— Тепер уже не побачиш! — сама голота йде в солдати. Всякий, в кого є гроші, лишається вдома.
— Хто злидарем народився, той злидарем і залишаться, ось тобі й усе.
— А чи правду кажуть, що той номер? — запитав третій муляр.
— Це, бач, багатії так кажуть; той нагнав на них страху!
— Тепер не те, що було при тому. Тоді справи добре йшли! I подумати тільки, що його зрадили його ж маршали! От кляті зрадники!
Жюльєна трохи втішила ця розмова. Він пішов далі по алейці і, зітхаючи, говорив собі:
«Ось він, єдиний володар, якого народ не забуде!»
Надійшли іспити. Жюльєн відповідав блискуче: він бачив, що навіть Шазель хоче показати всі свої знання.
Першого дня екзаменатори, призначені славетним старшим вікарієм де Фрілером , були дуже невдоволені тим, що їм доводилося скрізь ставити на першому або принаймні на другому місці цього Жюльєна Сореля, про якого їм донесли, що він любимчик абата Ширара. В семінарії закладалися, що Жюльєн буде першим і в загальному екзаменаційному списку, а це дає почесне право обідати в монсеньйора єпископа.
Але якось у кінці іспиту, коли він відповідав про отців церкви, один лукавий екзаменатор, спитавши Жюльєна про святого Ієроніма та його палку прихильність до Цицерона, заговорив про Горація, Вергілія та інших світських авторів. Потайки від товаришів Жюльєн вивчив напам'ять багато рядків 8 цих авторів. В захопленні від своїх успіхів він забув, де вія знаходиться, і на повторне запитання екзаменатора з запалом став читати напам'ять і переказувати своїми словами оди Горація.
Екзаменатор хвилин з двадцять не заважав йому перебувати в цьому засліпленні, потім прибрав суворого вигляду і почав гірко докоряти йому за те, що він гаяв час на світську науку й набрався таких марних і гріховних думок.
— Я дурень, пане і ви маєте рацію,—- сказав Жюльєн скромно, врозумівши, що став жертвою підступу.
Ця каверза екзаменатора навіть у семінарії всім здалася підлого, але це не перешкодило тому, що абат де Фрілер, ця спритна людина, яка так вміло налагодила цілу мережу Безансонської конгрегації і чиї донесення в Париж наганяли жах на суддів, префекта і навіть на старших офіцерів гарнізону, поставив своєю владною рукою напроти прізвища Жюльєна № 198. Де Фрілер з насолодою робив цю неприємність своєму ворогові, янсеністу Пірару .
Вже десять років він докладав усіх зусиль для того, щоб усунути його з посади ректора семінарії. Абат Пірар сам додержувався тих правил поведінки, яких він навчав Жюльєна: був порий, благочестивий, не займався інтригами, ретельно виконував свої с зв’язки. Але Господь бог у гніві своєму дав йому жовчний темперамент, дуже чутливий до образ і зненависті. Жодна образа не проходила безслідно для його палкої душі. Він сто разів подав би у відставку, але вважав, що повинен залишитись на посаді, призначеній йому провидінням. «Я перешкоджаю розвиткові єзуїтизму та ідолопоклонства»,— казав він собі.
Перед тим як почались іспити, він, мабуть, місяців зо два не розмовляв з Жюльєном, а проте захворів на цілий тиждень, коли в офіційному повідомленні про наслідки іспитів побачив № 198 напроти прізвища учня, якого вважав гордістю семінарії. Єдина втіха для цієї суворої людини була в тому, щоб якнайпильніше стежити за Жюльєном. Він з великою радістю побачив, що той не виявляє ні гніву, ні бажання помститися, ні зневіри.
Через кілька тижнів Жюльєн одержав листа і весь затрепетав: на конверті був штемпель Парижа. «Нарешті,— подумав він,— пані де Реналь згадала свою обіцянку». Якийсь пан, що підписався Поль Сорель і назвався його родичем, посилав йому чек на п'ятсот франків. У листі було написано, що, коли Жюльєн буде й далі так успішно вивчати добрих латинських авторів, він щороку діставатиме таку саму суму.
«Це вона, це її добрість! — зворушено подумав Жюльєн.— Вона хоче втішити мене; але чому немає жодного дружнього слова?»
Він помилявся щодо цього листа. Пані де Реналь, піддавшись впливові своєї подруги, пані Дервіль, цілком поринула в глибоке каяття. Мимоволі вона часто думала про дивного юнака, зустріч з яким збурила все її життя, але нізащо не наважилась би написати Жюльєнові.
Якби ми висловлювались семінарською мовою, то, напевне, назвали б чудом одержання п'ятисот франків і сказали б, що небо обрало саме пана де Фрілера для того, щоб зробити Жюльєнові цей дарунок.
Двадцять років тому пан абат де Фрілер, прибув до Безансона з єдиною убогою валізкою, в якій, кажуть люди, і містилося все його майно. Тепер він був одним із найбагатших власників окрути. За час свого поступового збагачення абат де Фрілер купив половину одного маєтку, другу половину якого дістав у спадщину пан де Ла-Моль. На цьому ґрунті між двома високими особами виник великий судовий процес.
Незважаючи на своє блискуче становище в Парижі й свої придворні посади, маркіз де Ла-Моль, пересвідчившись, що боротись у Безансоні проти старшого вікарія, про якого казали, що він призначає і звільняє префектів, небезпечно. Але, замість того, щоб виклопотати собі субсидію на п'ятдесят тисяч франків під якоюсь пристойною назвою, передбаченою бюджетом, і поступитися абатові де Фріяеру цьому дрібному позові заради п'ятдесяти тисяч,— маркіз затявся. Він вважав, що на його боці право. Непохитний доказ — право!
Але дозволимо собі спитати — чи е на світі такий суддя, в якого нема сина чи хоч принаймні якогось родича, якого треба вивести в люди?
Щоб справа стала ясною навіть сліпому, скажемо, що через тиждень після першого судового вироку пан абат де Фрілер з'явився у колясці монсеньйора єпископа до свого адвоката, щоб власноручно передати йому орден Почесного легіону. Пан де Ла-Моль, трохи розгубившись від таких рішучих дій ворожої сторони і почуваючи, що його адвокати ось-ось здадуться, звернувся по пораду до абата Шелана, а той зв'язав його з паном Піраром.
На той час, про який іде мова, їхній зв'язок тривав уже кілька років. Абат Пірар взявся до діла з властивим йому запалом. Він постійно зустрічався 8 адвокатами маркіза, вивчив його справу, переконався, що справедливість на боці маркіза, а тому став одвертим прибічником Ла-Моля проти всемогутнього старшого вікарія. Останній був страшенно обурений такою зухвалістю, та ще й з боку якогось жалюгідного янсеніста
— Гляньте лишень на цю придворну аристократію, що так заноситься! — казав своїм близьким друзям абат де Фрілер.— Пан де Ла-Моль навіть не послав ніякого хрестика своєму агентові в Безансоні, і не подумає втрутитись, коли його усунуть з посади. А проте, як мені пишуть, цей благородний пер щотижня пишається своєю блакитною стрічкою в салоні міністра юстиції, хто б той не був.
Незважаючи на всі старання абата Пірара, панові де Ла-Молю, хоч він був завжди в прекрасних стосунках з міністром юстиції і особливо з його канцелярією, вдалось домогтися після шестирічного клопотання тільки того, що Його процес не був програний остаточно.
Постійно листуючись з абатом Піраром з приводу цієї справи, до якої вони обоє ставились ревно, маркіз оцінив своєрідний розум абата. Поступово, незважаючи на величезну різницю в суспільному становищі, їхнє листування набрало дружнього тону. Абат Пірар писав маркізові, що шляхом різних переслідувань його хочуть примусити подати у відставку. Обурений підлою махінацією, вчиненою, як він гадав, навмисно проти Жюльєна, він розповів усю цю історію маркізові.
Цей вельможа був .дуже багатий, а проте не скупий. Він ніяк не міг умовити абата Пірара, щоб той щось прийняв від нього хоча б на поштові витрати, зв'язані з процесом. I тут йому спало на думку послати п'ятсот франків улюбленому учневі абата.
Пан де Ла-Моль завдав собі клопоту власноручно написати листа Жюльєнові. Це примусило його подумати і про абата.
Незабаром абат Пірар одержав записку, в якій його просили негайно прийти у невідкладній справі у готель на околиці Безансона. Там він знайшов управителя пана де Ла-Моля.
«— Пан маркіз доручив мені віддати у ваше розпорядження його екіпаж,— сказав йому управитель.— Він сподівається, що, прочитавши цього листа, ви не відмовитесь вирушити через чотири п’ять днів у Париж. А за той час, який ви зволите мені призначити, я огляну землі пана маркіза в Франш-Конте. Після цього, коли ви побажаєте, ми в’їдемо до Парижа.
Лист був короткий:
«Розв'яжіться, любий абате, з усіма провінційними чварами і приїздіть подихати нашим спокійним паризьким повітрям. Посилаю вам свою карету; я наказав чекати вашого рішення чотири дні. Я сам ждатиму вас у Парижі до вівторка. Від вас, пане, чекають тільки одного слова згоди, щоб залишити за вами одну з найкращих парафій в околицях Парижа. Найбагатший з ваших майбутніх парафіян ніколи вас не бачив, але відданий вам більше, ніж ви можете собі уявити; це не хто інший, як
маркіз де Ла-Моль»
Суворий абат Пірар, сам того не підозрюючи, любив свою семінарію, де було повно його ворогів, семінарію, якій були присвячені всі його думки протягом п'ятнадцяти років. Лист пана де Ла-Моля був для нього немов поява хірурга, що має зробити болісну, але конче потрібну операцію. Відставка абата Пірара була неминуча. Він призначив управителеві побачення через три дні.
Протягом сорока восьми годин абата мучили напади нерішучості. Нарешті він написав панові де Ла-Молю і склав для монсеньйора єпископа послання - справжній шедевр еклезіастичного стилю,— але трохи задовге. Важко було б підшукати бездоганніші вирази, сповнені такої найглибшої поваги. А проте в цьому листі, що мав на меті примусити пана де Фрілера пережити прикру годину віч-на-віч з його патроном, були детально викладені всі підстави серйозних скарг, все аж до дрібних мерзенних причіпок, які абат Пірар терпляче зносив протягом шести років, але які нарешті змушують його покинути єпархію.
В нього викрадали дрова з сараю, отруїли його собаку і т. ін., і т. ін.
Закінчивши свій лист, він послав збудити Жюльєна, що о восьмій годині вже спав, як і всі семінаристи.
— Ви знаєте, де знаходиться єпископське подвір'я?— сказав він Жюльєнові добірною латинською мовою,— віднесіть цей лист до монсеньйора. Не буду приховувати від вас — я посилаю вас у вовче лігво. Будьте насторожі. Не допускайте ніякої брехні у відповідях ваших, але знайте, що той, хто вас запитуватиме, можливо, страшенно радітиме, якщо зуміє пошкодити вам чим-небудь. Я радий, сину мій, що можу дати вам можливість пройти через це випробування перед тим, як вас покину, бо — не буду критися — в цьому листі, який ви понесете,— моя відставка.
Жюльєн наче закам'янів на місці. Він любив абата Пірара. Обережність підказувала йому:
«Після від'їзду цієї чесної людини партія Серця Ісусова буде всіляко переслідувати мене і, можливо, вижене».
Жюльєн не міг думати про себе. Йому хотілося щось сказати, але він стояв збентежений, бо не знав, як делікатніше висловити свою думку, і нічого не міг придумати.
— Ну що ж, друже мій? Чому ви не йдете?
— Річ у тому, пане,— несміливо сказав Жюльєн,— я чув, що ви нічого не заощадили протягом свого довгочасного управління. В мене є шістсот франків...
Сльози не дали йому договорити.
— I це буде теж взято до уваги,— холодно відповів колишній ректор семінарії.— Ідіть до єпископа, вже пізно.
Випадково того вечора черговим у єпископській приймальні був абат де Фрілер. Монсеньйор був на обіді у префектурі. Таким чином, Жюльєн передав листа самому панові де Фрілеру, але він не знав його в обличчя.
Жюльєн з подивом побачив, що абат безцеремонно розпечатав листа, адресованого єпископові. На вродливому обличчі старшого вікарія спочатку відбилося здивування, змішане з жвавого радістю, але потім воно стало дуже заклопотаним. Поки він читав, Жюльєн, вражений вродливою зовнішністю абата де Фрілера, встиг добре придивитися до нього. В цьому обличчі було б більше гідності, якби в його рисах не проступала надзвичайна хитрість, що навіть могла б свідчити про криводушність, якби власник гарного обличчя хоч на хвилину перестав стежити за собою. Великий ніс, різко виступаючи вперед, утворював правильну пряму лінію, але, на жаль, надавав дуже витонченому профілю непоправної схожості з мордою лисиці. А втім, цей абат, якого, очевидно, так цікавила відставка пана Пірара, був одягнений з великою елегантністю, що дуже сподобалась Жюльєнові; він досі не бачив нічого подібного в інших священиків
Згодом Жульєн дізнався, в чому полягав особливий талант абата де Фрілера. Він умів розважати єпископа, люб'язного старого, що звик до паризького життя і дивився на Безансон як на заслання. В єпископа був дуже слабкий зір, але він надзвичайно любив рибні страви. Абат де Фрілер вибирав кісточки з риби, яку подавали монсеньйорові.