Минає день, тиждень, мiсяць, i пiвроку збiгло за водою. Здається, що в хуторi тихо i мирно; цвiте хутiр i зеленiє. Коли б же поглянув хто, що там коїлось, що там дiялось! Люди прокидались i лягали плачучи, проклинаючи. Усе пригнула по-своєму молода панi, усiм роботу тяжку, усiм лихо пекуче iзнайшла. Калiки нещасливi, дiти-кришеняточка, й тi в неї не гуляли. Дiти сади замiтали, iндикiв пасли; калiки на городi сидiли, горобцiв, птаство полошили, да все ж то те якось умiла панi приправляти дорiканням та гордуванням, що справдi здавалось усяке дiло каторгою. Стоока наче вона була, все бачила, всюди, як та ящiрка, по хутору звивалась, i бог її знає, що їй таке було: тiльки погляне, то наче за серце тебе рукою здавить.
А пани-сусiди нашу панїю похвалюють-величають: ото хазяйлива! Ото розумна! Дарма що молоденька, — добре б нам усiм у неї вчитись!
Спершу люди на пана вповалн, та незабаром зреклися надiї й думки. Вiн був добрий душею й милостивий пан, та плохий зовсiм, — нiщо з його. Опитувавсь вiн жiнку вмовляти, та не така-то вона. Далi вже i наменути на сю рiч боявся, — мов не бачить нiчого, не чує. Не було в його нi духу, вi сили. Сказано: добрий пан — не б'є, не лає, та нiчим i не дбає. Як почне панi обмирати та стогнати, та в крик викрикувати, то вiн руки й ноги її вицiлує, i плаче, i сам людей лає: "А щоб вас! А бодай вас!.. От уморять менi друга!"
— Не буде з його нiчого, — каже Назар. — Я одразу побачив, що квач, ще тодi, як вiн Устину обiдом нагодував… Якби таку жiнку та менi — я б її у комашню втручив, — нехай би пихкала!
Та й зарегоче на всю хату. Такий уже чоловiк був той Назар: усе йому жарти. Здається, хоч його на огнi печи, вiн жартуватиме.
А що Катря слiз вилила, то де вже тiї й сльози брались. Вiзьме свою дитину на руки та плаче-плаче! А далi й заридає уголос.
I Прокiп дуже зажурився. Усе щось собi думає i зо мною вже не пожартує.
— Оце ж бо якi ви смутнi! — кажу йому одного разу (се було ввечерi, присмерком). — Чого ви такi смутнiї?
А вiн мене за руку, — пригорнув i поцiлував. Заки я схаменулась, його вже й немає.