Снiжинка. Добре.
Ганна Семенiвна. От, Господи, до чого дожила на старiсть! Ну, та що ж зробиш?..
Мiгуелес. Чекайте, сеньйоро... Менi зда ться, що сеньйоритi Снiжинцi треба пiдождати на верандi доти, доки сеньйора Рита не вийде зовсiм, бо вона може вернутись i не застати...
Ганна Семенiвна. А правда, правда... Ох, i не раз, мабуть, ще вернеться... Та чи й пiде Ще? .
Мiгуелес. А потiм ще: ця сеньйорита, Аня Смирнова, блондинка чи брюнетка? I яка з себе?
Ганна Семенiвна. Не бачила, не знаю... Фотографiю бачила, зда ться блондинка.
Мiгуелес. Гм! Ну, та нiчого! Якось викручусь... Iдiть уже.
Ганна Семенiвна. Ну, Снiжинко, ховайтеся... Iду...
Снiжинка виходить на веранду, а Ганна Семевiвна - в кiмнату Рити. Мiгуелес схвильовано ходить по атель .
Снiжинка (визираючи iз дверей тихо). Мiгуе-лес!
Мiгуелес. Що?
Снiжинка. Ви її довше не пускайте додому.
Мiгуелес. Добре.
Снiжинка хова ться, а вiн знов ходить. Виходять Рита й Ганна Семенiвна.
Рита (в чорному, дуже блiда, на лицi строга, хмура задума). Добрий вечiр, Мiгуелес. Що ви менi хочете сказати? Вибачайте, я з вами не можу довго говорити, я дуже зайнята.
Мiгуелес. Дуже вибачаюсь. Але справа не моя, а... одної особи, яка сьогоднi приїхала в Париж i хоче вас бачити. По дорозi вона дуже заслабла i зовсiм хвора зараз...
Рита. Це дуже непри мно. Шкода...
Мiгуелес. Ця особа - ваша подруга Аня Смирнова.
Рита (неуважно). Аня Смирнова? Коли ж вона приїхала?
Мiгуелес. Вона приїхала сьогоднi вранцi й дуже хвора...
Рита." Сьогоднi вранцi й дуже хвора"... (Здавлю голову). Вибачте, добродiю, менi трохи голова болить... Я вас не розумiю, ви говорите, що хтось приїхав у Париж...
Мiгуелес. Ваша подруга, Аня Смирнова...
Рита. Ну?
Мiгуелес. I хоче вас бачити, бо сама прийти не може... Щоб ви прийшли до неї...
Рита. Ах, так-так... Зараз?
Мiгуелес. Зараз.
Рита. Я не можу зараз... I взагалi, я бiльше не можу. Ви менi вибачте, я мушу вас лишити, у мене дуже важна справа...
Ганна Семенiвна. Ритонько, Аня дуже хвора i хотiла б вас бачити. Ан Смирнова.
Рита (здавлю голову). Чекайте... Менi трохи голова болить i зда тьс все сном... Ви говорите... Ах так! (Живiше). Ви говорите, Аня Смирнова в Парижi? Давно?
Мiгуелес (все бiльш i бiльш почуваючи себе нiяково). Вона сьогоднi вранцi приїхала, дуже хвора i просить вас прийти...
Рита. Вона дуже хвора? Аня?.. Господи, я нiчого зараз не розумiю. Чого Аня в Парижi? I через що ви, Мiгуелес? Я нiчого не розумiю.
Мiгуелес. -ї знайомий - мiй приятель... I, словом, я знаю...
Рита. I хвора?.. Хоче мене бачити? Аня? Господи, що ж менi зробити? Чекайте (Нiби про себе). Так... Так. Ну, все одно! Тiльки я не можу довго... Я на пiвгодини. Гм. Добре! Це навiть дуже добре! Я з Анею... Добре, добре, я зараз. Я одягнусь i... дещо зроблю. Почекайте... Ви на мене не дивуйтесь, Мiгуелес, у мене зараз одна така важна робота, що менi голова запаморочилась... Я навiть з хати не виходжу. Це, мабуть, всi помiтили? Правда? У Корнiя теж... Ми мусимо спiшити...
Мiгуелес (з нiяковiстю). О, сеньйоро, я вас цiлком розумiю...
Рита. Правда? Ну, то прошу зачекати одну хвилинку, я зараз... Я дуже рада, що так... що приїхала Аня, я її давно не бачила... Дуже дякую... Я зараз... (Бiжить до себе).
Мiгуелес (до Ганни Семенiвни). Це дуже тяжка роль, сеньйоро... Я каюсь, що взяв її на себе.
Ганна Семенiвна (витираючи сльози). Я розумiю вас. Я розумiю... Але ви додержте вже до кiнця.
Мiгуелес. Я не знаю, чи зможу довго... Менi хотiлось зразу признатись. Я дуже каюсь, що взявся. Це дуже тяжко, сеньйоро...
Ганна Семенiвна. Ну що ж робити? Ви бачили самi, яка вона... В неї якась думка сидить, i вона нiчого не бачить i не чу . Вона ж так збожеволi ... Принесiть уже таку жертву. Хай вона навiть розсердяться на вас. Що ж робити?
Мiгуелес. Я на це готовий... Але я не думав, що це так трудно буде...
Ганна Семенiвна. Ну, якось уже...
Виходить Рита одягнена.
Рита (пiднято говорить). Ну, я можу... (Зо нею виходить Карнiй, лице сiре, стомлене, тупо - суворе). Корнiю! Ти ж пам'ята ш сво слово: ти нiкуди не пiдеш. Чу ш?
Корнiй. Я сказав. Рито, що нiкуди не пiду. Я сказав, i вже.
Рита (до Ганни Семенiвни). Мамо, ви мусите менi дати обiцяння, що Корнiй до мого приходу нiкуди не пiде...
Ганна Семенiвна (несмiла). Йому б треба хоч трошки на свiже повiтр пройтись...
Рита. Нi-нi!.. А Лесик? (Злякано дивиться на Мiгуелеса. Хапливо поправля ться). А наша робота? Ти мусиш вести її далi. Чу ш, Корнiю?
Корнiй. Та сказав же. Рито...
Рита. Я бiльше як сорок хвилин не буду. Мiгуелес, це недалеко?..