці закликали в свідки небо й землю за ті кривди, що спіткали їх у Мазовії, і під загрозою божої помсти вимагали кари за вбивство «улюбленого товариша і гостя». До скарги Данфельд додав ще й листа від себе особисто, в якому смиренно, а разом з тим погрозливо допоминався винагороди за вчинене йому тяжке каліцтво та смертної кари чехові. Князь перед очима капітана порвав листа, кинув йому під ноги і сказав:
Магістр прислав сюди отих псявір, щоб задобрити мене, а вони розгнівили. Перекажи ж їм від мене, що вони самі вбили свого гостя та ще хотіли вбити й слугу-чеха. Про все це я напишу магістрові і додам: коли він хоче, щоб в разі війни з краківським королем я Залишався осторонь, то нехай вибирає інших послів.
Милостивий пане,— відповів капітан,— чи тільки таку відповідь мушу я переказати могутнім і побожним братам?
Якщо цього мало; то можеш додати, що я вважаю їх за псявір, а не за справжніх рицарів.
На цьому прийом і закінчився. Капітан поїхав, бо того ж дня і князь виїхав до Цеханова. Залишилася тільки «сестра» з бальзамом, якого недовірливий ксьондз Вишонек не хотів уживати, тим більше, що хворий минулої ночі спав добре, і хоча він прокинувся вранці слабосилим, але вже без гарячки. Коли князь виїхав, сестра зараз же послала одного з слуг назад у Щитно нібито за новими ліками — «яйцями василіска», які, вона казала, повертають силу навіть конаючим, а сама стала тинятись по кімнатах, тиха, покірна, з одною сухою рукою, одягнена хоч і в світську, але пошиту на чернечий кшталт одежу, з чотками й невеличкою прочанською тиквою при поясі. Добре розмовляючи польською мовою, вона з великою уважністю розпитувала слуг про Збишка й Данусю, якій принагідно подарувала ієріхонську троянду, а другого дня, коли Збишко спав, а дівчина сиділа в їдальні, вона підійшла до неї і сказала:
— Хай вас бог благословить, панянко. Цієї ночі, після молитви, мені приснилося, що в сніговій заметілі до вас ішло два рицарі, але один дійшов першим і обвинув вас білим плащем, а другий сказав: «Бачу тільки сніг, а її нема», і вернувся назад.
Дануся, якій хотілося спати, одразу з цікавістю розплющила свої голубі очі й спитала:
— А що це означає?
—Це означає, що вас доб'ється той, хто найбільше любить.
—Збишко! — відповіла дівчина,
—Не знаю, бо обличчя його не бачила, бачила тільки білий плащ, а потім одразу прокинулась, бо господь Ісус щоночі насилає на мене біль в ногах, а руку мені й зовсім одібрало.
— Чому ж вам не допоміг той бальзам?
— Не поможе мені, панянко, й бальзам, бо то кара за мій тяжкий гріх, а як хочете знати, то розкажу.
Дануся кивнула головою, що хоче знати, і сестра стала розказувати:
—Є в Ордені й служки, і жінки, які хоч і не дають обітниць і навіть можуть виходити заміж, проте з наказу братів повинні виконувати всілякі доручення Ордену. Та, котра здобудеться на таку честь і благодать, дістає від брата-рицаря побожний поцілунок на знак того, що віднині має служити Орденові словом і ділом. Ох, панянко! І мені судилась ця велика благодать, але, в гріховному засліпленні, замість прийняти поцілунок з побожністю, я вчинила тяжкий гріх і тепер терплю за нього кару.
— Що ж ви таке вчинили?
—Брат Данфельд прийшов до мене й по-чернечому поцілував, а я гадала, що він сваволить, і підняла на нього безбожну руку.
Тут сестра почала бити себе в груди й кілька разів повторила:
Боже, будь милостивий до мене грішної!
І що ж сталося? — спитала Дануся.
— Мені одразу одібрало руку, і з того часу я стала калікою. Була я тоді молода й дурна, нічого не знала, а проте мене спіткала кара. Бо коли б навіть жінці здавалося, що брат-чернець хоче вчинити щось лихе, то й тоді вона повинна здатися на ласку божу і не противитись, бо хто противиться Орденові або хрестоносцеві, того бог покарає...
Дануся слухала все це з прикрістю і страхом, а сестра знову почала зітхати і скаржитись.
Я й тепер ще не стара,— казала вона, — мені лише тридцять років, але бог разом з рукою одібрав у мене молодість і вроду.
Коли б не рука, — відповіла Дануся, — то вам, ще можна було б не нарікати...