Щоденник начальника таємного експедиційного загону «Арктика» Абверабтайлунг[1] майора Йозефа Гревера:
«...Все йде за планом: зібрано з блоків і утеплено «обсерваторію», як я її називаю, встановлено генератор, налагоджено лебідки. Снігомірні рейки дуже оживили білий пейзаж. Стала на ніжки метеобудка. Сьогодні вкріпили опадомір. Доведеться розпорошувати зусилля, ділитися досвідом з обер-лейтенантом Ерслебеном, він в Арктиці новачок. Так що все облаштування на мені...»
«... В липні — п'ять повністю ясних днів, дванадцять — повністю хмарних, двадцять один день — з туманом, середнятемпература — мінус чотири й п'ять десятих градуса за Цельсієм. Швидкість вітру на висоті один метр — одинадцять метрів на секунду».
«... Зігріває думка, що ми не самотні у цих крижаних просторах, хоча про нас знають дуже мало людей. Наші гідрографи-метеорологи працюють зараз і на Новій Землі, й у Гренландії, й на Землі Франца-Йосифа. Але що писати рідним? Ми ситі, в теплі, при електриці. І найголовніше — тут не стріляють. А на фронтах нелегко... Й хоча належало б писати правду задля їхнього спокою, але правду неможна. Та й коли вони отримають мої листи? Звісно, тут не курорт, навіть пейзажі — не для розманіжених, та все-таки це краще, ніж у східній м'ясорубці. Ми — на периферії війни. А повітря свіжого тут!..»
«... Тут зовсім інша картина зледеніння, ніж у Гімалаях. А я, хвалити Господа, можу записати на свій «бойовий рахунок» такі льодові велетні, як Ганготрі та Зему, та й площина зледеніння масиву Нангапарбат — шістсот дев'яносто квадратних кілометрів! Але тут — справжня льодова феєрія! Альману та Свердрупу[2] було над чим працювати. Однак задовільного пояснення нагромадження основної маси льодовиків на периферії архіпелагу не зроблено й досі».
— Весь сенс — в цілковитій раптовості вашої появи. Вони за жодних умов не повинні встигнути знищити документацію й коди. Ви повинні звалитися, як сніг на голову.
— Гадаю, це не найкраще ваше порівняння, Борисе Володимировичу. Сніг там падає їм на голови регулярно, — невесело пожартував Щербо.
Зараз він лежав на вузькому ліжку й дивився у сіру сталеву стелю.
Його команду розмістили у двох кормових відсіках. «Ну й залізяка... Як вони на ній воюють?» — не пропустив нагоди зауважити Назаров.
Тепер, коли поспіх збирання залишився позаду й різко змінився ритм існування, до голови лізли тривожні думки. До звичних бойових небезпек додалася небезпека, пов'язана з жорсткими умовами Арктики. Хрестів на Півночі вистачає і без війни. Експедиції, що рушали сюди без належного матеріального забезпечення, не могли розраховувати бодай на якийсь успіх. Отже, ризик подвоювався. Та й на день полярний зважити треба. Спробуй таємність забезпечити, коли сонце цілодобово над обрієм. Хоч би гріло!..
— Про що розмріявся, філософе? — долинуло з-за переборки. — Думками себе замучиш! А чи не думалося тобі, що наймудріше солдатське заняття — то сон? Бо як до справи дійде, коли безноса прийде, дивись, а сили й не зосталося. Тож хропи, поки обставини дозволяють.
Це старшина Лукашевич напоумлював Смагу.
Думки котилися важко, мов вантажні вагони. Доведеться... доведеться... Що нам ще доведеться, не знає ніхто. І на все — чотири дні. Човен залишить район, який через кригу надзвичайно небезпечний для стерна. Тому човен відійде миль на п'ятдесят на південь, виконає своє завдання і повернеться рівно за чотири доби. Як хочеш, так і викараскуйся.
Нічого не забули?.. Спорядження — німецьке. Цілковитої ідентичності не досягли, але це й не ставили за мету. За основу взяли єгерську викладку есесівського полку «Нордланд»: маскувальні комбінезони, фуфайки з гагачим пухом, суконні штани й куртки, білизна фланелева, вовняні шкарпетки, светри, альпіністські черевики, сонцезахисні окуляри, спальники, термоси, лижі, льодоруби. Хоча цього разу схожість буде не такою важливою, хіба що допоможе виграти якісь секунди.
— Десь я читав, — згадував Щербо, — як мангуста перемагає кобру. Вона робить випад, а змія відповідає зі спізненням. Ще випад — реакція з більшим спізненням. Так різниця в часі між атакою та реакцією того, хто захищається, поволі накопичується. І виникає шанс. Крихітний, на межі життя й смерті, але шанс. Найчастіше мангуста цей шанс використовує. Спробуємо й ми. Але... спочатку треба цей шанс створити. Вони там усі знають одне одного в обличчя, жодного стороннього. Скільки їх може бути всього? І припустити неможливо, не знаючи всієї структури господарства. Може, двадцять, а може, й вісімдесят.
А на якого дідька нам термоси? Гарячого все одно брати ніде, сухпай. Хіба що на забезпечення до німців напроситися, «гаряченьким» обмінятися — ми їм свинцю добрячого, вони нам супчику горохового. Гаразд, там подивимося...
Краєм ока Щербо помітив, як Назаров штурхає в бік велетня-полтавця Чорного, що сонно втупив у простір зіниці, напівприкриті важкими повіками.
— Це ми вже під водою?
— Угу.
— Так просто? Кілька дзвоників, щось клацнуло... довгий видих...
— Задушливо у них тут... і спекотно, — втрутився Цвях. Чорний зненацька оглушив застудженим басом:
— Ось висадимося, там тобі буде свіжіше. Вітаміни в повітрі виснуть, на зубах тріщать.
... Хлопці всі перевірені, самостійні. Майстри рукопашного бою. І кожен — сам по собі. Будь-хто з них мав шосте почуття зв'язку з іншими членами групи, тренував у собі контроль загального перебігу сутички, що давало змогу безпомилково орієнтуватися й опинятися в тому місці й тієї хвилини, де було найнеобхідніше. Ось і зараз, ніякої знервованості, спокій та впевненість у рухах, неквапливість у мовленні. Люди знали собі ціну. Вони знали, як битися, щоб перемогти. Граничний ступінь ризику й відповідальності наклав на них тяжкий відбиток.
Хлопці — хоч куди. Тільки Сиротін мене непокоїть, новачок. Піврічну школу закінчив. Альпініст. Чи сходжувач? Не люблю слова «альпініст»... Молодий — лише дев'ятнадцять — необстріляний. І зразу в таке пекло. Око за ним потрібне. Добре, хоч Байда після шпиталю наспів. Про кращого заступника й мріяти важко. Надійний, швидкий, злий, обережний. І тямковитий. Ох, закурити б... та у підводників це не дозволяється...
Стримавши зітхання, Щербо повернувся на бік.
... Добу на есмінці, п'яту — у цій коробці... А що не взяли рацію — то правильно. При першій спробі вийти в ефір їхні «слухачі» нас запеленгують, що означає повний провал. Рація і комплект запчастин та запасні батареї — це кілограмів шістдесят зайвої ваги! Отже, ми — без зв'язку, сам на сам із цим радіотехнічним монстром Абверу, зусібіч наражаючись на смерть. І доведеться нам або розворушити цей гадючник, або залишитися там назавжди. Боже, як макітра тріщить! Від лоба до потилиці...
Щербові здалося, що він шкірою відчуває вагу водяної товщі. Дихати йому стало важко. Вранці, коли голився, він з відразою вдивлявся в чуже набрякле обличчя, що визирало з дзеркальної глибини. Зморшки позначилися різкіше й глибше, очі змучені. Підходяще для командира, який веде людей на смертельно небезпечну справу. Ще співчувати почнуть! Раптом болісно занили кисті — відгомін минулого сходження, коли скелями Скандинавських гір тікали від оскаженілих єгерів. «Ану, тихо! — наказав собі. — Настає час роботи, пружину заведено».
...Як там Зимін напучував словами однієї старовинної полярної інструкції? «Вельми ймовірно, що під час цієї справи зустрінете перешкоди, але минулий досвід керуватиме вами більше, ніж щось інше». Неначе для нас писано! Інформація про об'єкт — жалюгідна крихта припущень. А будувати плани на ймовірностях — непродуктивне заняття. Голки для примусу не забули? А ніпелі запасні?..
Він поринув у мутну сіру подобу сну. Йому снилося, що він не спить, а розмірковує про те, що життя знову пішло за новим, смертельно ущільненим графіком.
Військова розвідка фашистської Німеччини.
Полярні дослідники.