Але він, очевидно, ще не зовсім опам'ятався, бо дивився на неї, немов не впізнавав, і через деякий час вигукнув:
—Сюди! Сюди! Розкопайте замет!
—Заспокойтесь, бога ради, ви вже в Цеханові! — знов озвалася княгиня.
Юранд наморщив чоло, як людина, якій трудно щось пригадати, і відповів:
—В Цеханові?.. Донька чекає і... князь з княгинею... Данусько! Данусько!..
І раптом заплющивши очі, Юранд знову впав на постіль. Збишко і княгиня злякалися, чи він, бува, не вмер, але в ту ж мить Юранд почав рівно й глибоко дихати, як людина, що поринула в міцний сон.
Отець Вишонек приклав пальця до вуст і дав рукою знак, щоб його не будити, потім шепнув:
— Може, він отак проспить цілий день.
Так, але що він сказав? — запитала княгиня.
Сказав, що дочка чекає його в Цеханові,— відповів Збишко.
Бо ще не опам'ятався,— пояснив ксьондз.
Отець Вишонек побоювався, що й після другого пробудження Юранд ще довго може не опам'ятатися, а тимчасом обіцяв княгині і Збишкові сповістити їх, як тільки старий рицар заговорить, і коли вони вийшли, він також пішов на спочинок. Юранд прокинувся аж на другий день свят перед самим полуднем, але зате цілком притомний. Княгиня і Збишко були при цьому присутні. Він сів на ліжку, подивився на неї, впізнав і промовив:
Милостива пані... Ради бога, значить, я в, Цеханові?
І проспали свято,— відповіла княгиня.
Мене присипав сніг. Хто мене врятував?
Оцей рицар: Збишко з Богданця. Пам'ятаєте, в Кракові...
Юранд якийсь час дивився своїм здоровим оком на юнака і сказав:
— Пам'ятаю... А де Дануська?
Хіба вона не їхала з вами? — спитала занепокоєна княгиня.
Як же вона могла їхати зо мною, коли я до неї їхав?
Збишко й княгиня перезирнулися, гадаючи, що Юранд і досі говорить з гарячки, потім княгиня сказала:
Ради бога, опам'ятайтесь! Хіба дівчини не було з вами?
Дівчини? Зі мною? — здивовано спитав Юранд.
Бо ваші люди всі загинули, а її між ними не знайшли. Чому ви її залишили в Спихові?
Він повторив ще раз, але з тривогою в голосі:
—В Спихові? Та вона ж у вас, милостива пані, а не в мене!
Та ви ж прислали за нею в лісовий палац людей з листом!
Во ім'я отця й сина! — відповів Юранд. — Нікого я не посилав.
Княгиня раптом зблідла.
Що ж це таке? — сказала вона. — Ви певні, що говорите при своїй пам'яті?
Ради господа милосердного, де дівчина? — закричав, зриваючись з постелі, Юранд.
Почувши це, отець Вишонек швидко вийшов з кімнати, а княгиня говорила далі:
—Слухайте: за Данусею прибув до лісового палацу збройний загін з листом від вас. В листі було написано, що вас під час пожежі придушило балкою... що ви напівосліпли ї хочете бачити дочку... І вони взяли Дануську й поїхали...
— Горе! — вигукнув Юранд.— Богом присягаюся, ніякої пожежі в Спихові не було, і я не посилав по дочку!
В цей час повернувся ксьондз Вишонек з листом, подав його Юрандові й запитав:
Це не ваш ксьондз писав?
Не знаю.
А печать? "
Печать моя. Що написано в листі?
Отець Вишонек прочитав листа. Юранд слухав, хапаючись за волосся, потім сказав:
—Лист фальшивий!...Печать підроблена! Горе моїй душі! Вони викрали дівчину й занапастять її!
— Хто?
Хрестоносці!
Рани господні! Треба сказати князеві! Нехай шле послів до магістра!—вигукнула княгиня.— Господи милосердний, рятуй її і допоможи...
Сказавши це, вона з криком вибігла з кімнати. Юранд схопився з постелі й гарячково почав натягати одежу на свою могутню постать. Збишко сидів, немов скам'янілий, і лише через деякий час зловісно заскреготав зубами.
—Звідки ви знаєте, що її схопили хрестоносці? — спитав ксьондз Вишонек.
Присягаюсь муками господніми!
Чекайте... Може бути. Вони приїжджали до лісового палацу скаржитись на вас... Вимагали відплати...
—Вони її й схопили! — раптом вигукнув Збишко. Сказавши це, він вибіг з кімнати, подався до стайні