— Ні! Бесте… Його поранено…
— І більше нікого?
— Ні. Тільки Бесте…
Обличчя Дебелінга прояснюється.
— Он що! Чого ж ви тоді зчиняєте такий галас?
— Він не може встати. З рота йде кров.
— Мабуть, дістав як слід по нахабній пиці,— заявляє горбатий писар. — Хай би не дратував людей! Зараз ідемо. Все треба робити спокійно.
— Ви мені вибачте, — з гідністю звертається до нас Дебелінг. — Я особа офіційна і мушу зайнятись цією справою. Розрахунки доведеться відкласти.
Упевнений, що тепер зовсім спекається нас, він одягає сюртук. Ми виходимо разом з ним на вулицю. Він не дуже поспішає. І ми знаємо чому. Коли він прибуде, люди вже не зможуть пригадати, хто саме бив столяра. Так воно вже ведеться.
Бесте лежить у тісних сінях свого будинку. Біля нього валяється роздертий прапор республіки. Перед будинком стоїть купка людей. З залізної гвардії не видно нікого.
— Що тут трапилось? — питає Дебелінг поліцейського, який стоїть біля дверей із книжечкою для нотаток у руці.
Поліцейський починає доповідати.
— А ви при цьому були? — питає Дебелінг.
— Ні. Мене покликано потім.
— Гаразд. Значить, ви нічого не знаєте. Хто був при цьому?
Люди мовчать.
— Ви не посилаєте по лікаря? — питає Георг.
Дебелінг неприязно дивиться на нього.
— Хіба це необхідно? Трохи води…
— Необхідно. Він помирає.
Дебелінг швидко обертається й нахиляється над Бесте.
— Помирає?
— Помирає. В нього велика кровотеча. А крім того, може, ще й кістки поламані. Схоже на те, що його скинули із сходів.
Дебелінг міряє Георга Кроля довгим поглядом.
— Поки що це лиш ваше припущення, пане Кроль, не більше. Стан Бесте визначить окружний лікар.
— А хіба сюди, до нього, не покличуть лікаря?
— Це вже дозвольте вирішувати мені. Поки що я тут староста, а не ви. Поїдьте по доктора Бредіуса, — звертається він до двох хлопців з велосипедами. — Скажіть, що трапився нещасний випадок.
Ми чекаємо. На одному з велосипедів прибуває Бредіус. Він зіскакує на землю, заходить до сіней і нахиляється над столяром.
— Він помер, — заявляє лікар, підводячись.
— Помер?
— Так, помер. Це Бесте, правда ж? Той, у якого прострелена легеня?
Староста розгублено киває голобою.
— Так, Бесте. Про те, що в нього була прострелена легеня, я не знав. Може, це з переляку… В нього було слабке серце.
— Від цього не буває кровотечі,— сухо заявляє Бредіус. — Що тут сталося?
— От ми саме й виясняємо це. Прошу залишитись тільки тих, хто буде свідчити. — Він дивиться на нас з Георгом.
— Ми ще повернемось, — кажу я.
Разом з нами йдуть майже всі люди, які стояли біля будинку. Мало хто захотів стати свідком.
Ми сидимо в «Нідерсексішер Гоф». Я давно не бачив Георга таким розлюченим. Заходить молодий робітник і сідає біля нас.
— Ви там були? — питає Георг.
— Я був при тому, як Волькенштейн підбурював людей зірвати прапор. Він називав це «стерти ганебну пляму».
— А сам Волькенштейн брав участь?
— Ні.
— Ну звичайно. А інші?
— На Бесте напала ціла зграя. Усі були п’яні.
— А потім?
— Мені здається, що Бесте почав оборонятися. Вони, звичайно, не хотіли його зовсім прикінчити. А вийшло так, що прикінчили. Бесте намагався втримати прапор, і тоді вони скинули його зі сходів. Можливо, ще й кілька разів надто сильно вдарили в спину. Адже п’яний не тямить себе. Однак убивати його вони не думали.
— Що. Хотіли тільки провчити?
— Саме так.
— Це їм сказав Волькенштейн?