Існують ще й інші корисні способи привернути його увагу до чесноти Покори. За допомогою цієї чесноти, як і всіх інших, Ворог хоче, щоб твій підопічний відвернув свою увагу від себе і зосередив її на Ньому й людях, що оточують його. Самоприниження і нелюбов людини до себе спрямовуються врешті-решт на досягнення лише цієї мети. Доти, доки цієї мети не досягнено, чесноти нам майже не шкодять. Навіть, навпаки, суть бути для нас корисними, якщо підопічний тур-буватиметься про себе й зосередиться на своїх справах, і насамперед тоді, коли нелюбов до себе можна перетворити на вихідну точку для неприязні до інших людей, а отже і для суму, нудьги, цинізму й жорстокості.
Саме тому ти повинен приховувати від підопічного справжню мету Покори. Хай він думає про неї, не як про безкорисливість, а як про певну оцінку (найкраще низьку) своїх власних здібностей і характеру. Гадаю, що деякі здібності у нього таки є. Закріпи в його свідомості думку, що покора - це віра в те, що всі його здібності менш вартісні, ніж він вважає. Безперечно, вони й справді менш вартісні, ніж він думає, але не в цьому справа. Перед нами стоїть завдання змусити його неправдиво оцінювати ту чи іншу якість, вносячи цим елемент нечесності в суть того, що інакше загрожує стати чеснотою. За допомогою цього методу ми змусили тисячі людей вважати покорою такий стан, коли вродливі жінки намагаються повірити, що вони бридкі, а розумні чоловіки переконують себе, що вони дурні. А оскільки те, в що вони намагаються повірити, може в деяких випадках, виглядати як очевидна нісенітниця, то їхні намагання, як правило, виявляються марними. Отже, їхні думки безкінечно обертатимуться довкола самих себе, силкуючись досягти неможливого. Щоб передбачити дії Ворога, ми повинні знати його цілі. Ворог хоче ввести людину в такий стан, в якому вона може задумати і створити у своїй уяві найкращий храм у світі, знати, що він найкращий, і радіти цьому не більше (чи менше), ніж, коли б це зробив хтось інший. Ворог хоче, щоб людина, врешті-решт, була така безкорислива, щоб могла радіти здібностям свого ближнього так само щиро, як і своїм власним, радіти так, як сходові сонця, слонові чи водоспадові.
Він хоче, щоб кожна людина була здатна сприймати всі істоти (і навіть саму себе), як славні й чудові створіння. Він хоче якнайшвидше вбити їхнє тваринне себелюбство, але Його далекосяжна мета полягає в тому, щоб відновити в них особливий вид самолюбства - добродійність і вдячність до всіх створінь, включаючи й себе. А коли вони справді навчаться любити своїх ближніх так, як самих себе, тоді їм буде дозволено любити себе, як своїх ближніх. Ми не повинні ніколи забувати оту найогиднішу і найнезрозумілішу рису нашого Ворога: Він справді любить тих двоногих безволосих тварин, яких сам створив, і завжди віддає їм правою рукою те, що забирає від них лівою. Тому Він спрямовує свої зусилля на те, щоб цілковито відірвати свідомість людини від предмета її власної вартості. Для Нього краще, коли людина подумає про себе як про великого архітектора чи поета, і потім забуде про це, ніж вона витрачатиме багато часу й зусиль, намагаючись думати про себе, як про недосконалу й нікчемну істоту. Тому твої зусилля, спрямовані на те, щоб навіяти підопічному пиху чи вдавану скромність, будуть зустрінуті нагадуванням Ворога про те, що від людини, звичайно, не вимагається мати думку про власні здібності, бо вона й без цього може удосконалювати їх до найвищого доступного їй рівня. Ти повинен докласти максимум зусиль, щоб за будь-яку ціну вилучити це нагадування зі свідомості підопічного. Ворог намагатиметься також активізувати в ньому вчення, в яке вони всі вірять, але не можуть глибоко відчути своїм єством, - вчення про те, що не вони створили себе, що їхні здібності їм подаровані і що вони з таким самим успіхом могли б пишатися кольором свого волосся. Він завжди і всіма способами відвертає увагу підопічного від таких питань, а ти повинен докладати всіх зусиль, щоб привернути до них його свідомість. Ворог не хоче навіть того, щоб людина надто довго думала про свої гріхи. Чим швидше вона після покаяння зосередить всю свою увагу на зовнішньому світі, тим більше Він буде задоволений.
З прихильністю твій дядько Крутень.
XV
Мій любий Шашеню! Я, звісно, помітив, що люди тимчасово заспокоїлися і звикають до своєї європейської війни, яку вони наївно називають «Війна!» - і мене не дивує відповідне заспокоєння у раніше стурбованій душі твого підопічного. Що ж нам робити? Чи й далі заколисувати його, чи, може, навпаки, посилювати його неспокій? Як болісний страх, так і тупа впевненість є бажаними станами свідомості, тому наш вибір першого чи другого пов'язаний з дуже важливими питаннями.
Люди живуть у часі, але Ворог призначає їх для вічності. Тому, здається мені, Він хоче, щоб вони дбали про дві речі: про вічність і про ту мить, яку вони називають «теперішністю». Бо теперішність саме та точка, в якій час торкається вічності. Від теперішньої миті, і тільки від неї, люди набувають досвіду, аналогічного тому, який має наш Ворог від реальності вцілому: лише в теперішності їм надається можливість пізнати свободу і дійсність. Тому Він хоче, щоб люди постійно цікавилися чи то вічністю (тобто Ним), чи теперішністю, думаючи про їхній вічний зв'язок (чи розрив) з Ним, слухаючись сьогочасного поклику сумління, несучи сьогочасний хрест, приймаючи сьогочасну милість, складаючи подяки за сьогочасне задоволення.
Наше завдання полягає в тому, щоб відірвати їх і від вічності, і від теперішності. З цією метою ми іноді спокутуємо людину (скажімо, вдову чи вченого) жити минулим. Але це має обмежену вартість, бо в них є деякі справжні знаная про минуле, а воно має чітко визначену природу і цим схоже на вічність. Набагато краще примусити їх жити в майбутньому. Сама біологічна необхідність спрямовує їхні прагнення в цьому руслі, отож думка про майбутнє збуджує в них надію і страх. Людям невідомо, що, змушуючи їх думати про майбутнє, ми штовхаємо їх в нереальний світ. Іншими словами, майбутнє з-поміж усього, найменше подібне до вічності. Майбутнє - це найнестійкіша частина часу, бо минуле застигло, воно вже не змінюється, а теперішність в усій своїй повноті сяє вічним промінням. Ось чому ми спрямовуємо роботу їхньої думки на такі абстрактні схеми, як Творча Еволюція, Науковий Гуманізм чи Комунізм, які притягують людську увагу до майбутнього - серцевини тимчасовості. Тому майже всі вади коріняться в майбутньому. Вдячність спрямована в минуле, любов у теперішність, а от страх, пожадливість, хтивість і честолюбство дивляться вперед. Не думай, що хтивість становить виняток. Коли настає сьогочасне задоволення, то гріх (а саме він цікавить нас) уже позаду. Задоволення -це просто частина процесу, який нам не потрібен і який ми радо усунули б, якби при цьому можна було б не втратити гріха; задоволення - це елемент, який вніс Ворог і який через те відчувається в теперішності. Натомість гріх, який є нашим внеском, спрямований уперед.
Звичайно, Ворог також хоче, щоб люди думали про майбутнє, але рівно стільки, скільки необхідно для того, щоб саме тепер планувати акти справедливості чи милосердя, які, можливо, стануть їхнім обов'язком завтра. Обов'язок планувати завтрашню роботу є сьогоднішнім обов'язком. І хоча його матеріал береться з майбутнього, кожен обов'язок належить теперішності. Ось у цьому й полягає різниця між Ним і нами. Він не хоче, щоб люди віддавали майбутньому свої серця і вкладали в нього свої скарби. А ми хочемо саме цього. Його ідеал - це людина; яка, пропрацювавши цілий день для добра прийдешніх поколінь, звільняє свій мозок від турбот про майбутнє, доручає їх Небові й відразу ж повертається до терпеливості та подяки, як цього вимагає теперішність, що оточує її, і в якій вона знаходиться. Натомість ми хочемо, щоб людина мучилася кошмарами майбутнього, щоб їй ввижалися неми-Шебезпеки для Землі з боку Неба чи Пекла, щоб вона була готова порушити закони Ворога в теперішності — якщо таким чином ми зможемо примусити її думати, ніби вона може досягти одного й уникнути іншого; щоб вона була залежна у своїй вірі від успіху чи поразки програм або задумів, до здійснення яких вона не доживе. Ми хочемо, щоб усе людство вічно ганялося за веселкою, щоб воно в гарячковій метушні кидало на вівтар майбутнього кожний справжній дар, який дає їм теперішність.
З усього сказаного випливає, що в будь-якому випадку твій підопічний повинен бути радше сповнений тривоги чи надії (чого саме - не має особливого значення), пов'язаних із наслідками цієї війни, аніж жити в теперішності. Проте фраза «жити в теперішності» - двозначна. Вона може означати процес, який такою ж самою мірою пов'язаний з майбутнім, як і сама тривога. Твого підопічного майбутнє не турбує не тому, що він цікавиться теперішністю, а тому, що він переконав себе, що воно буде приємне. Доки його спокій зумовлюється таким чинником, це нам на руку, бо завдяки цьому спокоєві в людині накопичується дедалі більше розчарування, а отже, і дедалі більше нетерпіння та дратівливості, які вибухають відразу ж після того, як утрачено марні сподівання. Якщо ж, з другого боку, людина усвідомлює, що в майбутньому на неї можуть чекати жахливі трагічні події; якщо вона молиться, посилюючи молитвою свої чесноти, щоб у всеозброєнні зустріти ті події; якщо при цьому все її єство перебуває в теперішності, бо лише в ній існують всі обов'язки, все милосердя, всі знання і всі задоволення, то такий стан людини є вкрай небажаний і проти нього треба вжити рішучих заходів. Наш філологічний відділ досяг у цьому неабияких успіхів - спробуй застосувати до свого підопічного слово «самовдоволення». Найімовірніше, що він «живе в теперішньому часі» не через одну із цих причин, а просто тому, що має добре здоров'я і любить свою роботу. У такому разі це явище можна віднести до природних. І все ж на твоєму місці я знищив би його. Будь-яке природне явище не на нашу користь. Та й, зрештою, чому це створіння має бути щасливим?
З прихильністю твій дядько Крутень.
XVI
Мій любий Шашеню!
У своєму останньому листі ти побіжно згадав про те, що твій підопічний після новонавернення на віру, ходить лише до однієї церкви і незадоволений нею. Мені хотілося б знати, що ти маєш на думці. Чому ти не пишеш про причини його вірності парафіяльній церкві? Може, вся справа у його байдужості? Якщо так, то це дуже погано. Ти, звичайно, знаєш, що коли людину не можна віднадити від церкви, то в такому разі найкраще буде послати її шукати «відповідну» для себе церкву, шукати доти, доки вона стане «дегустатором» або знавцем церков.
Причини тут очевидні. По-перше, не можна давати спокою парафіяльній громаді, на неї треба завжди нападати, бо будучи громадою людей за місцем проживання, а не за уподобаннями, вона притягує до себе людей різних класів і психології, внаслідок чого створюється така єдність, якої хоче Ворог. Натомість, конгрегаційна засада сприяє перетворенню кожної церкви у різновид клубу, а потім, якщо все йде добре, в гурток чи фракцію. По-друге, пошуки «відповідної» церкви роблять з людини критика, тоді як Ворог хоче, щоб вона була учнем. Яким же Він хоче бачити мирянина в церкві? Якою Він хоче бачити його позицію? Ця позиція справді може бути критичною в значенні відкидання всього фальшивого й некорисного, але цілком некритичною в значенні оцінювання. Тобто людина не повинна марнувати час на роздуми про те, що вона відкидає, але натомість бути відкритою й готовою покірно й без коментарів приймати будь-яку запропоновану поживу (тепер ти бачиш, який Він підлабузник, наскільки позбавлений духовності, невиправдано простакуватий!). Таке ставлення, особливо під час літургії в церкві, створює такі умови (найнеспрятливіші для всієї нашої діяльності), за яких банальності стають направду відчутними для людської душі. Для нас небезпечна майже кожна літургія і майже кожна книга, яка сприймається в такому стані. Отож не гайся і якнайшвидше пошли того дурня оббивати пороги сусідніх церков. Твій останній звіт назвати цілком задовільним не можна.
Я знайшов дані в наших фондах про найближчі до нього дві церкви. Обидві більш-менш нас задовільняють. В першій з них священик так послабив віровчення, з метою зробити його зрозумілішим і сприйнятливішим для, як він вважає, найнедовірливіших і найтупіших парафіян, що тепер не вони його, а він їх вражає своїм без-вірством. Він підірвав віру в багатьох християнських душах. Вирішивши позбавити мирян «труднощів», цей священик припинив тлумачити їм Письмо, а також відмовився від визначених псалмів, і от тепер, не помічаючи цього, безперервно повторює п'ятнадцять улюблених псалмів і двадцять улюблених уривків з Письма. Отже, нам не загрожує небезпека того, що якась істина, досі невідома йому чи його пастві, досягне їх через Письмо. Але, може, твій підопічний не достатньо пустий, щоб вподобати таку церкву - чи поки що не достатньо пустий?
У другій церкві ми маємо отця Спайка. Цей часто заганяє парафіян у безвихідь своїм діапазоном думок. Одного дня він постає перед ними майже як комуніст, а другого - наближається до різновиду теократичного фашизму; одного дня виступає як учений схоластичного напряму, а другого - цілковито заперечує вагу людського розуму; одного дня поринає в політику, а другого -заявляє, що все в цьому світі однаковою мірою підпадає «під кару Божу». Ми, звичайно, бачимо тут сполучну ланку, якою є Ненависть. Ця людина не здатна проповідувати про те, що не шокує, засмучує, бентежить чи принижує його батьків або їхніх друзів. Проповідь, яка сприйнятлива для людей, для нього така ж нудна, як і якийсь простий вірш. Крім цього в ньому є обнадійлива риса нечесності: ми вчимо його казати: «Вчення церкви полягає в тому, що...», - а він має на увазі: «Я майже переконаний, що читав про це нещодавно в Марітена чи ще в когось». Але мушу попередити тебе про згубну ваду, яка є в цього священика: він справді вірить. І це може зіпсувати все.
Проте, в цих церквах є одна спільна позитивна риса -обидві вони партійні. Я, здається, вже казав тобі про те, що у випадку, коли твого підопічного не можна відвернути від церкви взагалі, його треба міцно прив'язати до якоїсь партії всередині якоїсь церкви. Я маю на увазі не основні положення Вчення. Чим байдужіший він до них, тим краще. Ми, звичайно, використовуємо не основні положення Вчення, щоб творити зло. Правдиву потіху отримуємо, коли розпалюємо ненависть між тими, що кажуть «меса» і тими, що кажуть «святе причастя», коли жодна зі сторін не може спокійно й дохідливо пояснити різницю, наприклад, між ученням Гукера й Томи Аквінського. Що ж до всіх чисто зовнішніх і безсторонніх прикмет літургії - свічки, церковний одяг тощо - то вони є винятково благодатним грунтом для нашої діяльності. Ми цілковито усунули з людської свідомості те, що отой нахабний і назолистий Павло проповідував стосовно їжі та інших неістотностей, а саме, що людина без докорів сумління повинна завжди поступатися людині з докорами сумління. Тобі може здатися, що вони це добре розуміють і не можуть діяти інакше. Ти можеш подумати, що англіканець ортодоксального напряму стає навколішки і хреститься для того, щоб кволе сумління його брата поміркованого напряму (більш наближеного до католицької віри) не опустилося до зневаги святого, а англіканець поміркованого напряму утримується від таких вправ, щоб не штовхнути свого брата ортодоксального напряму в ідолопоклонство. Так би воно й було, якби не наша безперервна праця. Без неї розмаїття звичаїв усередині Англіканської церкви могло б стати справжнісіньким розсадником добродійності й покори.
З прихильністю твій дядько Крутень.
XVII
Мій любий Шашеню! Зневажливий тон, яким ти говориш про ненажерливість, як про засіб захоплення душ, у своєму останньому листі, свідчить лише про твоє неуцтво. Одне з найбільших досягнень протягом останніх років полягає в тому, що ми зуміли умертвити людську свідомість стосовно цього питання, умертвити до такої міри, що тепер в усій Європі ти навряд чи почуєш у церкві проповідь на цю тему, чи знайдеш оте стурбоване з цього приводу сумління. А досягти цього ми змогли головно тому, що зосередили наші зусилля не на кількості споживаної їжі, а на її добірності. Мати твого підопічного, як я довідався з досьє, а ти міг би довідатися від Хлебеся, є чудовим прикладом цього. Вона була б украй здивована - сподіваюсь, так воно колись і буде -якби дізналася, що все її життя поневолене й залежить від цього різновиду чуттєвості, який цілковито прихований від неї тим, що кількість їжі, яку вона споживає, дуже мала. Але хіба ж важить щось кількість їжі, якщо ми можемо використовувати людський шлунок й піднебіння для формування сварливості, нетерплячості, жорстокості та себелюбства? Хлебесь добре тримає цю жінку в своїх руках. Як вона тероризує кельнерів та слуг! Завжди відвертається від запропонованої страви зі скромною усмішкою й легеньким зітханням і каже: «Ой дякую, не турбуйтесь... Єдине, чого я хочу, - це філіжанка чаю, слабенького, але не дуже, і тонкий-тонюсінький шматочок грінки, але добре підсмаженої, щоб хрумтіла». Ти зрозумів, у чому суть справи? Те, чого їй хочеться, менше і дешевше, ніж те, що їй запропонували, і тому вона не вважає ненажерливістю свою рішучість одержати бажане, хоч би скільки клопоту вона завдавала іншим людям. І тоді, коли ця жінка вволю задовільняє свій апетит, вона вважає, що виявляє свою стриманість, У переповненому ресторані вона раптом скрикує, зиркнувши на тарілку, яку втомлений кельнер поставив перед нею, й каже: «Ой, це забагато! Заберіть і принесіть мені приблизно чверть того, що тут є!» Якщо на її адресу пролунають докори, вона скаже, що робить так, щоб уникнути марнотратства; насправді ж ці дії пояснюються тим, що вигляд більшої, ніж їй забаглося спожити в дану мить, кількості їжі вражає в ній оте особливе відчуття перебірливості, до якого ми приневолили її.
Справжню вартість тихої ненав'язливої роботи, яку багато років Хлебесь проводив з нею, можна виміряти тим, якою мірою тепер її шлунок панує над усім її життям. Стан, у якому перебуває тепер ця жінка, можна окреслити реченням: «Єдине, чого я хочу, це...», — справді, єдине, чого вона хоче, - це філіжанки чаю, належно запареного, або яйця, належно звареного, або скибочки хліба, належно підсмаженої. Але вона ніяк не може знайти слугу чи приятеля, здатного зробити ці прості речі «належно», бо в її «належно» криється ненаситна вимога досягти майже недосяжних і точних смакових задоволень, котрі, як їй здається, вона пам'ятає з минулого. А минуле вона описує як «дні, коли можна було знайти гарних слуг», тоді як ми знаємо, що то були дні, коли її забаганки можна було задовольнити простіше і що вона одержувала інші задоволення, які не ставили її в таку залежність від їжі, як тепер. А тим часом щоденне невдоволення породжує щоденну роздратованість: кухарі помічають це, і в дружніх стосунках виникає напруженість. Якщо Ворог спробує навести її на думку про те, що вона приділяє їжі надто багато уваги, Хлебесь тут таки навіє їй іншу думку, що вона байдуже ставиться до того, що їсть сама, але «любить робити приємності своєму хлопчикові». Насправді ж її захланність стала однією з головних при-чин домашніх незлагод упродовж багатьох років. Твій підопічний - син своєї матері. Докладаючи найбільших зусиль у своїй роботі в інших ділянках, не забувай також тихо й непомітно підживлювати розвиток його ненажерливості. Оскільки він чоловік, то його не так легко буде обдурити й обплутати тенетами засади «Єдине, чого я хочу, це...». Найефективніше зробити з чоловіків ненажер можна за допомогою їхньої пихи. Треба змусити їх вважати себе великими знавцями у ділянці харчування, пишатися тим, що вони знають, у якому ресторані «належним чином» готують біфштекси. Те, що починається як пиха, пізніше можна поступово перетворити у звичку. Але хоч би яким способом ти діяв, пам'ятай, що найголовніше - це довести підопічного до такого стану, коли відмова від потурання будь-якому з його бажань - байдуже, чи то буде шампанське, чи чай. чарочка міцного напою чи сигарети — дратує його й позбавляє терпцю. Тоді всі його чесноти, як-от добродійність, справедливість і покора, потрапляють під нашу владу.
Надмірне вживання їжі має набагато меншу вартість, ніж перебірливість, яку можна використовувати як своєрідний різновид артилерійської підготовки для наступу на чесноту чистоти. І в цьому, і в усьому іншому тримай свого підопічного в умовах неправдивої духовності. Не давай йому змоги звернути увагу на медичний бік справи. Присилуй його дошукуватися відповіді на питання, чи через свою гордість, чи брак віри він потрапив у твої руки, тоді як з'ясування того, що він їв чи пив протягом останньої доби показало б йому, звідки беруться твої бойові припаси, і таким чином дало б змогу шляхом незначної стриманості в їжі та питві поставити під загрозу всі твої комунікаційні лінії. Якщо він думає про медичний бік чистоти, годуй його великою брехнею, в яку ми примусили повірити англійців, що надмірні фізичні вправи і втома після них сприяють плеканню цієї чесноти. Як їм повірити в це, бачачи повсюдну хтивість матросів та солдатів, - хай вирішують самі. Ми ж використовували вчителів, щоб поширити цей міф, - це чоловіки, для яких «чистота» лише передумова для ігор, і тому вони рекомендували ігри як шлях до чистоти. Проте це питання надто складне, щоб його можна було докладно розглянути наприкінці листа.
З прихильністю твій дядько Крутень.
XVIII
Мій любий Шашеню!
Навіть з недолугих лекцій Брудайла в коледжі ти повинен був би засвоїти основні способи перелещу-вання, і я не спинятимусь на цьому, бо в нас, духів, ця тема викликає нудьгу, хоч і становить обов'язковий складник нашої навчальної програми. Що ж до ширших питань, пов'язаних із статевим потягом, то тут тобі треба ще багато вчитися.
Вимога, яку Ворог ставить перед людьми, зводиться до дилеми: або цілковита статева стриманість, або непорушна одношлюбність. Від часу першої великої перемоги нашого Отця ми створили такі умови, за яких їм стало дуже важко додержуватись цілковитої стриманості. Що ж до непорушної одношлюбності, то протягом кількох останніх сторіч нами зроблено все для того, щоб унеможливити для них цей шлях порятунку. Ми діяли через поетів і письменників, переконуючи людей, що оте особливе і, як правило, короткочасне відчуття, яке вони називають коханням, є єдиною поважною причиною для одруження; що шлюб може й повинен повсякчас підживлювати той стан, а коли він не забезпечує його сталості, то такий шлюб стає непотрібним. Ця думка є чудовою пародією на вчення, яке проповідує Ворог.
Уся філософія Пекла грунтується на визнанні того, що одна річ не є відповідником іншої, і, особливо, що одна особа не є тотожною іншій. Моє добро — це моє добро, а твоє добро - твоє. Те, що один набуває, інший втрачає. Навіть неживий об'єкт існує завдяки тому, що усуває всі інші об'єкти з простору, який він займає: якщо він збільшується, то або відштовхує інші об'єкти, або поглинає їх. Так само діє й особа. У звірів поглинання здійснюється у формі пожирання, а в людей у формі висмоктування волі й свободи сильнішими у слабших. «Існувати» - означає «змагатися».
Отже, філософія Ворога - це ніщо інше, як намагання уникнути цієї очевидної істини. Його дії призводять до суперечності. Речей, твердить Він, має бути багато, і все ж вони повинні становити одне ціле. Добро однієї особи має бути добром іншої. І ось таку недоладність Він називає любов'ю. її ми бачимо і в усьому, що Він робить, і навіть в усьому тому, ким Він є або намагається бути. Ворог не хоче бути простою арифметичною одиницею. Для того, щоб^ота нісенітниця про любов знайшла своє підґрунтя в Його власній природі, Він твердить, що сам існує в Трьох Особах і водночас в одній. Він вигадує бридку тезу, згідно з якою окремі індивіди повинні не змагатися між собою, а співпрацювати.
Справжній мотив тлумачення статевих зносин, як способу відтворення роду людського, стає очевидним, якщо подивитись, як Він повертає цю справу собі на користь. З нашого погляду, статеві зносини можуть бути цілком безневинні. їх можна розглядати, як ще один спосіб переслідування, пригнічення й знищення слабшого сильнішим, як це відбувається у павуків, коли самка наприкінці шлюбного обряду пожирає самця. А в людях Ворог поєднав безпричинним зв'язком любов і статевий потяг між чоловіком і жінкою. Він також поставив дитину в залежність від батьків і, спонукаючи батьків підтримувати її, створив таким чином сім'ю, яка ще гірше, ніж організм: бо члени сім'ї існують окремо, але водночас вони також і об'єднані усвідомленням своєї відповідальності один перед одним. Отже, сім'я - це ще один спосіб поширення любові.
Виникає кумедна ситуація. Ворог описав подружжя, як «одну плоть». Він не сказав «щасливе подружжя» чи «люди, які одружились тому, що любили одне одного», але людей можна змусити знехтувати цим. їх можна також змусити забути про те, що чоловік, якого вони називають Павлом, не звужував це тільки до одружених пар. Для нього вже сам акт копуляції створює «єдину плоть». Ти можеш змусити людей схвально сприймати пишномовне звеличування отієї «любові» -«любові», яка є нічим іншим, як чисто статевим зв'язком. Річ у тому, що коли чоловік спить із жінкою, то, хочуть вони того чи ні, між ними налагоджується трансцедентальний зв'язок, який несе їм радість, або обтяжує їх. З правильного твердження про те, що цей зв'язок повинен створити (і якщо покірливо ввійти, в нього, то таки створює) почуття любові й родину, можна примусити людей зробити неправильний висновок, що ота суміш приязні, страху й бажання, яку вони називають «любов'ю», і є тим, що освячує й ощасливлює подружнє життя. Таку помилкову думку легко сформувати завдяки тому, що в Західній Європі «любов» часто передує шлюбам, які укладаються відповідно до настанов Ворога, тобто з наміром забезпечити в родині подружню вірність, добробут, зичливість; тут можна провести паралель з релігійним почуттям, яке дуже часто, хоч і не завжди, супроводжує навернення людини на віру. Інакше кажучи, людей треба переконувати в тому, що подружнє життя в дійсності є лише барвистою й викривленою картиною того, що Ворог обіцяє як наслідок шлюбу. З цього випливають дві вигоди. По-перше, людей, які не мають дару стриманості і хочуть знайти в шлюбі вихід для своїх похітливих пристрастей, можна відволікти від шлюбу, нагадавши їм про те, що вони не відчувають «закоханості», а думка про одруження з будь-якої іншої причини, завдяки нам, здається їм низькою й цинічною. Вони саме так і думають. Бурю своїх емоцій ці люди ставлять вище за вірність і взаємодопомогу, за збереження цнотливості і за народження наступного покоління (не забувай навіювати своєму підопічному думку про те, що сімейні обов'язки обтяжливі й неприємні). По-друге, статеву пристрасть, якщо тільки вона спрямована на шлюб, можна називати «любов'ю», а ту «любов» використовувати для виправдання чоловіка від усякої про вини і для захисту його від усіх наслідків одруження з невігласкою, дурнулею чи розпусницею. Але детальніше про це в наступному листі.
З прихильністю твій дядько Крутень.
XIX
Мій любий Шашеню!
Я довго думав над питанням, якого ти торкаєшся у своєму останньому листі. Якщо, як я переконливо довів, усі особини за своєю природою повсякчас змагаються між собою, то тоді в самому понятті любові, яке проголошує Ворог, криється суперечливість. Що ж у такому разі означає моя настійна пересторога про те, що Він справді любить людську нечисть і справді хоче для неї вічної свободи й вічного існування? Сподіваюсь, мій любий хлопче, ти нікому не показував мого листа? Зрештою, це байдуже. Кожному зрозуміло, що та єресь, у яку я впав, цілком випадкова. Гадаю, ти зрозумів, що деякі мої нешанобливі вирази стосовно Брудайла - це жарти, не більше. Я його направду дуже поважаю. І, звичайно ж, мої слова про те, що я не захищаю тебе від авторитетів, були сказані несерйозно. Ти можеш довірити мені турботу про свої справи. Але тримай усе в таємниці.
Річ у тому, що я необачно обмовився про те, ніби Ворог справді любить людей. Це, звичайно, неможливо. Він є одна сутність, а вони - зовсім інша. їхнє добро не може бути Його добром. Усі балачки Ворога про любов -це маскування чогось іншого. У Нього є якийсь справжній мотив їх створення і такої великої турботи про них. Причина того, що дехто починає визнавати цю неможливу любов, криється в нашій повній неспроможності знайти справжній мотив. Що ж він хоче від них? Це нерозв'язне питання. Я не вважаю, що тобі якось зашкодить, коли я признаюсь, що саме ця проблема й була основною причиною сварки Нашого Отця з Ворогом. Ще коли обговорювалося створення людини і коли Ворог щиро зізнався, що передбачає якусь подію з хрестом, Наш Отець, природно, вирішив поговорити з Ним і попросити пояснень. Ворог нічого не відповів, а лише сказав, що розвинув якусь безглузду теорію про безкорисливу любов, яку Він і досі скрізь проголошує. Наш Отець, ясна річ, не міг допустити цього. Він намагався змусити Ворога розкрити свої карти. Він визнав, що йому дуже хочеться знати правду. Ворог на це відповів: «Я від усього серця бажаю, щоб ти пізнав її». Гадаю, саме тоді Наш Отець, образившись на таке несправедливе недовір'я, відсторонився від Його оточення на безмежну відстань і притому це сталося так раптово, що дало ворожим силам підставу вигадати сміховинну історію про те, що його було викинуто з Неба силоміць. Відтоді ми й почали розуміти, чому наш Пригноблювач такий потайний. Справа в тому, що вся Його велич тримається на таємниці. Навіть члени Його кліки не раз визнавали, що коли ми зрозуміємо, що Він має на увазі під любов'ю, боротьба між нами й Ним скінчиться, і ми зможемо повернутися на Небо. Отже, перед нами стоїть велике завдання. Ми знаємо, що насправді Він не любить. Та й ніхто не любить - в цьому немає ніякого сенсу. Якби ж то ми зуміли з'ясувати, що Ворог задумав насправді! Було висунуто чимало гіпотез, однак відповіді на питання вони не дали. Але не тратьмо надії. Дедалі більше складних теорій, дедалі повніші дані, дедалі вищі винагороди за дослідження, які сприяють вирішенню цього питання, і дедалі жахливіші покарання для тих, хто зазнає поразки, - до всього цього ми вдавались і вдаємося тепер і, звичайно ж, усі ці заходи взяті разом не можуть не принести успіху.
Ти нарікаєш, що з мого останнього листа неясно, чи вважаю я «любов» бажаним станом для людини, чи ні. Бачиш, Шашеню, це і є те питання, над яким вони повинні битися! Хай сперечаються, хай самі дискутують і вирішують «добрі» чи «погані» такі речі? як «любов», патріотизм, безшлюбність, свічки на вівтарях, твере-освіта. Хіба ти не бачиш, що відповіді нема? Ніщо не має якоїсь вартості, за винятком тенденції посувати конкретного підопічного в конкретний момент ближче до Ворога чи ближче до нас. Тому було б добре підвести його до самостійного рішення, тобто хай він сам зробить висновок: «любов» - це «добре» чи «погано». Якщо він людина гордовита і любить свободу, якщо він відчуває в цьому підтримку з боку друзів, то його треба настроїти проти любові. Треба прищепити підопічному бундючний аскетизм, а відтак, відділивши його сексуальність від усього того, що її гуманізує, накинути на нього цю сексуальність у найбрутальнішій і найциніч-нішій формі. Якщо ж він людина емоційна й довірлива, то його треба живити дешевими творами віршоплетів і п'ятисортних романістів старої школи доти, доки він повірить, що «любов» невідворотна і непереборна. Ця віра, запевняю тебе, не дуже допомагає у створенні випадкових ситуацій для порушення цнотливості, але вона є неоціненним засобом викликати в людини тривалі «шляхетні», романтичні, трагічні перелюби, які закінчуються, коли все йде добре, вбивствами й самовбивствами. Якщо ж це не виходить, то ту саму віру можна використати для того, щоб штовхнути підопічного до вступу в некорисний шлюб. Хоча шлюб - це винахід Ворога, ми можемо повернути його на нашу користь. В оточенні підопічного повинні завжди бути молоденькі жінки, які можуть зробити його християнське життя дуже важким, якщо ти зумієш переконати його одружитися з котроюсь із них. Будь ласка, подай мені про це звіт, коли писатимеш наступного листа. А тим часом затям, що стан закоханості не завжди слушний і сприятливий як для нас, так і для другої сторони. Це просто нагода, яку ми, так само, як і Ворог, намагаємося використати. Як і все інше, що хвилює людей, скажімо здоров'я, хвороба, старість, молодість, війна, мир - усе це з погляду життя духів становить лише сировинний матеріал, над яким- треба ще дуже багато працювати.
З прихильністю твій дядько Крутень.
XX
Мій любий Шашеню!
Дуже шкода, що Ворог зумів відбити твої атаки на цнотливість підопічного. Ти мав би знати, що наприкінці Він так завжди чинить, і тобі треба було б спинитися перед досягненням цієї мети. А тепер вийшло так, що твій підопічний відкрив небезпечну істину, що наші атаки не тривають вічно, і тому ти не зможеш застосувати знову нашу найкращу зброю - віру невігласів у те, що позбутися нас неможливо, нам можна тільки поступитись. Гадаю, ти пробував переконати його в тому, що стриманість шкідлива для здоров'я.
Я ще не одержав від тебе звіту про молоденьких жінок, які перебувають по сусідству з ним. Шкода, що ти не написав про це. Якщо ми не можемо використати сексуальність підопічного для позбавлення його цнотливості, то треба принаймні використати її для укладення бажаного для нас шлюбу. А тим часом я хотів би дати тобі кілька порад щодо типу жінки (я маю на увазі фізичний тип), який повинен змусити його закохатися, якщо «закоханість» - це найбільше, чого ми в даному випадку можемо досягти.
Звичайно, в загальних рисах це питання вирішили за нас духи, які перебувають у безодні Прірви набагато нижче, ніж ги або я. Це справа великих майстрів -створювати в кожному сторіччі загальну дезорієнтацію стосовно того, що можна назвати «сексуальним смаком». Вони діють через невелике коло популярних художників, модельєрів, акторів і фахівців у галузі реклами, які формують потрібний тип. Мета полягає в тому, щоб спрямовувати кожну стать подалі від тих осіб протилежної статі, з котрими найвірогідніші духовна близкість, щастя, плідні шлюби. Так, ми вже протягом кількох сторіч тріумфуємо над природою, поширивши деякі вторинні ознаки чоловічої статі (як, наприклад, борода), які неприємні майже всім жінкам - і в цій ситуації отримуємо куди більше зиску, ніж ти можеш собі уявити. Що ж до смаку чоловіків, то тут у нас величезне поле діяльності. Був час, коли ми спрямовували смак чоловіків на аристократичний тип краси, змішуючи їхні бажання з пихою і стимулюючи домагатися прихильності від гордовитих і марнотратних жінок. Потім ми вибрали перебільшено жіночий тип, слабкий і такий томливий, що примхи, боягузливість, манірність і вузькість розуму, які йдуть з ним у парі, перетворюються на чесноти. Тепер ми йдемо в протилежному напрямку. За добою вальсу прийшла доба джазу, і ми привчаємо чоловіків любити таких жінок, чиї тіла майже не відрізняються від хлоп'ячих. Оскільки цей тип краси ще старіший, ніж більшість інших, ми збільшуємо хронічний страх жінки перед старінням (з багатьма пречудовими наслідками) і робимо її менш охочою і менш здатною народжувати дітей. І це ще не все. Ми значно розширили межі, в яких суспільство дозволяє зображення оголеного тіла (не справжнє оголення) в мистецтві і його демонстрацію на сцені або на пляжі. Все це, звичайно, омана. Фігури в популярному мистецтві намальовані фальшиво: реальні жінки в купальних костюмах або трико обтиснуті таким чином, щоб здаватися пружнішими, стрункішими, ніж природа дозволяє це дорослій жінці. Водночас сучасний світ навчений вірити, що в цьому «щирість», «здоров'я» і «повернення до природи». Гак, ми дедалі більше спрямовуємо бажання чоловіків до чогось такого, чого насправді не існує, надаючи оку дедалі важливішу роль в сексуальності і водночас роблячи його вимоги більш нездійсненними. А що з цього випливає, ти можеш легко передбачити!
Це загальна стратегія на даний момент. Але всередині цієї схеми зможеш заохочувати в підопічного бажання в одному з двох напрямків. Ти виявиш, якщо заглянеш у людське серце, що його хвилюють принай мні дві уявні жінки (земна Венера і пекельна Венера), і що його бажання якісно відрізняються одне від одного, залежно від об'єкта. Є один тип жінки, у ставленні до якої його бажання природно штовхає його до Ворога. Така жінка, схильна до милосердя, з готовністю підкоряється шлюбу, вона забарвлена золотавим світлом побожності й природності, що викликає в нас відразу; є й інший тип жінки, яку він брутально бажає і хоче брутально володіти нею, - це такий тип, який найбільше зумовлює його відвернення від одруження взагалі, але з яким навіть у шлюбі він прагнув би поводитися, як з рабою, ідолом або співучасницею злочину. Любов підопічного до жінки першого типу може включати те, що Ворог називає злом: чоловік не хоче, щоб вона була чиєюсь дружиною, і водночас йому шкода, що він не може любити її законно. А в другому типі жінки збите в грудку зло — це саме те, чого він хоче, це різкий запах у букеті, якого він прагне. В її обличчі просвічується або тваринність, або похмурість, або сила, або жорстокість -і це йому подобається. А в її тілі є дещо зовсім відмінне від того, що він, звичайно, називає красою, дещо таке, що у годину просвітління він може назвати потворністю, але що (завдяки нашій майстерності) можна змусити грати на оголених нервах його особистої омани.
Прикладом реального використання пекельної Вене-ри може бути зв'язок з повією або коханкою. Але якщо підопічний християнин і як слід задурманений нісенітницями про непереборну і всепрощальну «любов», то його навіть можна підштовхнути до одруження з нею. А саме цього й варто було добиватися. Ти можеш зазнати поразки щодо перелюбства й щодо іншої вади, такої, як відлюдництво, але є ще й інші менш прямі способи використання сексуальності чоловіка для його загибелі. І, між іншим, вони не тільки дієві, але й приємні: пробуджене нами нещастя може бути дуже довгим і дуже витонченим.
.
З прихильністю твій дядько Крутень.
XXI