- Форма?
- Яка форма?
- Що таке "форма"?
Рита. В Парижi не пройде... Лiкар не мiг тобi цього сказати. Це тобi хочеться так думати...
Корнiй (прислухаючись до розмови на верандi. неуважно до Рити). Ну от. Звичайно, хочеться так думати.. (Зупиня ться, слуха ). Але ж... хворiють же дiти й тут...
З веранди:
- Одне мистецтво ма вiчнiсть!
- О!
- От i "о"... Бо одне воно... форма... а всякий артист... Ха-ха-ха!..
Корнiй (до Рити). Я зараз. (Хутко йде на веранду).
Рита. Корнiю! Я маю поговорити з тобою.
Корнiй. Зараз, голубко, зараз... Я тiльки два слова скажу... (Поспiшно виходить).
Рита закусюе губи й помалу поверта ться до дверей улiво. Звiдти обережно вигляда й виходить Ганна Семенiвна, пита :
- Ну?
Рита (хмуро, рiзко). Нiчого. Його нiщо не пробира .
Ганна Семенiвна. Але ж хоч трошки ревнував?
Рита. Та що з того? Зараз же й забув. Якби я на його очах цiлувалась з другим, а йому пiдставили його полотно, вiн би й забув про мене. (Трiпнувши головою). Ну, добре!.. Хай такi Побачимо ж, коли так.
Ганна Семенiвна. Ах ти, горенько яке з цим хлопцем. Ну, й скажiть на милiсть, що сталось з ним? I не злого ж серця. Господи милостивий. I от таке!..
Рита. Нiчого! Ми ще помiря мось. Я дитини не оддам за полотно! О, нi! Хоч би воно йому там було найгенiальнiше. Це ще ми побачимо. Хай iде до сво ї Снiжинки, коли не любить, а брехати собi не позволю. (Бере зi столу нiж i сильно встромля його в стiл).
Ганна Семенiвна. Та що ви, Ритонько?! Вiн вас не любить?
Рита (гордо). Ого! Хай спробу . Не в тому рiч! Вiн мусить бути батьком, раз родив дитину. Сам застудив, дитина хвора, грошей нема, i йому те все байдуже... Ще смi ревнувати! Чекай... (Хмуро задуму ться).
Ганна Семенiвна. Коли ревну - знак хороший... Ах, бiда яка!.. I не злого серця. Господи милостивий. Ну, а цей Мулен хоче купити картину?
Рита. Хоче, зда ться. Тiльки Корнiй нiби не розумi моїх натякiв. А якби я схотiла, Мулен купив би. Та й йому самому вигiдно купити... А поганий все-таки спосiб ми придумали,мамо... Негарний...
Ганна Семенiвна. Е, моя дитино, коли сiм'ю рятувати, то всякi способи хорошi. Аби дав Бог, щоб помiг тiльки, щоб очулось його серце... Сiм' бiльш за все...
Рита. Не в тому... А в тому, що й я, може ж, не дерево.
Ганна Семенiвна (тривожно). О? Ну, в такому разi краще вже... О, хай Бог милу ! Краще вже хай свої генiальнi картини малю ...
Рита (саркастично). Так? Аби синковi жiнка вiрна була? Ха-ха-ха! Може, i з тим скажете помиритись, що вiн на Снiжинку задивля ться? Аби йому добре було? Овва! Коли вiн так, то й я не буду мовчати. До якої це пори буде? Дитина? Вiн кида , i я кину! Хай!
Чути плач дитини. Обидвi прислухаються.
Рита. Лесик плаче! (Раптово тривожно кида ться й прожогом вибiга в сусiдню кiмнату).
Ганна Семенiвна (iдучи за нею, з сумною посмiшкою хита головою). Ой, така якраз, що кинеш! (Виходить).
На верандi весь час чути глуху розмову. Чу ться стук. Потiм дверi з веранди одчиняються, i входить Мулен. Вiн не молодий уже, але рум'яний, з черевцем, очi розумнi, хитрi, сластолюбивi й веселi. Пишна золотиста борода розчесана гарним вiялом. Волосся посерединi з пробором, в оцi монокль, одягнений з чисто паризьким шиком.
Мулен. Madame[2] (Озира ться. Прислуха ться до кiмнати, з якої чути плач дитини).
В дверях на веранду з'явля ться Снiжинка. Вона гарна, ясно-бiла, вс пухка i жвава, з яскраво-червоними губами. Рухи повiльнi i грацiознi, як лет снiжинок, вбрана з тонким i випещеним смаком, любу ться собою й почува владу сво ї краси i привабливостi.
Снiжинка (з легкою посмiшкою слiдку за Муленом. Потiм входить з ним в атель й пита ). Месь , певно, хоче спитати madame, як вона вiдноситьс до теорiї мистецтва Гюйо? (Лукаво посмiха ться).
Мулен (смiючись). Мадемуазель Снiжинка чудесно вмi проходити до самого дна душi людини. Ви якраз вгадали мо та мне бажання.
Снiжинка. Я надзвичайно рада! I думаю, що мадам Пантера - чи то пак! - мадам Каневич з великою охотою скаже вам. Я пiдкреслюю, месь , вам, бо з другими вона не охоче про це балака . Месь Мулен не вiрить? О, в такому разi вона нiчого не скаже, й ви нiчого не зна те. Розумi те? Хто в себе не вiрить, тому нiхто другий не повiрить. (Лукаво). А в таких справах, як "теорiї мистецтва", треба в себе вiрити.
Мулен (розумiючи її). Ха-ха-ха! Може б, ви менi дали кiлька лекцiй вiри в себе!
Снiжинка. З охотою. Перш усього треба кувати залiзо, поки воно гаряче. Раз. Comprenez?[3] Друге: чого хочеш, те мусиш вважати найбiльшим за все. Два. Comprenez? Трет . "Теорiя мистецтва" мусить обговорюватись не... не пiд носом у мужа. Voilа tout, mon ami![4]
Мулен. Дуже прохаю вибачення, шановний професоре, але мушу запитати: який ви ма те емпiричний грунт для ваших многоцiнних тезiв?
Снiжинка. Мужчинi це дуже трудно зрозумiти, але женщина зразу бачить. Раджу вам довiритися моїм тезам.
Мулен. З великою при мнiстю. Але... Але ще одно питання. Бачите, держусь того вузько утилiтарного погляду, що людина все робить, навiть дрiбницi, маючи себе на увазi. Така моя фiлософiя..! от, збираючи перли, якi сипле менi мадемуазель Снiжинка, я хотiв би уяснити собi, якi перли вона, збере за це? Ха-ха-ха!
Снiжинка. Снiжинка буде задоволена щастям свого ближнього.
Мулен. Який зветься Бiлим Медведем?
Снiжинка. Фi, mоn cher[5], ви ма те поганий смак ставити крапки над "i".
Мулен. Pardon![6] (Посмiха ться, тре руки, ходить по хатi. Зупиня ться). Нi, слухайте, серйозно ви ма те дiйснi пiдстави до таких порад менi? Га?
Снiжинка. Я маю серйознi пiдстави. Раджу слухатись мене. Потiм от що: ви хочете купити полотно Корнiя?
Мулен. Хочу. Чудесне полотно... Власне, не так той... школа, розумi ться, трохи...
Снiжинка. Не крутiть. Полотно - чудесне. I ви на ньому заробите в двадцять раз бiльше.
Мулен. О, мадемуазель!