Великі звершення наших хоробрих воїнів під Москвою, Сталінградом, Курськом і Бєлгородом, на всіх інших ділянках у 1942—1945 роках заслуговують слави й поваги ще більших, ніж ми це робимо. Полководці й воєначальники Жуков, Ко-нєв, Рокосовський, Толбухін, Мерецков, Малиновський, Москаленко, Ватутін, Тимошенко, Черняховський, Єременко, Чуйков, Василевський, Говоров, Воронов, Гречко, Якубов-ський та багато-багато інших заслужили глибоку повагу нашого народу й вічну пам'ять. Та серед цих славних імен повинне бути й прізвище Кирпоноса. Його ратні подвиги в обороні Південно-Західного фронту величезні, а трагічна загибель була геройською. Помираючи, він рятував Батьківщину — Радянський Союз, рідну Україну й свою честь.
Характерна деталь: перед відступом до урочища Шумейко-вого за ним прислали літак, щоб евакуювати в тил. Кирпонос відмовився, залишився разом зі штабом, своїми товаришами, щоб разом вийти з оточення або розділити лиху долю. І вчинив мудро. Більше того, він вчинив високоморально щодо тих, хто разом із ним боровся до останку, бився на смерть.
У літак, присланий для вивезення його з оточення, Кирпонос розпорядився повантажити тяжко пораненого генерал-полковника 1.1. Людникова. І через багато років останній напише: «Кирпоносу я зобов'язаний життям» (И. И. Людни-ков. Дорога длиною в жизнь. — М.: Воениздат, 1969, с. З).
А ось що повідомляє в своєму листі учасник оборони Києва лейтенант А. Ачкасов:
«Пам'ятаю, наприкінці серпня фашисти скинули листівки з картою Київського укріпрайону. У них, як завжди, говорилося про марність нашого опору. Нас запевняли, що командуючий фронтом генерал Кирпонос здався в полон. Командуючий, зібравши командирів і політпрацівників 1-го зведеного полку, запитав:
— Усі читали листівки?
— Так, — відповіли ми хором.
— Так ось, запам'ятайте й передайте всім, що я в полон ніколи не здамся, буду боротися, доки по мені не проповзуть фашистські танки.
Він сказав це з такою силою і пристрастю, що в мене мурашки по тілу побігли. Не бачив особисто, як загинув наш командуючий, але в тому, що тримався він до останку, не сумніваюся — такою він був людиною». (Ці рядки з листа лейтенанта Ачкасова надіслала автору дочка генерала Кирпоноса Євгенія Михайлівна).
Фронтовики вірили своєму командуючому, а от Верховний Головнокомандуючий Сталін вірив фашистським листівкам і геббельсівській пропаганді. Читач у цьому переконається, коли я нижче розповім, із яким цинізмом в повісті говорив про Кирпоноса Сталін першому секретареві Далекосхідного крайкому партії Боркову й командуючому Особливим Далекосхідним військовим округом генералу армії Опанасенку: «ЛюдиБерії вважають, що Кирпонос перебіг до Гітлера й уже працює на німців. Я цього також не виключаю».
Підкреслюю: Кирпонос у той фатальний час діяв мудро, залишившись на бойовому посту серед своїх оточених військ. Багато воєначальників упевнено заявляють, що його неминуче чекала б доля командуючого Білоруським фронтом генерал-полковника Павлова, героя війни в Іспанії, якого Сталін наказав розстріляти за поразку в Білорусії. Кирпоноса обов'язково зробили б хлопчиком для побиття за чужі гріхи, а особливо за ті, які зробив Сталін. Його б розстріляли й уміло «довели» б його провину за втрати в Україні.
До цього часу ні істориками, ні військовоначальниками твердо не заявлено, що Кирпонос і його солдати, затримавши ворога в боях за Київ на два місяці, зірвали гітлерівський бліцкриг.
Страшно уявити собі, що б могло бути, якби Гудеріан у липні від Смоленська ринувся на Москву. Адже тут тільки 340 кілометрів. І якби німці її захопили, то японці також виступили б проти нас, а не проти американців. Адже все висіло на волосинці.
Де і коли б закінчилася війна? Якою ціною? Я часто задумуюся над цим. Адже в той час танкісти Гудеріана майже не зазнали втрат. А після боїв у київському котлі їх залишилася тільки половина. Генерал Гальдер це документально підтвердив.
Хто воював у кінці листопада і в грудні на Московському напрямі, той знає, яка була того року сувора зима. Безкінечні російські простори покриті глибоким снігом. Крижаний вітер миттєво замітав сліди танків, автомашин і кінних військових обозів. Дороги тижнями були непрохідними для автомобілів. Німецькі солдати без зимового обмундирування. Наші далекосхідні і сибірські дивізії, котрі підійшли на бойові позиції під Москвою, навпаки, були добре екіпіровані. Бійці мали кожухи, валянки й інше хороше зимове обмундирування, одержували добре харчування. І саме ці війська завдали поразки німцям у грудні 1941 року. Але умови для цього були створені героїчними діями воїнів Кирпоноса, жителів Києва й України, які самовіддано боролися проти фашистських окупантів.