—А з голосом що?
—Я здох... – знов прохрипів я.
—Справді?
—Так-так, можете не сумніватися, здох, учора в ліфті від клаустрофобії...
—Здох-здох, – замислено пробелькотів собі під носа Сан Санич, певно, вирішуючи, чи потрібен йому здохлий робітник, – здох, значить здох, подумаєш, з ким не буває... – вирішив він нарешті, – щоб за годину був на офісі, і сто баксів моїх це... обов'язково захопи...
Добре бодай те, що він не згадав про сексуальну активність..;
Саме так, майже без втрат у боротьбі з уявним супротивником, якщо не зважати на такі дрібниці, як дикий головний біль, зникла білявка, порізана нога й подряпаний писок, і починається новий день.
За секунду зі своєї розкладачки, наче ошпарений, зривається Ікарус, що, здавалося, заснув удруге.
– А який сьогодні день? – пита він у розпачі.
Невже знову скаже, що в нього день народження, ну... тобто справжній? – починаю побоюватись я, тому число вирішую не казати.
—Понеділок.
—А година котра? Я зиркаю на мобл.
—Пів на десяту....
—8сНеІ88ЄЄЄеее'! – кричить мій кумпль, зривається на рівні й біжить на кухню.
—Чувак, там на підлозі... – поспішаю попередити я.
—Ааааваааа... – назад до кімнати Ікарус за-стрибує вже на одній нозі... – Там на підлозі скло... – сичить він, – це та білявка, я знаю, це вона... нашкодила й утекла...
—Стривай, то вона мені все-таки не наснилася...
—Стоп, – не в'їжджає він, – тобі що, теж снилася білявка? Бо розумієш, якісь дива... Я прокидаюся уві сні, буває таке часом, а тут, на матраці, не ти, а білявка... Я починаю її будити й питаю: «Ти хто?» А вона мені: «Оператор телефонної служби довіри...» «Довбонутися», – не вірю я. А вона: «Хочеш про це поговорити?» Тоді я знову впав на розкладачку й вирішив, що це галімий сон, в якому ліпше відключитися й спати далі... Бо якщо спочатку хочеш про це поговорити, то потім...
—Ок, – відказую я, – шкарпетка у ванній на батареї...
—До чого тут шкарпетка? – нервує він. – До чого тут шкарпетка?
Я задираю свою перешкарпеткану ліву ногу й кручу нею в Ікаруса перед носом.
– Геніально, – киває той і шкутильга дованни.
Власне, усю цю метушню Ікарус зчинив недарма. Річ у тому, що кожного понеділка о десятій ранку... Одним словом, він має бути виголеним, вбраним у чисті джинси, свіжу сорочку й свіжі шкарпетки. Адже по понеділках і по п'ятницях він працює репетитором – учить німецької мови одну малолітку. «Хоч, бачить бог, –
каже він, – устриця навчилась би говорити німецькою значно швидше за мою ученицю».
їй, здається, чотирнадцять, вона розбещена й має чудернацьке ім'я Сабріна. У неї настільки крутий папік, що до школи вона не ходить, учителі ходять до неї самі. І, зрозуміло, як і всі малолітки, вона пісяється від бойзбендів з підарською зовнішністю...
—Ти слухаєш смеш? – спитала вона в Ікаруса на першому ж занятті.
—Ні, – відповів той, – не слухаю.
—А чого? – здивувалась вона так, наче той сказав, що останні вісім років не приймав душ.
—Та як можна таке слухати? До того ж, вони виглядають як голубі... – Ікарус раптом вирішує змінити тему. – Добре, забули, – каже він, – то ти скажеш, що таке артикль?
—Почекай ти зі своїм артиклем. А сам ти що слухаєш?
—Ну, – знизує він плечима, – ред елвісів. Може, це старомодно, але в них принаймні вигляд нормальний...
—Значить так, – каже Сабріна, – смеш не голубі.
—Гаразд, іменники чоловічого роду мають артикль... – не звертає уваги Ікарус.
—Слухай, – уриває вона його, – ти не зрозумів? Я хочу, щоб ти повторив: смеш не голубі!
—Сабріно, репетитор ніби я... Січеш? Тут я вирішую, хто що має повторювати, золотко.
– Ну, – каже вона, – це ти не січеш. Повтори: смеш не голубі, – інакше мій папа тебепохсрить.
«От сука, от соска, от засранка мала, – лютує про себе він, – 15 баксів на годину, бляха муха, це ж моя стипендія...»
—Ок, ок, смеш не голубі! Задоволена? – доводиться процідити крізь зуби.
—Да, – киває Сабріна, – як ти там казав? Ред елвіси?
—Ну, так, ред елвіси. А вони тут до чого?
—А тепер скажи: ред елвіси го-лу-бі!
В Ікаруса починає потроху зривати дах. «Усе, піду охороняти автостоянку, – думає він, – вантажити вагони, носити цеглу, грабувати перехожих – але ця малолітка мені казатиме, що ред елвіси голубі?! Вона хоч чула їх коли-небудь?»
—Слухай, соска, затям... По-перше, смеш голубі, а ред елвіси – червоні, хоч ти все одно цього не втямиш. По-друге, я зараз сам піду до твого папіка й скажу, щоб він мене звільнив, бо устрицю, чуєш, устрицю легше вивчити німецькій, ніж тебе! По-третє, не дратуй мене, бо педагог з мене хріновий, а авторитетом для мене є МАКАРЕНКО...
—Знаєш що, – каже вона, – пішов ти в жопу зі своїм Макарєнкой. Будеш вимахуватись, мій папік завалить і тебе, і твого Макарєнка разом з тобою.
—Ти що, з головою не дружиш? Та Макаренко був найкрутішим у всьому Союзі, під ним 12 колоній ходило. Можеш собі уявити?
—12 колоній? – перепитує вона.
—12, – киває він.
—Гаразд, – якось ураз втухас Сабріна. – Що ти там втирав про артиклі?
Як казав пізніше Ікарус: це була моя перша й, сподіваюсь, остання педагогічна перемога, хоч на тому історія з Макаренком не закінчилась. Перед наступним заняттям папік Сабріни добрі півгодини випитував у мого кумпля, що за братуха такий Макаренко і чого це він нічого про нього не чув. Ікарус, звісно, відморожувався як міг, але її папік заспокоївся тільки тоді, коли він сказав, що Макарєнка вже нема.