Ми, на жаль, донині не оцінили ту величезну допомогу, яку одержали в роки війни. Багато наших воєнних істори-ків-базік цю допомогу, як правило, перекладають у відсотки. Ось, мовляв, американці постачали нам літаків усього лише стільки-то відсотків від випущених нашою промисловістю, танків — 10, гармат, автомобілів — також стіль-ки-то відсотків і т. д. На перший погляд ці відсотки не переконують. Людина, яка не знає фактичного стану справ, наприклад, у 1942—1943 роках, подумає, що ці кілька відсотків автомашин — мізер. Звичайно ж, протрималися б і без них. Подумаєш, допомога! Це нам і вбивали в голову. Та в народі недарма кажуть, що ложка дорога до обіду.
...Улітку й восени 1941 року наша армія зазнала величезних втрат у техніці й живій силі. До кінця грудня вона втратила убитими й померлими від ран, полоненими і про-палими безвісти 5 мільйонів 300 тисяч чоловік, втратила понад 6 мільйонів одиниць стрілецької зброї, 20 тисяч танків і самохідних установок, 100 тисяч гармат і мінометів, 10 тисяч літаків (Кто был кто в Отечественной войне 1941—45 гг. — М.: Республика, 1995, с. 6). Більшість військових заводів, котрі виготовляли літаки, танки, гармати і боєприпаси, знаходилися в містах, якими оволодів противник. Ми втратили свій алюміній, гуму й багато інших найцінніших і найнеобхідніших матеріалів. Це тільки в газетах красиво писали, що евакуйований, наприклад, із
Харкова тракторний завод учора прибув на Урал, а сьогодні вже випускає танки, що Запорізький авіаційний завод таким же чином штампує в Сибіру літаки. Так, наші люди в тилу виконували титанічну роботу, вдень і вночі трудилися не покладаючи рук. Усе це було.
Та було й інше. Влітку 1942 року, коли в нас залишалося дуже мало танків, гармат, а авіація була знекровлена, те, що ми отримували за лендлізом із Америки й Англії, нам дуже допомагало, часто буквально рятувало. Починаючи з осені 1942 року й аж до завершення війни, наші грізні «катюші» були встановлені на американських автомобілях — «студебеккерах», більшість важкої і середньої артилерії також тягнули ці машини. Високопрохідні «студе-беккери» доставляли боєприпаси й піхоту до оточеного Сталінграда. І в наступні роки більшість наших гармат тягнули «студебеккери». На них же швидко перекидали піхоту й боєприпаси. Усі наші генерали й полковники їздили на американських всюдиходах «вілліс».
Усім відома роль наших танків у війні проти фашизму. Але довгі роки (весь воєнний і післявоєнний період) ми зовсім не знали, що після втрат десятків тисяч танків у боях перших місяців війни і здачі в жовтні 1941 року Харкова, заводи якого були головними постачальниками цих грізних машин, Червона Армія виявилася по суті без танків, а країна — без танкобудування.
Надаю слово такому авторитету, як маршал Жуков. У своїй строго документальній книзі «Тайны уходящего века» А. Зенькович наводить черговий донос В. Семичастного в Політбюро на маршала Жукова (зберігся в архіві Політбю-ро), котрий у довірчій бесіді одному з колег із приводу видання «Історії Великої Вітчизняної війни* говорив: «...Лакована ця історія. Я вважаю, що в цьому відношенні описання історії, хоча теж спотворене, але все-таки чесніше, у німецьких генералів, вони правдивіше пишуть. А ось «Історія Великої Вітчизняної війни» абсолютно неправдива.
Ось зараз говорять, що союзники нам не допомагали... Але ж не можна заперечувати, що американці нам гнали стільки матеріалів, без яких ми б не могли формувати свої резерви і не могли б продовжувати війну... Одержали 350 тисяч автомашин, і яких машин! У нас не було вибухівки, пороху. Не було чим заряджати патрони для гвинтівок, американці по-справжньому виручили нас із порохом, вибухівкою. А скільки вони нам гнали листової сталі. Хіба ми б змогли швидко налагодити виробництво танків, якби не американська допомога сталлю?» (А. Зенькович. Тайны уходящего века. — М.: Олма-пресс, 1999).
Голова КДБ Семичастний наставив жучків-підслуха-чів у кабінеті, на кухні та навіть під ліжком у спальні маршала. Доносив у Політбюро і влаштував Жукову нестерпне життя. Його зробили самітником. Боячись провокацій, він навіть зі своїм сватом, маршалом Василев-ським, не зустрічався. Хто-хто, а маршал Жуков був добре обізнаний про страшні втрати Червоної Армії влітку й восени 1941 року, і в даному випадку він оцінює допомогу союзників об'єктивно.
Снарядів, патронів і пороху на випадок війни у нас було достатньо. Проте основна частина цих запасів була захоплена ворогом улітку 1941 року. 303 підприємства, що випускали боєприпаси, ми втратили до листопада 1941-го. На цих заводах вироблялося в місяць понад 13 мільйонів корпусів снарядів, мін, авіабомб, біля 8 мільйонів підрива-чів. Були захоплені п'ять із восьми порохових заводів.
Були періоди, коли в багатьох найтяжчих боях наші льотчики воювали здебільшого на американських літаках. Наше літакобудування було відновлене великою мірою за допомогою американського алюмінію.
У 1943—1945 роках більшість наших піхотинців були одягнені в шинелі з американського сукна, а черевики майже всі ми носили лише американські.
Цукор, багато видів консервів були також зарубіжні. Американська тушкована свинина була головною їжею на фронті.
Ось неповний перелік матеріалів і зброї, відправлених Радянському Союзу з 7 листопада 1941 року по 20 вересня 1945-го тільки із СІЛА (без Англії): 14795 літаків, 7556 танків, 51503 джипи, 375883 вантажних автомобілі, 8071 тягач, 8218 зенітних гармат, 131633 автомати, 313650 тонн вибухівки, 1981 паровоз, 11155 товарних вагонів, 90 транспортних суден, 105 кораблів протичовнової оборони, 197 торпедних катерів, 4062000 тонн харчових продуктів, 2540000 тонн сталевого прокату, 2422000 тонн пального, 764000 тонн хімікатів, 3786000 шин і 15417000 пар армійського взуття (ж. «Америка», 1985, вересень, № 346, с. 18).
Я кажу про це до того, що, якби армії Кирпоноса не затримали німців біля Києва, то крах міг би статися наприкінці осені, і тоді б нам допомога не зарадила. Та оскільки вистояти в 1941 році Червоній Армії вдалося, а американці здійснили подвиг біля Мідуею, то все відбулося так, як відбулося, але, втрати наші, хоча й величезні, могли би бути просто жахливими.
Гітлер у своєму прагненні знищити слов'ян міг би добитися мети, але, на наше щастя, йому не дали цього зробити війська Червоної Армії, народи СРСР і наші союзники.