Стривайте, дорога леді,— дипломатично мовив Пітт.— Хоч як я ціную вашу думку, дорога, шановна леді Саутдаун, а все-таки вважаю, що міс Кроулі надто рано пропонувати такі глибокі теми. Згадайте, що вона хвора і досі дуже мало задумувалась чи й зовсім не задумувалась про потойбічне блаженство.
Тим більше треба якнайшвидше почати, Пітте,— мовила леді Емілі, підводячись уже з шістьма книжечками в руці.
Якщо ви почнете зразу з цього, то злякаєте її. Я добре знаю світську натуру тітки й певен, що всяка надто рішуча спроба навернути цю нещасну жінку матиме найгірші наслідки. Ви її тільки злякаєте і роздратуєте. Дуже можливо, що вона викине ваші книжечки й не захоче знайомитися з тими, хто їх давав.
Ви, Пітте, недалеко втекли від своєї світської тітки,— сказала леді Емілі й вибігла з кімнати з книжечками в руці.
І мені не треба нагадувати вам, дорога леді Саутдаун,— вів далі містер Кроулі тихим голосом, не зважаючи на слова леді Емілі,—як фатально можуть зменшитись наші надії на майно моєї тітки, якщо ми не будемо досить обережні й гнучкі.
Згадайте про її сімдесят тисяч фунтів, подумайте про те, що вона вже літня, дуже нервова і має слабке здоров’я. Я знаю, що вона знищила духівницю, складену на користь мого брата — полковника Кроулі. Тому тільки ласкою, а не залякуванням можна навернути ту поранену душу на праведну стежку. Думаю, ви погодитесь зі мною, що... що...
Певне, певне,— мовила леді Саутдаун.— Джейн, серденько; не треба слати записки велебному Айронсові. Якщо міс Кроулі ще така хвора, що розмова на поважні теми може її стомити, почекаємо, поки вона одужає. А завтра я сама навідаюся до неї.
І я хотів би ще додати, дорога леді,— лагідним голосом мовив містер Пітт,— що, може, не варто було б вам брати з собою нашу незрівнянну Емілі. Надто вона запальна. Краще хай з вами піде наша мила Джейн.
Цілком слушно, Емілі може все зіпсувати,— мовила леді Саутдаун, і цього разу погодившись відступити від своєї звичайної практики.
Ми вже згадували, в чому та практика полягала: перше ніж самій накидатися на того, кого леді Саутдаун хотіла подолати, вона обстрілювала його різними трактатами (так само як у французів наступові передує запекла канонада). Отже, леді Саутдаун, задля здоров’я міс Кроулі, чи задля спасіння її душі, чи, може, задля її грошей, погодилася чекати.
Другого дня велика родинна карета Саутдаунів з графською короною і ромбом на дверцятах (з зображенням саутдаунівського герба — трьох срібних ягнят на зеленому полі, поділеному чорною перев’яззю, і трьох червоних табакерок, що були емблемами дому Бінкі) урочисто під’їхала до дверей міс Кроулі, і високий, поважний служник передав Боулсові візитні картки її милості — для міс Кроулі, а також для міс Брігс. Того самого вечора леді Емілі, пішовши на компроміс, послала цій останній для її особистого вжитку пакунок з примірниками «Пралі» та ще деяких корисних книжечок лагідної дії, а крім того, кілька суворіших, як от «Сковорода й вогонь» та «Ліврея гріха», для челяді.
Розділ XXXIV-ЛЮЛЬКА ДЖЕВМСА КРОУЛІ ОПИНИЛАСЯ ЗА ВІКНОМ
Люб’язність містера Пітта й прихильне ставлення леді Джейн дуже підлестили міс Брігс, і коли Саутдауні послали міс Кроулі свої візитні картки, вона знайшла нагоду похвалити дівчину. Немало втішила бідну, самітну компаньйонку й візитна картка, яку графиня залишила особисто для неї.
Цікаво, що думала леді Саутдаун, коли залишала картку для тебе, Брігс? — запитала стара республіканка, і компаньйонка покірно відповіла їй, що «вона не бачить нічого поганого в тому, що шляхетна леді виявила свою увагу вбогій дворянці».
Вона сховала картку в свою робочу скриньку до найдорожчих своїх скарбів. А потім розповіла міс Кроулі, як вона вчора зустріла її небожа, що гуляв зі своєю кузиною, з якою був так давно заручений, яка вона мила й гарна дівчина і як скромно, навіть, можна сказати, просто була вбрана; і міс Брігс описала й оцінила з чисто жіночою докладністю весь одяг леді Джейн, від капелюшка до | черевиків.
Міс Кроулі дала змогу компаньйонці вибалакатись, майже не перебиваючи її. Одужавши, вона почала нудитися за товариством. А містер Крімер, її лікар, навіть чути не хотів про те, щоб вона повернулася до свого колишнього, бурхливого способу життя в Лондоні. Стара панна рада була б знайти якесь товариство в Брайтоні, тому , у відповідь другого ж таки дня не тільки послала графині Саутдаун листа з подякою за увагу, а й люб’язно запросила до себе Пітта Кроулі. Той прийшов разом з леді Саутдаун та її дочкою. Графиня жодним словом не згадувала про стан душі міс Кроулі, а з великим тактом говорила про погоду, про війну і поразку того жахливого Бонапарта, особливо ж про лікарів-дурисвітів, і дуже хвалила Поджерса, якому вона тоді протегувала.
Під час цієї зустрічі Пітт Кроулі зробив спритний хід— такий хід, який показав, що коли б він замолоду, з самого початку, не занедбав своєї дипломатичної кар’єри, то міг би на цій ниві далеко піти. Коли вдова-графиня почала паплюжити корсиканського вискочня, як тоді всі його паплюжили, доводячи, що він мерзотник, який заплямував себе всілякими злочинами, що він боягуз і тиран, негідний того, щоб йому дарували життя, що він з самого початку був приречений на загибель і т.д., Пітт Кроулі виступив на захист цього обранця долі. Він описав першого консула, яким бачив його в Парижі під час Ам’єнського миру, коли він, Пітт Кроулі, мав щастя познайомитися з великим державним діячем, шановним містером Фоксом, яким, хоч би як вони з ним розходилися в поглядах, не можна було не захоплюватись і який завжди був високої думки про імператора Наполеона. Далі він обурено затаврував зрадливу поведінку союзників щодо позбавленого трону монарха, який довірливо, здався па їхню ласку. Вони засудили його на жорстоке й ганебне заслання, а тим часом Франція опинилася під владою нових тиранів — зграї фанатичних католиків.
Така ортодоксальна відраза до католицької єресі врятувала Пітта Кроулі від гніву леді Саутдаун, а захоплення Фоксом і Наполеоном дуже підняло його в очах тітки.
Про її приятелювання з цим покійним державним діячем ми вже згадували в своїй повісті, коли вперше знайомили читача з міс Кроулі. Вірна прибічниця вігів, міс Кроулі протягом усієї війни була в опозиції, і хоч можна сказати напевне, що падіння імператора не дуже схвилювало стару леді, а знущання з нього не вкорочувало їй життя й не позбавляло сну, все ж таки Піттові схвальні слова про обох її ідолів не лишили байдужим її серце і неабияк вплинули на її ставлення до небожа.
А ви що про це думаєте, люба? — звернулася міс Кроулі до дівчини, яка сподобалася їй з першого погляду, як завжди подобалися скромні молоді особи, хоч треба визнати, Що її симпатії так само швидко згасали, як і спалахували.
Леді Джейн дуже почервоніла й відповіла, що «вона зовсім не розуміється на політиці, хай про неї говорять мудріші люди, але хоч мама, безперечно, мала слушність; містер Кроулі теж говорив дуже гарно». І коли після розмови гості прощалися, міс Кроулі висловила надію, що «леді Саутдаун буде така ласкава й часом відпускатиме леді Джейн, коли та матиме вільну хвилину, щоб вона прийшла трохи розважити самітну хвору стару жінку». Леді Саутдаун ласкаво пообіцяла відпускати дочку, і дами дуже мило попрощалися.
Не пускай більше до мене леді Саутдаун, Пітте,—сказала тітка,— вона дурна й пихата, як усі твої родичі по матері. Я їх завжди не зносила. Але ту милу, добродушну маленьку Джейн приводь коли завгодно.
Пітт пообіцяв приводити Джейн. Він, звичайно, не сказав графині Саутдаун, яку думку склала про неї його тітка, а та, навпаки, вважала, що справила на міс Кроулі найкраще враження.
І ось Джейн, якій не набридало сидіти коло хворої леді і яка, може, в душі навіть рада була час від часу звільнитися від похмурих просторікувань велебного Бартоломія Айронса й товариства нудних нахлібників, що плазували перед бундючною графинею, її матір’ю,— леді Джейн почала досить часто навідуватись до міс Кроулі, їздити а нею на прогулянки й скрашувати їй вечори. Вона була від природи така добра й лагідна, що навіть Феркін не ревнувала до неї, а покірній Брігс здавалося, що міс Кроулі не так знущається з неї, коли в кімнаті сидить леді Джейн. Міс Кроулі чудово ставилася до дівчини. Вона розповідала їй безліч історій зі своєї молодості, розмовляючи з нею зовсім іншим тоном, ніж свого часу з тією безбожною Ребекою; в присутності невинної леді Джейн легковажні розмови здавалися недоречними, і міс Кроулі була надто добре вихована, щоб ображати таку чистоту. Сама юна леді, що не бачила ласки ні від кого, крім цієї старої ванни, свого батька і брата, платила за engouement міс Кроулі щирою ніжністю і приязню.
Осінніми вечорами (коли Ребека, найвеселіша серед веселих переможців, хизувалася в Парижі, а Емілія, люба, вбита горем Емілія,— ох, де вона тепер?) леді Джейн сиділа у вітальні міс Кроулі й співала їй свої прості поетики й гімни, поки заходило сонце, западав присмерк і хвилі шуміли, розбиваючись об берег. Коли пісенька кінчалась, стара панна звичайно прокидалася з дрімоти і просила співати далі. А щодо Брігс і тих щасливих сліз, які вона пролила там, удаючи, що плете, й дивлячись на могутній потемнілий океан за вікнами — хто, питаю я, міг би зміряти щастя й зворушення сердешної Брігс?-Пітт тим часом сидів у їдальні з брошурою про зерновий запон або з місіонерським довідником і відпочивав, як і належить відпочивати після «біду романтичним і неромантичним чоловікам. Він поливав мадеру, будував повітряні замки, думав, що він Чудовий хлопець, і відчував, що тепер він закоханий у леді Джейн дужче, ніж будь-коли за ці сім років, протягом яких вони були заручені і протягом яких Пітт не виявляв ніякого нетерпіння, після мадери він надовго засинав. Коли наставала пора пити каву, містер Боулс заходив до їдальні і, застаючи звичайно містера Пітта в темряві, заглибленого в свої брошури, кликав його нагору.
Як би я хотіла, серденько, знайти когось, хто б зіграв зі мною в пікет,— сказала одного вечора міс Кроулі, коли згаданий служник з’явився із свічками та кавою.—Бідолашна Брігс грає, як сліпа, бо вона дурна (стара панна не пропускала нагоди образити Брігс у присутності челяді)
Мені здається, що після гри я б навіть краще спала.
Леді Джейн почервоніла по самі вуха і, коли містер Боулс вийшов і двері за ним зачинилися, сказала:-Я вмію трохи грати, міс Кроулі. Я колись... грала із своїм любим татом.
Ходіть і поцілуйте мене! Негайно люба дитино! — захоплено вигукнула міс Кроулі.
За цим мирним мальовничим ділом і застав містер Пітт стару й молоду леді, коли зайшов до вітальні з брошурою в руках. Ох, як червоніла цілий вечір бідолашна леді Джейн.
Нічого й казати, що хитрощі містера Піїта не лишилися поза увагою його любих родичів з пасторського дому в Королевиному Kpoyлі. Гемпшір і Сасекс лежать дуже близько один до одного, а місіс Б’ют мала багато друзів у цьому графстві, які дбайливо повідомляли її про все і навіть більше, ніж про все, що робилося в брайтонському помешканні міс Кроулі. Пітт бував там дедалі частіше. Він місяць не приїздив до замку, де його старий батько тільки те й робив, що пив ром і бавив час у мерзенному товаристві Горокеів. Піттові успіхи доводили родину пастора до сказу, і місіс Б’ют тепер каялася (хоч і не признавалася в цьому), що допустилася страшної помилки, так образивши Брігс і з такої» зарозумілістю й скупістю поставившись до Боулса й Феркін,— через це тепер у домі міс Кроулі не було Ніною, хто б сповіщав її, що там робилося.
І все через твою ключицю, Б’юте,— вперто торочила вона.— Якби ти її не зламав, я б зроду від неї не поїхала. Я стала жертвою подружнього обов’язку і твоєї мерзенної, негідної пастора пристрасті до полювання.
До чого тут полювання? Дурниці! Це ти її злякала, Марто. — боронився пастор.— Ти мудра жінка, але маєш кляту натуру і страшенно трусишся над грішми.
Трусився б ти у в’язниці, Б’юте, якби я не ощадила твоїх грошей.
Це правда, голубко,— добродушно погодився пастор.— Ти мудра жінка, але надто круто до всього берешся.— І Б’ют, праведна душа, втішив себе великою чаркою портвейну.
І що в біса вона знайшла в тому йолопові Піттові? — не вгавав він.— Він же полохливий, як заєць. Пам’ятаю, як колись Родон — отой уже не такий, хан би його чорти взяли,— ганяв його навколо конюшні, мов лошака. Тоді починав ревіти й тікав до матері, га-га-га, та будь-котрий із двох хлопців упорається з ним однією рукою. Він каже, що його й досі згадують в Оксфорді як «міс Кроулі». Ото вже м’яло... А знаєш що, Марто...— озвався його велебність, помовчавши.
Що? — запитала дружина, кусаючи нігті й таранячи пальцями по столу.
Чи не послати нам у Брайтон Джіма? Може, він якось уговкає стару. Джім от-от матиме університетський диплом. Він тільки двічі провалювався на іспитах, як і я— Оксфорд, університетська)світа... Він знайомий там з найкращими хлопцями. V змаганнях він сидить на перших веслах. І на вроду гарний. Трясця його матері, пошлемо хлопця до старої і скажемо, хай дасть Піттові поза вуха, коли той щось казатиме, га-га-га!-Джім, звичайно, може поїхати до неї,— зітхнувши, погодилась господиня.— Якби ми могли прилаштувати в неї котрусь із дівчат... але ж вона їх не зносить, бо вони негарні.
Поки мати говорила, ті нещасні освічені дівчата, сидячи поряд у вітальні, тарабанили негнучкими пальцями па фортепіано якусь складну музичну п’єсу; цілий день вони або виконували музичні вправи, або сиділи а дощечками за спиною, щоб вона була рівна, або вчили географію й історію. Але яка користь від усього цього на Ярмарку Суєти, коли дівчина низька на зріст, убога, негарна і має поганий колір обличчя? Щоб спекатися хоч одної з них, місіс Б’ют могла розраховувати хіба що на помічника парафіяльного священика.
Тієї миті, повернувшись із стайні, до кімнати крізь вікно скочив Джім з коротенькою люлькою, заткнутою за ремінець цератового кашкета. Він завів з батьком мову про їхні шанси на сент-леджерських перегонах, і мати замовкла.
Місіс Б’ют не чекала якогось особливого добра від посольства свого сина, їй навіть було тяжко на душі, як вона випроводжала його. Та й сам хлопець, коли йому сказали, в чому полягатиме його місія, не сподівався від неї ні радості, ні користі, але втішав себе думкою, що, може, стара леді дасть йому на згадку гарний подарунок і він розрахується з найневідкладнішими боргами, коли почнеться семестр в Оксфорді, тому слухняно зайняв місце в саутгемптонській кареті і того самого вечора щасливо добрався до Брайтона зі своєю валізкою, улюбленим бульдогом Таузером і кошиком різної живності з ферми й городу: від щиро відданої пасторської родини — дорогій міс Кроулі. Зваживши, що вже надто пізно турбувати хвору леді першого ж вечора. Джім зупинився в заїзді, переночував там і пішов до міс Кроулі аж опівдні.
Тітка бачила Джеймса Кроулі востаннє, як він був ще незграбним підлітком, того невдячного віку, коли голос зривається від неземного дисканта до неприродного баса, а на обличчі часто квітнуть прикраси, від яких рекомендують такі ліки, як «Келідор» Роланда, коли хлопці крадькома голяться ножичками своїх сестер, а вигляд молодих жінок сповнює їх панічним страхом, коли руки й ноги стирчать із надто коротких рукавів і холош, коли присутність таких хлопців невимовно лякає дам, що шепочуться після обіду в присмерку вітальні, і вкрай дратує чоловіків за столом, що на очах цієї незграбної невинності мусять стримуватись у розмові й не дозволяти собі деяких приємних дотепів, коли після другої чарки тато каже: «Піди-но, синку, глянь, яка там погода»,— і хлопець, радий, що звільнився, але й ображений, що його ще не вважають за дорослого, залишав недокінчений бенкет.
Джеймс тоді був довготелесим підлітком, а тепер став юнаком з усіма перевагами університетської освіти і тим неоціненним лоском, якого досягають завдяки життю в тісному колі маленького коледжу, боргам, тимчасовому виключенню з університету й провалам на іспитах.
Та хоч би там як, а він був вродливим хлопцем, коли приїхав у Брайтон відрекомендуватися своїй тітці, а врода завжди подобалася вередливій старій панні. Не втратив він і своєї незграбності й здатності червоніти, і тітка прийшла в захват від цих здорових ознак Джеймсової незіпсованості.
Він заявив, що «приїхав на кілька днів побачитися з одним університетським товаришем і... і засвідчити вам, пані, свою пошану і пошану моєї матері й батька, які сподіваються, що ви здорові й почуваєте себе добре».
Пітт сидів у міс Кроулі, коли доповіли, що прийшов гість, і дуже зніяковів, почувши його прізвище. Стара леді в властивим їй почуттям гумору втішалася збентеженням свого коректного небожа. Вона дуже докладно розпитала Про всіх членів родини пасторського дому і заявила, що має намір відвідати їх. Вона похвалила хлопця, сказала, що він виріс і покращав на вроду, й пошкодувала, що його сестри не такі гарні. Дізнавшись, що він зупинився в готелі, вона не захотіла й чути, щоб він там залишався надалі, й попросила містера Боулса послати служника по небожеві речі.
І чуєш, Боулс,— додала вона дуже ласкаво,— сплати рахунок містера Джеймса.
Вона глянула па Пітта таким лукавим і переможним поглядом, що дипломат мало не задихнувся з заздрощів. Хоч як він намагався здобути прихильність тітки, вона ніколи не запрошувала його зупинитися під своїм дахом, а тут приїздить цей шмаркач і відразу стає бажаним гостем. Вибачте, сер,— мовив Боулс, звертаючись до хлопця . в глибоким поклоном,— з якого готелю Томас має принести ваші речі?-Ох, чорт! — вигукнув юний Джеймс і схопився, явно чимось стривожений.— Я піду сам!-Куди? — запитала міс Кроулі.
До заїзду «Герб Тома Крібба»,— відповів Джеймс і почервонів, як буряк.