Рита. Я Анi два тiльки слова i зараз же назад. Я мушу тобi, Корнiю, неодмiнно щось сказати. Ну, я йду. (До Мiгуелеса). Ходiмте.
Мiгуелес. До побачення! (Виходять).
Корнiй ходить в задумi по хатi.
Ганна Семенiвна (обережно зупиняючи його). Нiю!
Корнiй. Що, мамо?
Ганна Семенiвна. Годi журитись, сину... Не можна ж так уже...
Корнiй. Я, мамо, не журюсь.
Ганна Семенiвна. Ну, як же не журишся? Всю нiч i ввесь день сидите обо , нiчого не їсте... щось дума те... Над чим там довго думати? Ну, горе, нещастя, а все ж таки журбою не поможеш йому. Дасть Бог, будуть ще дiти...
Корнiй (тихо). Нi, мамо, так бiльше дiтей у мене не буде... А, так не буде...
Ганна Семенiвна. Як "так"? Як же це "так" ?
Корнiй. Так, як була... Як було... Ну, мамо, треба говорити. Зараз не треба говорити...
Ганна Семенiвна. Та чому ж не треба? Як же то так було? Було, як у всiх людей бува . Що ти i говориш, сину?
Корнiй (посмiхаючись). Ага, от то i сть, як у людей. От то i сть...
Ганна Семенiвна. Так вiки було, сину.
Корнiй (так само). Ага, от то i сть, що вiки.I От то i сть... |
Ганна Семенiвна (тривожно). Та що ти, сину, говориш? Може, тобi.. голова болить? |
Корнiй. Буде, мама.. Я нiчого не знаю. От i вже... Я зараз нiчого не знаю... Я знаю, що сть два... нi, три трупи в хатi.. От це я знаю...
Ганна Семенiвна (злякано). Господи, Нiю, що ти говориш?! Якi трупи? Де? |
Корнiй (посмiхаючись, показу на хату Рити, на полотно й на себе). Он, он i ось... Ну, i годi, мамо. Годi... Iдiть до Лесика... Я хочу сам побути... Менi болить голова... Я хочу трохи спочити... Трохи спочити. От iменно... спочити б трохи... А там... Ну, йдiть, мамо, йдiть...
Ганна Семенiвна. Нiю... Тут хоче тебе бачити Снiжинка... Може б, ти з нею трошки пройшовся по вулицi... голова б посвiжiшала. Ти ж не спав, не їв. Не можна ж так...
Корнiй. Нi, мамо, я нiкуди не пiду. Я Снiжинку... Ну, що ж, я нiчого не маю проти Снiжинки. Нiчого...
Ганна Семенiвна. Так я скажу їй... (Голосно кашля , iде до веранди й одчиня дверi).
Входить Снiжинка i говорить Ганнi Семенiвнi:
- Я трохи не замерзла. Добрий вечiр, Бiлий Медведю! (Пiдходить до нього).
Корнiй. Добрий вечiр... Ви були на верандi?
Снiжинка. Вечiр такий гарний, я собi гуляла там...
Корнiй (пильно дивиться на обох). Не треба було цього, мама.. А, не треба... Можна було прямо прийти...
Снiжинка. Я прямо й прийшла.
Корнiй. Ну, все одно.. Тiльки... негарно.
Снiжинка робить знак Ганнi Семенiвнi, щоб та вийшла. Ганна Семенiвна виходить.
Снiжинка. Що з вами. Бiлий Медведю?
Корнiй (просто). Хiба ви нiчого не зна те? Зна те ж, навiщо... цi комедiї? Мати дума , що ми вже побожеволiли... Сiдайте, Снiжинко.
Снiжинка. Сядьте й ви... Тут... на канапу...
Корнiй мовчки i важко сiда . Здалека чу ться гра на скрипцi.
Корнiй (тихо). Знов гра ...
Снiжинка. Це той iтальянець... Вiн тiльки вночi може грати...
Корнiй. Так, вночi. Вночi - тихо...
Снiжинка. Дуже тяжко. Медведю?
Корнiй. Я стомлений... i порожнiй...
Снiжинка. Порожнiй?
Корнiй. Порожнiй, як... труп. Так менi зда ться. (По паузi). Я чужий собi... Так менi зда ться... От так менi зда ться, i вже...
Снiжинка. Нiчого, знову будете повним... Все буде добре. Медведю... В кожному поганому сть часточка доброго.. Ви зате можете бути тепер вiльним... Як хочете, розумi ться...
Корнiй. Не знаю... Нiчого, Снiжинко, не знаю...
Снiжинка. Будете! В вас е сила, велика сила, вона сво вiзьме. Це тiльки тепер... Ви стомленi, прибитi, враженi.. Потiм сила проб' тьс вгору... I навiть добре, що так сталось!.. Така моя думка. Медведю.
Корнiй. Не треба, Снiжинко, не треба... Я нiчого не знаю. I не треба... Потiм. Все потiм...
Снiжинка. А я думаю, що не потiм, а зараз... тепер же! Ви - не хлопчик i мусите у всяких обставинах давати собi вiдчит... Що за легкодухiсть? Люди в бiльших нещастях не падають духом, а вам, може, й не нещастя це, а щастя.
Корнiй. Не говорiть так, Снiжинка.. Не треба... Негарно.
Снiжинка. Через що?
Корнiй. Я не знаю.. Негарно, i все... Так менi зда ться... I не в тому рiч... Зовсiм не в тому. Ну, помер Лесик... Ну, й помер. I вже. I горе, i жалко. Ну, i вже. Кiнець, не оживе. Друге... А, друге сть, друге.