А щоб якнайкраще використати їх, постав перед собою питання, чого чекає від них Ворог, і зроби все навпаки. Ти можеш здивуватися, дізнавшись, що у своїх спробах цілковито оволодіти душею, Він покладається
на падіння навіть більше, ніж на піднесення; деякі з Його улюбленців пройшли через періоди довших і глибших падінь, ніж будь-хто інший. Причина цього ось яка. Для нас людина - це насамперед пожива; наша мета полягає в тому, щоб увібрати в себе її волю, зміцнити її коштом нашу власну індивідуальність. А от послух, якого вимагає від людей Ворог, - то зовсім інше. Треба завжди пам'ятати, що всі балачки про Його любов до людей, про те, що Його служіння є повною свободою, - це не просто пропаганда (як комусь хотілося б вірити), а жахлива правда. Він таки справді хоче наповнити всесвіт огидними малими копіями Самого Себе - істотами, життя яких у мініатюрному масштабі буде з якісного погляду таке ж, як і Його власне життя, але не тому, що Він вбирає їх, а тому, що їхні волі свобідно узгоджуються з Його волею. Нам потрібна худоба, яка врешті-решт стане поживою; Йому потрібні слуги, які врешті-решт стануть синами. Ми хочемо брати собі, Ворог хоче роздавати іншим. Ми порожні і прагнемо наповнитися; натомість, Він наповнений ущерть і переливається через вінця. Наша мета - це світ, у якому Наш Отець Пекла вбирає в себе всі інші істоти; Ворог прагне такого світу, в якому істоти об'єднані з Ним, але зберігають свою особистість.
А тепер про падіння. Ти, мабуть, часто дивувався, чому Ворог не використовує свою силу більшою мірою, щоб будь-якої миті бути відчутно присутнім у людських душах. Але тепер ти бачиш, що догматизм і насильство - це два засоби, які забороняє Йому застосовувати сама природа Його плану. Пригнічення людської волі (що Він міг би просто зробити своєю ледь відчутною присутністю) нічого Йому не дало б. Ворог не може чинити насильство. Він може тільки влещувати. Бо Його простацька ідея зводиться до того, щоб вовк був ситий і коза ціла; люди, за Його задумом, мають творити з ним одне ціле і водночас залишатися самими собою; відмовитися від них або асимілювати не відповідає Його планам. Попервах Ворог може чі-ти слабенький тиск. Він стимулює їх своєю присут ністю, яка здається їм дуже відчутною, хоч насправді вона мінімальна, емоційною лагідністю і допомогою в подоланні спокус. Але Він ніколи не допускає, щоб такий стан речей тривав довго. Раніше чи пізніше Він відсторонюється й перестає, якщо не насправді, то, принаймні, на думку людей, заохочувати їх і надавати допомогу. Ворог залишає людину, щоб вона стала на власні ноги і, покладаючись тільки на свою волю, виконувала обов'язки, які вже втратили всю свою принадливість, І саме в періоди спадів людина зростає набагато більше, ніж у періоди піднесень, і стає таким створінням, яким Він хоче її бачити. Тому молитви, які виголошуються в стані знесилення, задовольняють Його найбільше. Ми можемо мучити наших підопічних безперервними спокусами, бо готуємо їх собі на поживу, і чим стійкіше їхня воля протистоїть цим спокусам, тим краще. Він не може «спокушувати» на чесноти так, як ми спокутуємо на гріхи. Ворог хоче навчити їх ходити і тому забирає від них свою руку; і якщо в них з'являється бажання ходити, то Він задоволений навіть тоді, коли вони ходять спотикаючись. Не обманюй себе, Шашеню! Ніколи наша справа не перебуває в більшій небезпеці, ніж тоді, коли людина, вже не бажаючи того, все ще намагається виконувати волю Ворога, оглядає всесвіт, в якому, здається, й сліду Його не видно, і запитує, чому Він покинув її, і все ще поклоняється Йому.
Звичайно, періоди спадів надають деякі можливості і нам. Наступного тижня я дам тобі деякі вказівки про те, як користуватися ними.
З прихильністю твій дядько Крутень.
IX
Мій любий Шашеню!
Сподіваюсь, мій останній лист переконав тебе, що завдяки лише нападам депресії, яких зазнає тепер твій підопічний, ти не зумієш оволодіти його душею - їх ще треба належно використати. Спинюсь на способах їх використання.
Насамперед зазначу, що періоди депресій в житті людини - це чудова нагода для всіх чуттєвих спокус, особливо сексуальних. Це може здивувати тебе, бо в період піднесення потенційний інстинктивний потяг має найбільшу силу, але ти мусиш пам'ятати, що сили опору у цей час також найбільші. Фізичний і душевний стан, який ти хочеш використати для розпалювання хтивості, можна, на жаль, легко спрямувати на роботу, ігри, думки або нешкідливі веселощі. Напад може мати більший успіх, якщо увесь внутрішній світ людини нудний, холодний і порожній. А іце треба пам'ятати, що сексуальність під час депресій якісно відмінна від сексуальності під час піднесення - у ній менша ймовірність виникнення безбарвного явища, яке люди називають «любов'ю», і більша можливість збочень; у ній менше забрудненості тими шляхетними образами і навіть релігійними супровідними обставинами, які так часто отруюють статеві стосунки між людьми. Набагато легше зробити з твого підопічного гіркого п'яницю, начиняючи його алкоголем, як болезаспокійливим засобом, аніж заохочуючи його вживати алкоголь для піднесення настрою в колі друзів, коли він і щасливий, і веселий. Ніколи не забувай, що коли ми маємо справу із будь-яким типом задоволення у його здоровій- і нормальній формі, то, в певному сенсі, перебуваємо на терені Ворога. Я знаю, що завдяки задоволенню, ми завоювали чимало душ. А проте, це Його витвір, а не наш. Саме Він створює різноманітні задоволення; ми ж, попри всі наші спроби, досі не спромоглися створити жодного. Ми можемо тільки підштовхувати людей до задоволень, які створив Ворог, щоб вони приймали їх у такій мірі або в такий час чи спосіб, у яких Він забороняє це робити. Отже, ми завжди прагнемо відійти від природних умов реалізації будь-якого задоволення і наблизитись до умов, за яких задоволення здійснюються найнеприродніше, найменше нагадуючи людям про їхнього Творця, і коли вони найменш приємні. Основне наше завдання полягає в тому, щоб якомога збільшувати жадобу і якомога зменшувати задоволення. Так забезпечується успіх і зберігається стиль нашої роботи. Взяти в людини душу і не дати їй натомість нічого — ось, що найбільше звеселяє серце нашого Отця. А депресії - це найкращий час для почину.
Проте, є ще кращий шлях використання депресії -через власні думки підопічного про неї. Як завжди, перший крок полягає в тому, щоб не допустити знань до його розуму. Нехай він навіть не підозрює про існування закону коливального руху. Нехай він вважає, що перший запал його навернення до християнства, можливо, й повинен тривати завжди, але що і його депресія - також постійний стан. Вклавши йому в голову таке розуміння стану речей, ти можеш діяти далі різними методами. Якщо твій підопічний схильний втрачати надію й занепадати духом, його можна вкинути у розпач; якщо він схильний до мрійливості, його можна переконати в тому, що все йде добре. Проте люди першого типу трапляються дедалі рідше. Якщо твій підопічний належить до нього, тоді все піде легко. Твоє завдання полягатиме лише в тому, щоб відвернути його від шляху досвідченого християнина (сьогодні це зробити неважко), і спрямувати його увагу на відповідні уривки Письма, а тоді змусити працювати над безна-
дійною метою - відновити свої давні відчуття за допомогою лише власної сили волі. Якщо ти зумієш це зробити, вважай, що ми вже перемогли. Якщо він нале жить до людей, що сподіваються на краще, тоді твоє завдання - змусити його примиритися зі своїм теперішнім пригніченим станом, відтак поступово привчити бути ним задоволеним і нарешті переконати, що цей стан не такий уже й поганий. Через два-три тижні ти зможеш викликати в нього думку про те, що в перші дні після навернення до християнства він надто захопився цією релігією. Говори з підопічним" про «помірність у всьому». Якщо ти привчиш його до думки, що «релігія потрібна, але в міру», то можеш бути цілком спокійний за його душу. Помірна релігія прийнятна для нас, як і її відсутність. Помірна релігійність ще смішніша, ніж відсутність такої.
Ще одна можливість - це безпосередній напад на його віру. Навівши його на думку, що депресія - це постійний стан, спробуй переконати, що «його релігійний етап» минає, так, як проминули всі попередні етапи в його житті. Звичайно, перейти шляхом логічного міркування від твердження «Я втрачаю зацікавленість до цього» до твердження «Це неправда» - неможливо. Але як я вже казав, ти повинен покладатися на слова, а не на розум. Обдурити можна за допомогою самого лише слова «етап». Я вважаю, що твій підопічний до цього часу пройшов через кілька з них (усі проходять через якісь етапи) і завжди відчуває зверхність і погорду до тих етапів, від яких уже звільнився, але не тому, що ставиться до них критично, а тому, що вони вже в минулому. (Ти достатньо підживлюєш його туманними ідеями про «прогрес», «розвиток», «історичну точку зору»? Сподіваюсь, ти даєш йому читати багато сучасних життєписів? І люди в них вивільняються з етапів, чи не так?)
Ти зрозумів суть справи? Утримуй його розум подалі від чіткого протиставлення «правдиве» - «фальшиве». І не забувай пречудових виразів: «Це був етап»; «Я пройшов крізь усе це»; «То було юнацьке захоплення».
З прихильністю твій дядько Крутень.
X
Мій любий Шашеню! Я був у захопленні, почувши від Дереня, що твій підопічний завів кілька дуже бажаних нових знайомств і що ти вдало скористався з цього. Гадаю, що оте немолоде подружжя, яке завітало до нього в контору, - це саме ті люди, які нас цілком влаштовують: багаті, чепуристі, поверхові й дотепні скептики щодо всього на світі. Гадаю, що вони навіть трохи пацифісти, але не з моральних міркувань, а з укоріненої звички применшувати все, що стосується широких мас їхніх співгромадян, і з прихильності до модних тепер комуністичних теорій. Це дуже добре. Ти, здається, непогано використовуєш його соціальну, сексуальну та інтелектуальну суєтність і пиху. Напиши мені про це детальніше. Чи входить він у близькі стосунки з іншими людьми? Я маю на увазі не слова, а тонку гру очей, відтінки у голосі, в сміху, за допомогою яких смертний показує, що він належить до тієї групи, що й ті, з ким він розмовляє. Цей вид зради треба особливо заохочувати, бо сама людина спочатку не усвідомлює цього до повної міри, а коли усвідомить, то буде вже пізно - ти потурбуєшся про те, щоб унеможливити їй відступ.
Безперечно, він дуже швидко зрозуміє, що його віра суперечить тим уявленням та переконанням, на яких будується вся розмова з його новими друзями. Переконай підопічного відкласти на пізніше відкрите визнання цього, факту - зробити це тобі буде неважко, підживлюючи в ньому відчуття сорому, гордості, скромності й пихи. Доти, доки триватиме зволікання, він перебуватиме в непевному становищі. Він мовчатиме, коли треба говорити, і сміятиметься, коли треба мовчати. У його поведінці, а надалі і в мові, з'являться чужі для нього цинізм і скептицизм. Але якщо ти належно поводитимешся з ним, то ці риси людського характеру стануть його власними рисами. Всі смертні намагаються стати тими, за кого себе видають. Це елементарна істина. Питання полягає лише в тому, як підготуватися до контрнападу Ворога.
Насамперед треба затягувати час, щоб твій підопічний якомога пізніше усвідомив, що це нове задоволення є нічим іншим, як спокусою. Але оскільки слуги Ворога проповідували, що протягом двох тисяч років «світ» - це одна з великих усталених спокус, то може здатися, що досягти цього важко. Та, на щастя, вони дуже мало говорили про це протягом останніх кількох десятиріч. Хоч у сучасних християнських писаннях я багато читаю (набагато більше, ніж мені хотілося б) про мамону, але дуже мало знаходжу давніх застережень проти земної марноти, про вибір друзів, про ціну часу. Твій підопічний, мабуть, назве все це «пуританством», а я тобі скажу, що вага й значення, яких ми надали цьому слову, - це один із справжніх тріумфів останнього сторіччя. Завдяки цьому ми щороку рятуємо тисячі людських істот від посту, стриманості, цнотливості і поміркованості в житті.
Проте, рано чи пізно він дізнається про справжню природу його нових друзів, і тоді твоя тактика залежатиме від інтелекту твого підопічного. Якщо він достатньо дурний, зроби так, щоб підопічний усвідомлював природу своїх друзів тільки тоді, коли вони відсутні; їхню присутність можна використати для того, щоб вивітрити з його голови весь критицизм. Якщо це в тебе вийде, то він змушений буде, як це буває з багатьма людьми протягом тривалих періодів часу, жити подвійним життям: він не тільки вдаватиме із себе інакшого, а й буде інакшим у кожному з товариств, де буватиме. Коли ж це тобі не вдасться, можна спробувати тонший і успішніший спосіб. Присилуй підопічного відчувати задоволення від усвідомлення непослідовності свого життя. Цього можна досягнути, використовуючи його суєтність і пиху. Нам під силу при вчити його із задоволенням стояти на колінах у неділю поруч з бакалійником, який не здатен зрозуміти чемного й насмішливого товариства, серед якого він був суботнього вечора; і навпаки, з насолодою сприймати під час забави паскудність та блюзнірство своїх улюблених друзів, тим більше, що він знає про світ «глибокий» і «духовний» в собі, світ, якого вони не можуть зрозуміти. Ти втямив, що я маю на увазі? Світські друзі спілкуються з ним з одного боку, бакалійник - з другого, а твій підопічний постає для себе, як досконалий, урівноважений і складний чоловік, який уміло обертається і в одному, і в другому товаристві. Отже, повсякчас зраджуючи принаймні дві групи людей, він замість сорому завжди відчуватиме задоволення собою. І нарешті, якщо всі твої зусилля підуть намарне, ти зможеш переконати його, всупереч докорам сумління, далі підтримувати нове знайомство на тій підставі, що він вже тим чинить людям «добро», що п'є їхні коктейлі, сміється з їхніх жартів і що припинити все це означало б виявитися «педантичним», «нетолерантним» і, звичайно ж, «пуританцем».
Водночас ти, ясна річ, уживеш потрібних заходів, щоб новий спосіб життя змушував його витрачати грошей більше, ніж він може собі дозволити, щоб він занедбав свою роботу і забув про матір. її стурбованість і неспокій, як також його дедалі більша байдужість та грубощі, становитимуть неоціненну основу для погіршення стосунків у нього вдома.
З прихильністю твій дядько Крутень.
XI
Мій любий Шашеню!
Усе йде напрочуд добре. Я особливо радий чути, що ті двоє нових друзів ввели його в коло своїх знайомих. Дані Державного Архіву свідчать, що всі вони надійні люди: незмінні, послідовні скептики й безбожники, які без будь-яких ефектних і великих злочинів спокійно й задоволено прямують до оселі Нашого Отця. Кажеш, що вони багато сміються. Я сподіваюсь, що ти не вважаєш, що сміх сам по собі завжди приносить нам користь. Спинюсь на цьому детальніше.
Я бачу такі причини людського сміху: радість, веселощі, жарти й зухвальство. Радість виникає, наприклад, між друзями й закоханими, що зустрілися напередодні свята. Дорослі за допомогою жартів звичайно висловлюють своє ставлення до чогось чи когось, проте легкість, з якою найменші дотепи викликають сміх у такий час, показує, що ті дотепи не є справжньою причиною. Ми не знаємо, у чому полягає справжня причина. Дещо подібне великою мірою виражається в тому огидному мистецтві, яке люди називають музикою, а дещо подібне трапляється на Небесах - беззмістовне пришвидшення в ритмі небесного досвіду, цілком незрозумілого для нас. Такий сміх не дає нам ніякої користі і від нього треба в людей відбивати охоту. Крім того саме це явище відразливе і є відкритим знущанням з реальності, гідності й суворості Пекла.
З радістю тісно пов'язані веселощі. Це різновид емоційного збудження, яке виникає з ігрового інстинкту. Користі нам з нього дуже мало. Щоправда, іноді його можна використати, щоб відволікати людей від тих почуттів та дій, до яких спрямовує їх Ворог, але за своєю суттю веселощі мають цілком небажані тенденції, бо ведуть до милосердя, доброчесності, хоробрості, задоволеності та багатьох інших вад.
Жарт, що виникає як реакція на якусь недоречність, відкриває куди ширші перспективи. Я маю на увазі насамперед не брудний чи непристойний гумор, який часто не дає бажаних наслідків, хоч на нього й надто покладаються другорядні спокусники. Справа в тому, що людей у цьому питанні можна чітко поділити на дві категорії. До першої належать ті, для кого «жодна пристрасть не є такою сильною, як хтивість» і в кого непристойна розповідь перестає викликати хтиві бажання настільки, наскільки вона стає смішною. До другої належать ті, у кого сміх і хтивість виникають водночас і спричиняються однаковими збудниками. Перша категорія жартує на сексуальну тему, бо це викликає недоречності; друга - культивує недоречності, бо вони дають підставу для розмов на сексуальну тему. Якщо твій підопічний належить до першої категорії, то непристойний гумор тобі не допоможе: я ніколи не забуду годин, які витратив (для мене вони були нестерпно нудні) на одного з перших моїх підопічних у барах та курильнях, аж поки не засвоїв це правило. З'ясуй, до якої категорії належить твій підопічний, але пильнуй, щоб він цього не знав.
Насправді жарти або гумор треба використовувати в інший спосіб. Його застосування має хороші результати, особливо серед англійців, які так поважно ставляться до свого «почуття гумору», що відсутність чи недостача цієї якості сприймається майже як єдина вада, якої соромляться. Для них гумор - це всеутішна й, завваж, всевибачна принада життя. Отож він є неоціненним засобом для знищення сорому. Якщо людина дозволяє іншим платити за себе, то її називають «скнарою»; якщо ж вона насміхається з себе й глузує з інших за те, що далися загнати на слизьке, то в такому разі вона вже не «скнара», а «дивак». Боягузтво — га-небне, боягузтво ж, яким підкреслено хизуються, може набрати смішного вигляду. Жорстокість - ганебна, але вона перестає бути такою, якщо особа, що чинить її, подає свої дії, як безневинний жарт. Таку людину не тільки не осудять, а, навпаки, захоплюватимуться нею, щоб вона не чинила, якщо зуміє видати свої вчинки за жарти. Тисяча пікантних, навіть богохульних жартів не гублять людину так швидко, як відкриття, що майже все, що вона хоче вчинити, можна зробити без критики і навіть з пошаною друзів, якщо можна представити цей вчинок як жарт. І цю спокусу можна майже цілком приховати від твого підопічного за допомогою отієї англійської поважності щодо гумору. А думки про те, що того гумору забагато, можна подати як «пуританські» або такі, що свідчать про «брак гумору».
Проте зухвальство найкраще. Насамперед воно дуже економне. Лише розумна істота може глузувати з чесноти та й взагалі з чого завгодно; будь-кого з них можна навчити висловлюватися про чесноту, як про щось кумедне. Глузливе ставлення до всього - це природний стан легковажних, зухвалих людей. Насправді вони не глузують, але будь-яка поважна тема обговорюється у такий спосіб, ніби вони вже бачать її сміховинну сторону. Зухвальство, якщо його дотримуватися впродовж тривалого часу, створює довкола людини тонку панцирну оболонку проти Ворога, крім того воно позбавлене небезпек, притаманних іншим джерелам сміху. Відстань від нього до радості величезна: замість загострювати, воно вбиває інтелект; воно ніколи не збуджує любові між тими, хто вдається до нього.
З прихильністю твій дядько Крутень.
XII
Мій любий Шашеню!
Ти робиш чудові успіхи. Я лише побоююсь, щоб твої спроби підігнати підопічного не пробудили в ньому усвідомлення його справжнього становища. Бо і ти, і я, бачачи те становище таким, яким воно є, ніколи не повинні забувати, що йому воно здається цілком інакшим. Ми знаємо, що внесли зміну в спосіб його життя, і напрям, яким він тепер іде, все більше віддаляє його від Ворога; але сам він повинен думати, що всі дії, які викликали цю зміну, малозначущі і що їх можна легко виправити. Не можна дозволити йому запідозрити, що тепер він неухильно, хоч і повільно, віддаляється від сонця шляхом, який веде в холод і темряву космічного простору.
З огляду на це мені приємно чути, що він усе ще ходить до церкви і причащається. Я знаю, що в цьому є небезпека; але хай краще буде так, щоб тільки підопічний не усвідомив того розриву, який він здійснив зі своїм християнським життям протягом перших місяців. Але оскільки зовні він зберігає звички християнина, то його можна змусити думати про себе, як про людину, яка завела кількох нових друзів і дозволяє собі деякі розваги, але духовний стан якої не змінився і залишається майже таким самим, як і шість тижнів тому. Поки підопічний так думає, ми маємо справу не з щирим каяттям у скоєнні якогось певного, цілком визнаного гріха, а лише з нечітким, хоч і тривожним, відчуттям, що учинив щось не так.
З цією невиразною стривоженістю треба поводитись дуже обережно. Якщо вона стане надто сильною, то може збудити його і зіпсувати всю гру. З другого боку, якщо ти повністю вгамуєш її - що, між іншим, Ворог навряд чи дозволить тобі зробити - ми втратимо важ-ливий елемент у цій ситуації, який може привести до корисного наслідку. Якщо ж цьому відчуттю дати жити, але не дозволити стати непереборним і розвинутися в справжнє покаяння, то в такому разі воно переросте в неоціненну тенденцію - посилить нехіть підопічного думати про Ворога. Всі люди якоюсь мірою майже завжди відчувають таку нехіть, але коли думки про Нього викликають і посилюють оте невиразне відчуття напівусвідомлюваної провини, ця нехіть зростає вдесятеро. Вони уникають кожної думки, що нагадує їм про Нього, подібно, як люди, опинившись у фінансових труднощах, уникають самого вигляду банкової книги. В такому стані твій підопічний не тільки нехтуватиме своїми релігійними обов'язками, він дедалі дужче ненавидітиме їх. Він намагатиметься якомога менше думати про них і забуватиме відразу ж після того, як тільки спрямує свою увагу на щось інше. Кілька тижнів тому ти змушений був відволікати його увагу від молитов, переконуючи підопічного в їх нездійсненності, а тепер він іде до тебе з простягнутими руками і мало не просить забрати від нього його мету і пригасити його серце. Підопічний не хоче, щоб його молитви були правдивими, бо нічого в світі так не боїться, як тісного контакту з Ворогом. Тепер його мета полягає в тому, щоб не тривожити своє приспане сумління.
В міру усталення цього становища ти поступово звільнятимешся від нудного обов'язку шукати для спокутування різні види задоволення. В міру того, як його стривоженість і нехіть визнавати й поборювати звичку віддаляє його від справжнього щастя, і в міру того, як, завдяки звичці, задоволення, що випливають із суєти, збудження й зухвалості, стають менш приємними (бо, на щастя, саме це робить звичка із задоволенням), ти побачиш, що достатньо зробити будь-що або й нічого для того, щоб привернути його розсіяну увагу. Тоді вже не треба більше шукати нову гарну книжку, яка б зацікавила підопічного, утримувала б його від молитов, роботи чи сну, - для цього достатньо буде колонки оголошень у вчорашній газеті. Ти змо жеш легко примусити його марнувати час не тільки на розмови з тими, хто йому подобається, але й на розмови з тими, хто йому байдужий; марнувати час на речі, які його дратують. Ти зможеш примусити його взагалі байдикувати протягом тривалого часу. Ти зможеш тримати підопічного у своїй владі до пізньої ночі, і він не протестуватиме, а безтямно дивитиметься на мертвий вогонь у холодній хаті. Ти зможеш перешкодити будь-яким корисним його починанням і нічого не дати натомість, внаслідок чого він врешті-решт скаже так, як сказав, прибувши до Пекла, один із моїх підопічних: «Тепер я бачу, що втратив більшу частину свого життя, не роблячи як того, що мав би робити, так і того, що мені подобалося». Християни кажуть, що Ворог це той, без якого «Ніщо» стає сильним. І це справді так. «Ніщо» достатньо сильне, щоб забрати в людини найкращі роки навіть не на солодкі гріхи, а на похмуре й нудне блимання розуму над хтозна чим, на задоволення бажань таких кволих, що істота ледве усвідомлює їх, на постукування пальцями і на марне чекання невідомо чого, на насвистування мелодій, яких вона не любить, на довге невиразне плетиво марень, які виникли цілком випадково і позбавлені навіть хтивості чи амбіційності, щоб бути притягальними. А позбутися цього людина не може, бо надто слабка.
Ти скажеш, що все це дуже маленькі гріхи. Звичайно, тобі, як і всім молодим спокусникам, хочеться похвалитися разючими злочинами. Але запам'ятай: єдине, що важить, це відстань, на яку ти відштовхнеш людину від Ворога. Хай які завгодно, навіть малі, будуть ті гріхи, але, взяті разом, вони повинні мати таку силу, щоб якомога швидше відірвати людину від Світла і завести її в Темряву невірства. Вбивство не краще за картярство, якщо картярство може привести до мети. Справді, найпевніший шлях до Пекла має бути поступовим: полога, плоска поверхня без крутих поворотів, без дороговказів.
З прихильністю твій дядько Крутень.
XIII
Мій любий Шашеню!
Мені здається, що ти витрачаєш надто багато паперу, описуючи доволі просту історію. Одне слово, ти дав підопічному змогу випорснути поміж руками. Становище дуже поважне, і я не бачу причини захищати тебе від наслідків твого недбальства. Каяття і оновлення веде до того, що супротивна сторона називає «прощенням», а це означає, що ти зазнав повної поразки. У даному разі відбулося нове навернення на віру і, можливо, на вищому рівні, ніж першого разу.
Ти мав би знати, що задушлива хмара, яка відвернула твій напад на підопічного тоді, коли він повертався зі старого млина, - це добре відоме явище. Це найжорстокіша зброя Ворога, дія якої виявляється тоді, коли Він безпосередньо перебуває в людині. Як саме Він це чинить, ми ще до кінця не знаємо. Деякі люди повсякчас оповиті такою хмарою і через те неприступні для нас.
А тепер про твої помилки. По-перше, ти, за твоїми словами, дозволив підопічному читати книгу, яка йому сподобалась, і саме тому, що вона йому сподобалась, а не для того, щоб він робив дотепні зауваження про неї своїм новим друзям. По-друге, ти дозволив йому піти до старого млина і пити там чай: дозволив іти сільською місцевістю та ще й самому, тобто дозволив те, що він по-справжньому любить. Іншими словами, ти дозволив йому два справжні позитивні задоволення. Невже ти не знав, чим це може закінчитися? Характерною ознакою болю і задоволення є те, що вони явно реальні, і доки існують, вони дають людині, яка переживає їх, відчуття реальності. Отож, якщо б ти спробував засудити твого підопічного в романтичний спосіб, зробивши з нього щось на кшталт Чайльда Гарольда чи Вертера, заглибленого в жалісливі оплакування самого себе через уявні нещастя, то мусів би за всяку ціну захищати його від реального болю, бо цей біль протягом п'яти хвилин розкрив би безглуздість романтичних страждань і викрив би всі гвої хитрощі. Але ти пробував затуманити його житейським способом, підсунувши пиху, суєтність, іронію й нудьгу як різновиди задоволення. Як же ти не міг второпати, що його ні в якому разі не можна було допускати до реального задоволення? Невже ти не міг передбачити, що це розвіє всю оту марноту, яку ти так ретельно вчив його цінувати? І що оте задоволення, яке він одержав від книги й прогулянки, було найнебез-печнішим? Що це зніме з його чутливості оту кірку, яку ти сформував, і дасть йому змогу відчути, що він іде додому одужуючи? Перед тим, як відірвати підопічного від Ворога, ти хотів відірвати його від самого себе і досяг у цьому деяких успіхів. Тепер усе це пішло намарне.
Звичайно, я знаю, що Ворог також хоче відірвати людей від самих себе, але іншим способом. Ніколи не забувай, що Він направду любить тих нікчемних паразитів і надає неабиякої ваги окремішності кожного з них. Коли Він говорить їм про потребу відмовитися від самих себе, то має на увазі відмову від упертості; тільки-но вони зроблять це, він одразу ж повертає їм особистість і запевняє (либонь, щиро), що коли вони цілковито» віддаються Йому, то стають самими собою більше, ніж будь-коли. Він у захваті, коли люди заради Нього відмовляються навіть від своїх простодушних бажань, але не любить, коли вони з тієї чи іншої причини віддаляються від своєї власної природи. Ми ж повинні заохочувати їх до цього. Найглибинніші вподобання й пориви будь-якої людини - це сировина, відправна точка, якою наділив її Ворог. Відірвати людину від них - означає зробити крок уперед у нашій боротьбі: навіть у дрібних справах треба намагатися замінити справжні людські симпатії та антипатії на швидкоплинні норми поведінки в суспільстві, на умов ності, на моду. Я дійшов би в цьому до крайнощів. Взяв би за правило викорінювати в мого підопічного будь-яке міцне особисте вподобання, яке по суті не є гріхом, навіть якщо це щось поверхове, наприклад гра в крикет, колекціонування марок або пиття какао. Такі речі, запевняю тебе, не мають нічого спільного з чеснотами, але в них є деяка безневинність, покора і самозабуття, яким я не довіряю. Людина, яка по-справжньому й безкорисливо захоплюється якоюсь світською справою заради самої справи, не цікавлячись, що про-це скажуть інші люди, має, завдяки самому лише цьому факту, зброю, яка здатна звести нанівець наші найвишуканіші способи нападу. Завжди намагайся примусити підопічного відмовитися від людей, їжі чи книжок, які він по-справжньому любить, на користь «кращих» людей, «корисної» їжі, «правильних» книжок. Я знав людину, яка була убезпечена від нав'язливих соціальних спокус ще сильнішою пристрастю до рубців та цибулі.
Треба подумати, як можна полегшити наше скрутне становище. Найголовніше тепер полягає в тому, щоб завадити йому діяти. Хай скільки завгодно думає про своє чергове навернення до віри, щоб тільки він не реалізовував свої думки в дії. Хай він, нікчемне створіння, борсається у своїй вірі. Хай, якщо в нього є таке бажання, пише про неї книгу: це часто допомагає знепліднити насіння, яке Ворог посіяв у людській душі. Хай робить що завгодно, але не діє. Хоч якими б великими були побожність і любов у його уяві, вони не зашкодять нам, якщо ми не дамо змоги підопічному здійснити їх. Як сказала одна з тих людських істот, активні звички внаслідок повторення посилюються, а пасивні послаблюються. Чим частіше він почуватиме себе бездіяльним, тим менше буде здатним діяти і врешті-решт менш здатним відчувати.
З прихильністю твій дядько Крутень.
XIV
Мій любий Шашеню!
Найбільшу тривогу після твого останнього звіту про підопічного в мене викликає те, що він не приймає жодного з тих упевнених рішень, які приймав під час свого первісного навернення до віри. Немає вже більше щедрих обіцянок дотримуватися до кінця свого життя вічних чеснот, немає навіть натяку на відмову від «принад» життя; є лише надія на щоденну і щогодинну допомогу в доланні спокус! Це дуже погано.