Всі мовчали. Рухатися не хотілося. Джафар перев'язував Назарова, якому куля влучила у стегно й застрягла в м'якоті. Виймати її поки що не зважилися.
— Трохи праворуч і вище, і грала б інша музика, — похмуро мовив Назаров. — Ледь усе чоловіче не відстрелив, гад. Дотягнутися б зараз до нього, я б за такі штуки...
Німець, отримавши кулю від своїх (куля пробила передпліччя), враз знітився, втратив пиху і перетворився на звичайну людину, що страждає від болю. В очах з'явився запобігливий полиск. Сиротін перев'язав його і зауважив, що фріц цілком боєздатний і на спуск натискати може.
Самому Сиротіну автоматною чергою перерубало лижну палицю. Ото прошерстив фашист!
«Ні, нам з ними на цьому острові не розминутися, — подумав Щербо, кожною кісточкою відчуваючи, як розпливається тілом ломота від тепла... — Розворушитися! І хлопців розворушити. Хомич правильно зорієнтувався. Передусім треба скористатися перевагами нашого теперішнього становища, а про недоліки ще буде час поміркувати. Хуртовина тільки починається».
— Чого затужили, ледарі? Сама доля потурбувалася, щоб ми повечеряли й відпочили. Давай, старшино, по банці кожному. Економити не будемо, нам тут недовго нидіти. Хоча, — Щербо прислухався до завивання вітру, — годин на вісім хуртовина затягнеться. Вечеряти і спати. Чергувати по годині. Перший — Гаральд, — закінчив він і взяв із рук старшини відкриту банку яловичини.
Прокинувся раптово, і тіло одразу відгукнулося пружною готовністю до праці. Відпочило тіло... «Котра година?» Погляд був ясний, і він ще раз здивувався своїй бадьорості: «Як у молодості... Зараз друга, отже, я спав рівно шість годин...» Прислухався. Скиглення вітру ледве долинало з-за щільно прикритих віконницями бійниць. «Шабаш відьом триває. Чи довго ще? Якби знаття...»
У завивання вітру зненацька вплелися нові звуки. Він не одразу збагнув, що це. Але шум виразно долинав з правого кутка, де поряд з брезентовим рулоном приткнувся пофарбований у біле металевий ящик. Це ожила німецька радіостанція. У запалі сутички з ворогами хтось звалив її з лави на підлогу. Трохи осторонь валялася відкинута кришка.
До напруженого слуху Щерба донеслися невиразні слова. Випередивши Ткачука, кинувся до навушників.
«Айсблуме»-перший, я — другий, я — другий. Викликаю «Айсблуме»-один», — одноманітно бубонів радист. «Метеостанція силкується зв'язатися з базовим об'єктом», — здогадався Щербо. Його охопило хвилювання, причини якого він і сам не зміг би пояснити. Голос, що ледве пробивався крізь шум ефіру, був далеким, наче передачу вели не за три кілометри звідси, а щонайменше з материка, той голос часто зникав, немов знесилений боротьбою з ворожим простором. «Айсблуме»-перший, «Айсблуме»-перший! Я — другий. Чуєш мене? Викликаю «Айсблуме»-один... Доповідаю, що о двадцять третій сорок нам здалися п'ятеро червоних. Хуртовина загнала їх до нас. Іх п'ятеро. Повторюю: здалися п'ятеро червоних. «Айсблуме»-один, я — другий... Повідомляю: Штоттель та Грабовскі щасливо дісталися станції, технічну документацію збережено цілком. Повторюю: Штоттель і Грабовскі дійшли нормально. «Папери» у нас... Перший, перший, я — «Айсблуме»-два, чуєш мене?»
Щербо задумливо зняв навушники. Нічого собі... Півхвилини — і купа запитань. Але! Але головний висновок з почутого: якщо радіохвилі пробилися — хуртовині невдовзі кінець. Ось і підказка!
— Сурми підйом, Сергію!
«Дме десь метрів п'ятнадцять на секунду, терпіти можна...»
— Всім приготуватися!
— Ну, от і гарнесенько. Бо я вже злякався, що ще й снідати доведеться, — сказав Назаров, але одразу ж застогнав від болю і додав кілька міцних словосполучень.
За кілька хвилин всі були готові. Щербо зупинився перед шеренгою, вдивляючись у лиця. Помовчав. Потім сказав:
— Виходимо зараз, у хуртовину. Вона закінчиться дуже скоро. Йдемо тихо, без артпідготовки. У спільній зв'язці. Німця беремо з собою. Сиротін, Жоро, відповідаєш за нього... Рухатися чітко один за одним. Спиною до вітру не повертатися, щоб не втратити напрямок. Першим іду я. На підході до об'єкта працювати парами, автономно. Висхідний рубіж кожен знає.
Він подивився на Назарова.
— Доведеться тобі, Олексію, потерпіти. Старшина допоможе. Півгодини протримаєшся, а далі...
— А далі, Батю, штабелями німця складатимемо.