Старшина повільно приходив до тями. Голова гула так сильно, що йому здалося, ніби він усередині величезного дзвона. «І відхайдокало ж мене якесь фашистенятко... Ледве мізки не вилетіли... Чому ж не добив? — він насилу розплющив очі. — Де це я?..»
Згадав, як басамужили від дверей кулеметні траси і вони з Назаровим змушені були впасти на сніг...
— Хто б міг подумати, що цей смердючий хлів напханий такою поганню! — Назаров, стримуючи стогін, намагався жартувати. — Виявляється, там фашисти.
Згадалися лють і відчай: без гранат нема чим придушити цей клятий кулемет.
Старшина кинув тіло праворуч і поповз, починаючи обхідний маневр. За спиною стукотів назаровський автомат. У поріділій білій завісі миготіли постаті своїх, які атакували бічний вхід.
Несподівано ліворуч, окреслюючи велику дугу і лишаючи за собою вихор білої порохняви, увірвалися в поле бою похилені нарти, що ледве утримувалися на полозах. їх тягли шість виснажених, розшарпаних і закривавлених собак, а в нартах угадувалася людська постать, що безсило звісилася набік. Зробивши різкий поворот на вузькому п'ятачку перед бараком, знесилені пси перекинули нарти і загрузли в снігу. Німець вивалився на віражі і лежав тепер за двадцять кроків від старшини. Він не ворушився. «Звідки їх чорти принесли? З ким із наших перетнулися їхні шляхи?.. Потім з'ясуємо... Час, час!..»
І тут старшина угледів, що Назаров, через силу загрібаючи руками сніг, повзе до нерухомого німця, що розпластався біля перекинутих нарт. Від кулеметника не приховався цей рух, він одразу переніс вогонь на Назарова, і його тіло смикнулося під свинцевим струменем, перш ніж Назаров устиг сховатися за горбом. Старшина почав люто й методично всаджувати у чорноту розчахнутих дверей короткі черги. Сенсу руху товариша він не вловив, але розумів, що той робить це недарма. А час минав.
Назаров тим часом відчайдушним стрибком дістався нерухомого тіла й завовтузився коло німця, силкуючись відчепити гранати. «Чи вистачить у нього сили докинути їх до мене? Конає хлопець...»
Сніг навколо Назарова закривавився, а сам він усе частіше опускав голову і завмирав.
А час минав.
Старшина бив уривчастими влучними чергами — на друзки розтрощив східці, поріг та одвірок, але кулеметника зачепити ніяк не вдавалося — барак стримів на палях.
Першу гранату Назаров не докинув до старшини лише на метр, й одразу ж навколо неї кулі звихрили сніг. Старшина крекнув скрушно і, перш ніж спробувати дотягтися до гранати, вирішив дочекатися другої. Назаров трохи підвівся, щоб кинути її, та фашист, який чекав саме на це, розітнув повітря густою чергою. Свинцевий струмінь перекинув його навзнак, і він застиг з витягнутою рукою, у якій була затиснута граната, потому почав повільно-повільно опускатися на кривавий сніг.
Старшина миттю підтягнув до себе першу гранату й швиргонув її в чорноту отвору. Вогняний смерч підкинув кулемет разом з обслугою, потрощив на друзки все, що впродовж трьох хвилин було нездоланною перешкодою на їхньому шляху.
А згодом, уже в будинку, незважаючи на весь досвід і обережність, він наразився на вбивчий удар ззаду, і його огорнула пітьма.
... Він обережно роззирнувся. Десь у дальньому кінці коридора стрекотіли автомати. «Скільки ж я провалявся? Наші давно всередині...» Він підігнув ноги й сів. Долаючи запаморочення, спробував звестися на повний зріст. «Вперед!» Озирнувся на розпанаханий отвір, побачив понівечене тіло Назарова й примусив себе йти вперед.