—Можна, можна, дитино,— мовила стара леді, цілуючи її.
Я тепер не маю сили розповісти вам усе,— захлипала Ребека.— Я дуже нещасна. Ох, тільки любіть мене завжди... обіцяйте, що любитимете мене завжди!-І серед взаємних сліз — бо хвилювання молодшої жінки передалося і старшій — міс Кроулі врочисто дала таку обіцянку й лишила свою маленьку протеже, благословляючи її і захоплюючись нею як милою, нелукавою, ніжною, ласкавою, незбагненною істотою.
І ось Ребека залишилася сама. Нарешті вона могла поміркувати про несподівані й приголомшливі події цього дня, про те, що сталося і що могло статися. Як ви думаєте, що могла почувати міс (о, вибачте!) місіс Ребека? Якщо за кілька сторінок раніше автор цієї книжки претендував на право нишком заглядати до спальні Емілії Седлі, щоб із всезнайством романіста розповісти про ніжні муки й пристрасті, що обступили з усіх боків її невинну подушку, то чому йому б не оголосити себе й задушевним приятелем Ребеки, повірником її таємниць і охоронцем печатки її сумління?-Отож насамперед Ребека щиро, гірко посумувала, що дивовижне, казкове щастя просилося їй у руки, а їй довелось відмовитися від нього. Це природне почуття, мабуть,
Розділить із нею кожен розважливий читач. Котра добра мати не пожалів бідолашної дівчини без посагу, що могла б стати міледі і мати свою частку в прибутку, який становить чотири тисячі фунтів на рік? Котра добре вихована молода особа, яка товчеться на всіх Ярмарках Суєти, не поспівчуває роботящій, розумній, гідній найвищої похвали дівчині, що таку почесну, вигідну, знадливу пропозицію отримала саме тоді, коли вона вже не могла скористатися нею? Я певен, що наша приятелька Бекі заслуговує співчуття і що кожного засмутить її невдача.
Пам’ятаю, як я сам колись побував на Ярмарку, на одній проханій вечері. Я звернув увагу на стару міс Підлизлі, що теж була там і ревно упадала коло маленької місіс Бріфлес, дружини адвоката без практики, яка, щоправда, походила з доброї родини, але не мала ані пенні за душею, і про це всі знали. «Чого та Підлизлі крутиться так коло неї? — питав я сам себе.— Може, адвокат без практики став суддею графства або його дружині хтось залишив спадок?» Міс Підлизлі сама пояснила мені все з властивою їй відвертістю.
Бачите,— сказала вона,— місіс Бріфлес — онука сера Джона Редгенда , який так захворів у Челтнемі, що не проживе й півроку. Батько місіс Бріфлес успадкує його титул, і вона стане дочкою баронета.
І Підлизлі запросила містера Бріфлеса та його дружину пообідати в неї наступного тижня.
Якщо сама тільки можливість стати дочкою баронета здатна принести комусь стільки пошани в суспільстві, то, безперечно, ми повинні поважати смуток молодої жінки, що втратила нагоду стати дружиною баронета. Хто ж сподівався, що леді Кроулі так швидко помре! «Вона була з тих хворобливих, що можуть протягти й десяток років,— думала Ребека, знемагаючи від мук каяття.— І я могла б стати міледі! Могла б крутити старим, як сама хотіла б, могла б віддячити місіс Б’ют за її протегування і містерові Пітту та його нестерпну поблажливість. Я б звеліла наново умеблювати й спорядити міський будинок, мала б найкращу карету в Лондоні, окрему ложу в опері, і мене б найближчого сезону відрекомендували королеві. Все це могло б здійснитися, а тепер... тепер знов невідомо, що вийде».
Але Ребека була надто рішуча й енергійна особа, щоб довго побиватися за тим, чого вже не вернеш, тому, посумувавши трохи за втраченим, вона мудро скерувала всю свою увагу на майбутнє, що стало тепер для неї багато важливішим. Вона почала обмірковувати своє становище, зважувати, чого їй можна від нього сподіватися, що в ньому непевне, а що викликає надії.
Насамперед вона одружена, а це дуже важлива обставина. І сер Пітт знає про це.
Вона призналася йому не стільки з несподіванки, скільки з розрахунку. Раптом подумала: колись же треба про це сказати, то чому б не тепер? Принаймні той, хто сам хотів одружитися з нею, не повинен би зчиняти бучі. Тільки як поставиться до цієї новини міс Кроулі? Ось що трохи непокоїло Ребеку. Але вона не забувала того, про що не раз чула від міс Кроулі: її відвертої зневаги до походження, ліберальних поглядів, романтичних уподобань, її палкої любові до небожа, не забувала і всіх виявів прихильності до самої неї. «Стара дама так любить його,— думала Ребека,— що все йому пробачить, і так звикла до мене, що, мабуть, їй буде важко без мого товариства. Коли все викриється, буде сцена, істерія, страшна сварка, але потім і радісне примирення. В кожному разі, немає сенсу зволікати. Вирішальний крок зроблено, а чи про нього довідаються сьогодні, чи завтра— нічого від того не зміниться». Отже, ставши на тому, що міс Кроулі повинна все знати, Ребека почала думати, як краще повідомити її і чи зустріти бурю, яка неодмінно розгуляється, самій, чи втекти й уникнути першого натиску.
Міркуючи про це, вона написала такого листа:-«Найдорожчий мій друже!-Критична хвилина, про яку ми так часто говорили, настала. Моя таємниця вже наполовину відома. Я думала і сяк і так і нарешті дійшла висновку, що пора відкрити її всю. Сьогодні вранці до мене приходив сер Пітт і просив — чого б ти думав? — моєї руки! Уяви собі! Бідна я, бідна! Могла б стати леді Кроулі! Як зраділа б місіс Б’ют, та й ma tante , якби я зайняла становище, вище за їхнє! І я могла б бути чиєюсь матір’ю, замість... ох, я вся тремчу, коли подумаю, що скоро все доведеться сказати!-Сер Пітт знає, що я одружена, але не знає з ким, тому ще не дуже переживає. Ma tante трохи сердиться, що я йому відмовила. Але вона — сама доброта й великодушність — зласкавилась сказати мені, що я була б йому доброю дружиною, і заприсяглася, що стане матір’ю для твоєї маленької Ребеки. Звичайно, новина спершу приголомшить її. Але чи є підстави боятися чогось гіршого, ніж короткого спалаху люті? Думаю, що ні. Я навіть певна, що ні. Вона тебе так любить (поганий, невдячний ледащо!), що все тобі вибачить. А я справді вірю, що друге місце в її серці належить мені і що їй без мене буде важко. Коханий мій! Щось ніби нашіптує мені, що ми переможемо! Ти кинеш той мерзенний полк, перестанеш грати, брати участь у перегонах і станеш слухняним хлопчиком. Ми всі разом мешкатимемо на Парк-лейн, і ma tante залишить нам усі гроші.
Я спробую завтра вийти на прогулянку о третій туди, де й завжди. Якщо міс Б.
піде зі мною, тобі доведеться прийти на обід і самому принести відповідь.
Покладеш її в третій том проповідей Портіаса. Але так чи так, приходь до своєї Р.
Міс Елізі Стайлз.
На адресу римаря, містера Барнета,-Найтсбрідж».
Я певен, що серед читачів цієї невеличкої повісті не знайдеться жодного такого нездогадливого, який не збагнув би, що та міс Стайлз (за словами Ребеки, її шкільна товаришка, тому вона відновила з нею жваве листування), яка заходила по листи до римаря, носила мідні остроги, мала довгі хвилясті вуса і була не ким іншим, як капітаном Радоном Кроулі.
Розділ XVI ЛИСТ НА ПОДУШЕЧЦІ ДЛЯ ШПИЛЬОК
До того, як вони побралися, нікому немає ніякого діла. Що могло перешкодити повнолітньому капітанові й дівчині на порі отримати дозвіл і повінчатися в будь-якій лондонській церкві? Всі ж бо знають, що коли жінка чогось захоче, то неодмінно знайде спосіб домогтися свого. Мені здається, що того дня, коли міс Шарп подалася зранку на Рассел-сквер відвідати свою любу приятельку Емілію Седлі, ми могли побачити якусь дуже схожу на неї молоду особу, що зайшла до однієї з церков Сіті в супроводі джентльмена з нафарбованими вусами, а за чверть години в його ж таки супроводі вернулась до найманої карети, яка чекала поблизу, і що то й було скромне весілля.
Та й хто б із смертних заперечував право джентльмена одружитися з ким завгодно? Те, що ми бачимо кожного дня, тільки підтверджує таке право. Скільки мудрих і вчених людей одружувалося з своїми кухарками! А сам лорд Елдон, найрозсудливіший з усіх, кого я знаю, хіба не одружився тайкома? Хіба Ахілл і Аякс не були закохані в своїх служниць? Чи ми повинні сподіватися, що незграбний, обдарований великими бажаннями і куцим розумом драгун, який ніколи не вмів володіти своїми почуттями, раптом навчиться розважності й перестане будь-якою ціною домагатися здійснення своєї забаганки? Якби всі люди одружувалися тільки розважно, де дуже погано позначилося б на прирості населення.
На мій погляд, шлюб містера Родона був, мабуть, одним із найчесніших вчинків у тій частині його біографії, до якої нам доведеться звертатися в своїй повісті.
Ніхто не скаже, що для чоловіка принизливо захоплюватися жінкою або, захопившись — одружитися з нею, а поклоніння, захват, пристрасть, подив, безмежне довір’я і палке обожнювання, якими цей великий воїн поступово проймався до маленької Ребеки,— це все ті почуття, що, принаймні на думку жінок, аж ніяк не принижували його. Коли Ре-бека співала, кожна нота змушувала тремтіти його ледачу душу й відлунювала в його дебелому тілі. Коли вона щось казала, він натужував свій глузд, щоб слухати й дивуватися. Коли вона була настроєна жартівливо, він довго перетравлював її дотепи і аж через півгодини, на вулиці, починав реготати, вражаючи свого грума, що сидів поруч із ним у бричці, або товариша, з яким він катався верхи по Ротен-роу. її слова для нього були віщуванням оракула, найнезначніший її вчинок мав на собі печать непомильної мудрості й такту. «Як вона співає! Як малює! — думав він.— Як вона вкоськала ту норовисту кобилу в Коро-левиному Кроулі!» А в задушевних розмовах він, бувало, казав їй:-їй-богу, Бек, тобі годилося б бути головнокомандувачем або архієпископом Кентерберійським, щоб я так жив!-І хіба вів такий уже й виняток? Хіба ми не бачимо щодня, як добродушні Геркулеси тримаються за фартушки Омфал і як дужі, бородаті Самсони лежать біля ніг Даліл?-Тож кола Бекі повідомила Родонові, що наближається критична хвилина й пора діяти, він виявив таку саму готовність виконувати її накази, з якою на команду полковника повів би в атаку своїх солдатів. Йому не довелося вкладати листа в третій том Портіаса. Другого дня Ребека легко знайшла спосіб спекатися своєї супутниці Брігс і зустрілася з своїм відданим другом «там, де й завжди». Вночі вона все добре обміркувала й розповіла Родонові про свої наміри. Він, звісно, з усім погодився, певний, що все буде так, як вона сказала, що краще за неї ніхто нічого не придумав би, що міс Кроулі неодмінно згодом подобрішає, або, як він сказав, «пересядеться». Якби Ребека захотіла зробити щось зовсім інше, він погодився б з нею так само беззастережно.
У тебе вистачить розуму на обох нас, Бек,— сказав він.— Ти напевне витягнеш нас із халепи. Я зроду не зустрічав, нікого, хто б міг з тобою зрівнятися, а я бачив у житті, не одного пройдисвіта.
Г, так наївно виклавши свій символ віри, закоханий драгун подався виконувати свою частку плану, який Ре-бека склала для них обох.
Його завдання було просте: найняти скромне житло для містера і місіс Кроулі в Бромптоні чи поблизу казарм. Бо Ребека вирішила — і, нам здається, дуже розважно — втекти. Для Родона це було велике щастя, він уже кілька тижнів підмовляв Ребеку до втечі. З запалом закоханого він помчав наймати житло і так радо погодився платити дві гінеї на тиждень, що господиня будинку пошкодувала, що не заправила з нього більше. Він замовив фортепіано, пів-оранжереї квіток і цілу купу гарних речей. А шалей, лайкових рукавичок, шовкових панчіх, золотих французьких годинничків, браслетів і парфумів він понасилав додому з марнотратством, на яке здатні тільки сліпе кохання і необмежений кредит.
Полегшивши душу таким виявом щедрості, він подався до клубу й там пообідав, схвильовано чекаючи великої хвилини свого життя.
Події попереднього дня, дивна поведінка. Ребека — відмовитись від такої вигідної пропозиції! — таємниче нещастя, що тяжіло над нею, тиха покора, з якою вона приймала свою долю, ще більше прихилили до неї міс Кроулі. Такі події, як весілля, сватання чи відмова нареченому, завжди хвилюють жіночу половину мешканців будинку, викликають у них бурхливе співчуття. Як спостерігач людської натури, я частенько навідуюсь під час великосвітських весіль до церкви святого Георгія на Ганновер-сквер і жодного разу не бачив там, щоб хтось із чоловіків, друзів молодого, плакав чи щоб хоч один церковний сторож або пастор виявляв якесь, зворушення, зате часто був свідком того, як жінки, що не мали до весілля ніякого стосунку,— старі дами, які давно вже відквітли , огрядні літні матрони, матері багатьох дітей, не кажучи вже про чарівних створіннячок у рожевих капелюшках, що чекали, коли їх переведуть у вищий чин, і тому, природно, повинні були цікавитися весіллями,— отже, кажу, я часто був свідком того, як присутні в церкві жінки плакали, схлипували, сякалися, ховали обличчя в малесенькі хусточки, в які не можна нічого сховати, і всі, старі й молоді, були розчулені до краю. Коли мій приятель, франт Джон Пімліко, одружувався з чарівною леді Белгрейвією Грін-ІІаркер, всі були такі схвильовані, що навіть сухенька, пожовкла від табаку прибиральниця, яка провела мене до лавки, заплакала. «А чого? — спитав я себе подумки.— Адже не вона йде під вінець».
Одне слово, після історії з сером Піттом міс Кроулі і Брігс переживали приємне хвилювання і ставились до Ребеки в найніжнішим зацікавленням. У її відсутність міс Кроулі втішалася найсентиментальнішим романом, який тільки був у її бібліотеці. Маленька Шарп з її таємним горем стала героїнею дня.
Того вечора Ребека співала чарівніше й розмовляла ласкавіше, ніж будь-коли досі на Парк-лейн. Вона просто обвивалася навколо серця міс Кроулі. Сміючись, вона згадала про сера Пітта та його пропозицію, поглузувавши з неї, як із старечої примхи, сказала, що не хотіла б іншої долі, як назавжди залишитися на Парк-лейн із своєю благодійницею, і очі її наповнилися сльозами, а серце Брігс— гірким почуттям, що вона зайва.
Мила моя дитино,— мовила стара леді,— я не відпущу тебе звідси ще багато-багато років, можеш бути певна. Бо про те, щоб ти вернулась до мого негідного брата після всього, що сталося, не може бути й мови. Ти залишишся тут, зі мною і Брігс. Брігс часто казала, що їй кортить відвідати своїх родичів. їдь собі до них, коли хочеш, Брігс. Але тобі, моя дитино, тобі доведеться сидіти тут і доглядати мене, стару.
Якби тоді Родон не сидів у клубі, знервовано прикладаючись до келиха з червоним вином, а прийшов до тітки, вони з Ребекою могли б упасти навколішки перед старою панною, в усьому їй признатися і миттю дістали б прощення. Але нашим молодятам відмовлено в такому щасті,— звичайно, для того, щоб можна написати цей роман, у якому ми розповімо про багато їхніх незвичайних пригод, таких, яких вони зроду б не зазнали, коли б знайшли притулок і захисток у зручному для себе, але невигідному для нас прощенні міс Кроулі.
У будинку на Парк-лейн під орудою місіс Феркін працювала одна дівчина з Гемпшіра, в обов’язки якої, між іншим, входило стукати вранці до кімнати міс Шарп і подавати їй дзбан теплої води, бо сама Феркін ладна була б краще вмерти, ніж слугувати непроханій гості. Ця дівчина, що виросла в маєтку Кроулі, мала брата в полку капітана Родона, і якби правда випливла наверх, то, мабуть, виявилося б, що їй були трохи відомі ті справи, які близько торкаються нашої історії. В кожному разі, вона купила собі жовту шаль, зелені черевички й легенький блакитний капелюшок з червоним пером за три гінеї, які їй дала Ребека, а оскільки міс Шарп ніколи не розкидалася грошима, то немає сумніву, що Бетті Мартін дістала від неї такий подарунок за якусь послугу.
Другого дня після сватання сера Пітта сонце зійшло як звичайно і о тій самій порі. Бетті Мартін, служниця з верхніх покоїв, постукала до спальні гувернантки.
Відповіді не було, і вона постукала вдруге. У спальні й далі панувала тиша, тому Бетті, зі дзбаном теплої води, без дозволу відчинила двері й зайшла досередини.
Біленьке ліжечко за завісками було таке гладеньке й незім’яте, як учора, коли Бетті сама допомагала його стелити. В одному кутку кімнати стояли дві невеличкі, перев’язані мотузкою скриньки, на столику перед вікном, на подушечці для шпильок —великій пухкій подушечці в рожевій пошивці з полотна в рубчик, як на жіночих очіпках,— лежав лист. Мабуть, ще з учорашнього вечора.
Бетті підійшла до листа навшпиньки, немов боялася його збудити, подивилась на нього, вражено й задоволено озирнулася по кімнаті, тоді взяла листа, пирхнула, покрутила його в руках і, врешті, понесла вниз до кімнати міс Брігс.
Хотів би я знати, як Бетті здогадалася, що лист адресований компаньйонці? Свою освіту Бетті здобула в недільній школі Б’ют Кроулі, і писані літери для неї були все одно що давньоєврейський текст.
Ох, міс Брігс! — крикнула дівчина.— Ох, щось, либонь, сталося... В кімнаті міс Шарп нікого нема, на ліжку, ніхто не спав, а вона втекла і лишила для вас цього листа!-Що? — вигукнула Брігс, упустивши гребінець, і тоненький жмутик рідкого волосся розсипався в неї по плечах,— Втеча? Міс Шарп утекла? Що тут, що? — І, квапливо зламавши акуратну печатку, вона почала, як то кажуть, поїдати очима написане в адресованому їй листі.
«Люба міс Брігс,— писала втікачка,— таке ласкаве серце, як Ваше, пожаліє мене, поспівчуває і вибачить мені. З заплаканими очима, з молитвою і благословенням на устах я покидаю цей дім, де бідна сирота зазнала стільки ласки й любові. Мене кличе повинність вища за слугування моїй благодійниці. Я йду, як велить мені обов’язок, до свого чоловіка. Так, я заміжня. Чоловік наказує мені йти за ним у скромне житло, яке ми звемо своїм. Найдорожча міс Брігс, передайте цю новину так, як підкаже Вам Ваше ласкаве серце, моїй милій, моїй любій приятельці і благодійниці. Скажіть їй, що, перше ніж піти, я зросила сльозами подушку на дорогій постелі, тій, яку я так часто стелила під час хвороби і біля якої я мрію знову просиджувати безсонні ночі. О, з якою радістю я повернулася б на Парк-лейн! Як тремчу я, чекаючи на відповідь, що має вирішити мою долю! Коли сер Пітт зволив запропонувати мені свою руку, виявивши до мене шану, якої, за словами ласкавої міс Кроулі, я заслужила (хай не відступиться від неї моє благословення за те, що вона вважав гідною мене, сироту, бути її сестрою), я сказала йому, що я вже заміжня. Навіть він простив мене. Але мені не вистачило сміливості сказати йому все: я не можу стати його дружиною тому, що я його дочка! Я одружена з найкращим і найвеликодушнішим із чоловіків: Родон міс Кроулі — це мій Родон. На його вимогу я перестала мовчати і йду за ним до нашого скромного житла, як пішла б і на край світу. О моя добра, мила приятелько, заступіться перед улюбленою тіткою мого Родона за нього й за бідну дівчину, до якої вся його шляхетна родина виявила стільки незрівнянної ласки/ Попросіть міс Кроулі прийняти своїх дітей! Більше нічого я не можу додати, крім найкращих побажань, найкращих побажань усім у цьому милому домі, який я покидаю.
Ваша щира і вдячна-Ребека Кроулі. Північ»,-Не встигла Брігс дочитати цей зворушливий і цікавий документ, який знов повернув їй становище найближчої повірниці міс Кроулі, як зайшла Феркін.
Щойно прибула місіс Б’ют поштовою каретою з Гемпшіра і хоче чаю. Може б, ви пішли вниз і приготували сніданок?-Але, на подив Феркін, міс Брігс загорнула поли свого халата і так, як була, з розпущеною тоненькою кіскою, що метлялася ззаду, й папільйотками, що віночком стирчали навколо чола, притьмом побігла вниз із листом у руці, щоб поділитися з місіс Б’ют дивовижною новиною.
О місіс Феркін! — аж захлинаючись, вигукнула Бетті.— Таке сталося! Міс Шарп утекла з капітаном, і тепер вони в Гретна-Грін!-Ми б присвятили цілий
Розділ описові того, що почувала місіс Феркін, якби нашу вишукану музу не цікавили куди більше пристрасті її господинь.
Закоцюбла після нічної їзди місіс Б’ют Кроулі грілася біля щойно розпаленого каміна в їдальні. Почувши про таємний шлюб, вона заявила, що сама доля прислала її сюди в таку хвилину, щоб допомогти сердешній міс Кроулі витримати цей удар.
Ребека завжди здавалася їй хитрою бестією, а щодо Родона Кроулі, то вона ніколи не могла збагнути, чому тітка так із ним носиться. їй давно відомо, що він розпусник і марнотратник, безнадійно пропаща душа. Але тепер страхітливий вчинок того поганця принаймні дасть одну користь — відкриє очі нашій любій міс Кроулі на справжній його норов. Потім місіс Б’ют всмак напилася чаю з підсмаженими грінками, а оскільки в блуднику звільнилися кімната, їй уже не треба було тулитися в Глостеровій кав’ярні, куди її довезла портсмутська поштова карета, і вона звеліла служникові, помічникові Боулса, привести звідти її речі.
Треба сказати, що міс Кроулі звичайно не виходила зі своєї кімнати майже до полудня,— вранці вона пила в ліжку шоколад і слухала, як Бекі Шари читає їй «Морнінг пост», або ще якось розважалася. Отож змовниці внизу стали на тому, що треба жаліти почуття любої леді й не казати їй нічого, поки вона не з’явиться до вітальні. А тим часом їй доповіли, що з Гемпшіра поштовою каретою приїхала місіс Б’ют, зупинилася в Глостера, прийшла привітати любу родичку і просить дозволу поснідати з міс Брігс. Місіс Б’ют, приїзд якої звичайно не викликав особливого захвату, тепер виявилась бажаною гостею; міс Кроулі зраділа, що зможе побалакати з нею про небіжку леді Кроулі, про готування до похорону і про несподіване сватання сера Пітта до Ребеки.
Аж після того як стара леді вмостилася в своєму кріслі у вітальні, після підготовчих обіймів і розпитувань, змовниці вирішили, що настала пора для наступу. Хто не захоплювався тим, як спритно й делікатно жінки «готують» своїх друзів до поганої звістки! Приятельки міс Кроулі напустили на себе таку таємничість, перше ніж сказати їй новину, що бідолашна жертва встигла добре нахвилюватись і натривожитись.
І вона відмовила серові Пітту, люба міс Кроулі, тому... тільки не лякайтеся,— мовила місіс Б’ют,— тому, що інакше не могла.