Так, під час статевого спокутування виникають надзвичайно сприятливі умови для того, щоб завдати підопічному додаткового удару. Цей удар може стати навіть головним, якщо підопічний думатиме, що він таким не є. Але для цього треба заздалегідь підготувати грунт для морального тиску на нього, затьмаривши його розум.
Людей дратує не просто невдача, а невдача, яку вони сприймають як образу. А почуття образи залежить від того, наскільки гостро людина сприймає нехтування її законних вимог. Чим більше вимог до життя ставитиме твій підопічний, тим частіше він почуватиме себе ображеним і, як наслідок цього, роздратованим. Ти, мабуть, зауважив, що найбільше він дратується тоді, коли в нього несподівано забирають час, який, на його думку, має належати тільки йому. Таке буває, коли з'являється раптом гість (а підопічний мріяв про те, щоб провести вечір на самоті) або приятелева балакуча дружина (а підопічний хоче побути наодинці з приятелем). Він ще не настільки ледачий і жорстокий, щоб знехтувати правилами чемної поведінки в таких ситуаціях. Але його дратує поява сторонніх осіб, бо він розглядає свій час, як свою зласність, і відчуває, що її крадуть в нього. Тому ти повинен підтримувати в його свідомості думку: «Мій час є тільки моїм». Хай підопічний відчуває, що починає кожен день, як законний власник двадцяти чотирьох годин. Хай буде для нього важким і болісним тягарем та частина цієї власності, яку він змушений віддавати своїм працедавцям. Натомість, хай він сприймає як щедрий дар ту її частину, котру віддає своїм релігійним обов'язкам. Але ні в якому разі не можна допустити, щоб в нього виник сумнів стосовно того, що загальна кількість часу, з якої зроблено ці відрахування, належить з повним правом особисто йому від самого дня народження.
І ось тут постає делікатна проблема. Припущення, яке виробляється в нього з нашою допомогою, таке безглузде, що навіть ми не можемо обгрунтувати його належним чином. Людина не може ні створити, ні затримати якусь мить часу; час приходить до неї, як чистий дар; з таким самим успіхом вона може вважати і сонце, і місяць своєю власністю. Теоретично, людина приречена на служіння Ворогові, і якби Він з'явився перед нею в тілесній формі й зажадав її служіння протягом навіть цілого дня, то вона не відмовилася б. їй стало б набагато легше, коли б та служба протягом дня полягала не у виконанні важких обов'язків, а зводилася, наприклад, до того, щоб слухати балаканину небагатої на розум жінки; вона відчула б полегшення аж до розчарування, якби Ворог сказав їй піти й розважатися протягом півгодини того самого дня. Навіть вона, подумавши хвилю над отим припущенням, неодмінно зрозуміє, що фактично щодня перебуває в такій ситуації. Коли я говорю про збереження цього припущення в її свідомості, то це аж ніяк не означає, що я раджу тобі підкидати їй докази на його захист. Таких доказів просто не існує. Твоє завдання полягає в протилежному. Не давай її думкам торкатися цієї геми. Огорни це темрявою, і нехай всередині тієї темряви її почуття власника часу лежить тихо й непомітно.
А взагалі почуття власності треба підживлювати. Люди завжди висувають претензії на власність, які звучать однаково смішно і на Небі, і в Пеклі, і до таких претензій їх треба заохочувати. Сучасний опір цнотливості великою мірою спричинюється вірою людей у те, ніби вони «володіють» своїми тілами - отими великими й небезпечними маєтностями, які переповнені енергією, що створила світи; маєтностями, в яких вони опинилися без своєї на те згоди і з яких їх виштовхують на бажання когось іншого! Це схоже на таку ситуацію, коли дитина з королівської родини, якій батько з любові надав титул правителя великої провінції, доручивши правити нею мудрим радникам, уявляє, що це вона володіє містами, лісами і врожаєм так само, як іграшками в дитячій кімнаті.
Ми створюємо почуття власності не лише за допомогою гордості, а й за допомогою зміщення понять, привчаючи їх не помічати різниці в значенні присвійного займенника. Це тонка, малопомітна градація в значеннях, яка починається від «мої черевики», проходить через «мій собака», «мій слуга», «моя дружина», «мій батько», «мій господар» і «моя країна» до «мій Бог». Людей можна привчити зводити всі ці значення до одного -«мої черевики», тобто до значення, яке не виходить за межі дієслова «володіти чимось» або «мати щось». Навіть у дитячому садку дитину можна привчити ставитися до плюшевого ведмежати не з любов'ю (саме любові Ворог і навчить їх, якщо ми не вживатимемо відповідних заходів), а як до речі, яку можна розірвати на клапті, коли заманеться. Ми навчили людей казати «мій Боже» в значенні, яке не дуже відрізняється від значення займенника «мій» у словосполученні «мої черевики», коли мається на увазі «Бог, перед яким я висуваю свої вимоги за те, що служу Йому, і якого я експлуатую в церкві; Бог, у якому я знайшов свій прихисток».
Але суть у тому, що людина не може пристосувати слово «мій» у його власне присвійному значенні до жод ного об'єкта. Лише наш Отець або Ворог зможуть ска зати «моє» про будь-яку річ, що існує, і, особливо, про кожну людину. Люди врешті-решт дізнаються, кому в дійсності належить їхній час, їхні душі і їхні тіла, але, звісно ж, не їм, щоб там не сталося. Тепер Ворог каже «моє» про все на тій формальній і буквальній підставі, що Він його створив. Наш Отець сподівається в остаточ ному підсумку сказати «моє» про всі речі на реалістич нішій і динамічнішій підставі завойовництва.
З прихильністю твій дядько Крутень.
XXII
Мій любий Шашеню!
Отже, твій підопічний закохався в дівчину, та ще й найгіршого типу, який тільки можна було знайти - ти про неї навіть не згадуєш у своїх листах. Можливо, тобі буде цікаво знати, що оте невеличке непорозуміння з таємною поліцією, яке ти намагався розпалити у зв'язку з деякими необережними висловлюваннями в одному з моїх листів, уже скінчилося. Якщо таким чином сподіваєшся заволодіти моїми установами, то ти дуже прорахувався. Ти заплатиш і за цю, і за інші свої помилки. Тим часом надсилаю тобі невеличку щойно видану брошуру, яка описує новий виправний Будинок для поганих спокусників. Брошура рясно ілюстрована, в ній ти не знайдеш жодної нудної сторінки.
Я переглянув справу цієї дівчини і вжахнувся. Вона християнка, та ще й яка! Допитлива, стримана, небалакуча, лагідна, тиха, непомітна, цнотлива, юна паня-ночка! Мала,тварюка та й годі! Мене від неї нудить. її духом смердять навіть сторінки справи. Я божеволію, бачачи, до чого докотився світ. У давні часи ми кинули б її на арену хижакам. Вона цього цілком заслуговує. Мала дволична ошуканка (я знаю таких), яка, здавалося б, повинна непритомніти, побачивши кров, а вона ще й усміхатиметься, вмираючи в муках. Ошуканка в усьому. Придурюється тихонею, а слова її гострі, як бритва. Вона така, що й мене висміє! Огидна, прісна дівиця суворих правил, а, бач, готова кинутися в обійми бевзя так само, як і будь-яка інша самка. Чому ж Ворог, який надає невинності такої ваги, не прокляне її, а натомість дивиться на все з усмішкою?
Бо в глибині душі Він гедоніст. Усі ці пости, страж-дання, муки, жертви - то лише фасад. Це схоже на піну на березі моря. А там у морі, у Його морі, безліч задоволень. І Він не приховує цього: праворуч від Нього «вічне блаженство». Тьху! Гадаю, що в Ньому немає й краплі тієї високої й суворої таємниці, до якої ми піднімаємось у Мерзенній Містичній Візії. Ворог - простак, Шашеню. У Нього обивательський склад розуму. Він заповнив свій світ задоволеннями. Люди можуть цілий день робити, що їм заманеться, - спати, митися, їсти, пити, кохатися, молитися, працювати - і Він не ставить їм ані найменших перепон. Проте, щоб їхні дії були для нас корисні, їх треба викривити. Ми боремося в невигідних умовах (Хоч це тебе аж ніяк не виправдовує. Я з тобою тепер розрахуюсь. Ти завжди ненавидів мене і часто нахабнів).
Отже, твій підопічний дедалі глибше знайомиться із життям родини цієї жінки і її оточення. Невже ти не розумієш, що його не можна було навіть близько підпускати до оселі, в якій вона живе? Від цього місця поширюється смертоносний сморід. Садівник, який працює там усього п'ять років, починає тхнути, як і всі в цьому домі. Навіть гості, пробувши там один-два дні везуть із собою їхній сморід. Не позбавлені його й кіт та собака. Увесь той будинок сповнений непроникної таємничості. Ми переконані, що кожен член родини якимось чином використовує інших, але не можемо з'ясувати, як саме. Вони охороняють так ревно, як і сам Ворог, таємницю того, що ховається насправді за нібито безкорисливою любов'ю. Увесь будинок і сад -це суцільна гидота, яка нудотно схожа на опис Неба, що його зробив один людський письменник: «терени, де панує лише життя, і тому все, що не є музикою, є тишею».
Музика й тиша... Як я ненавиджу і перше, і друге! Ми повинні бути безмежно вдячними за те, що відтоді, як наш Отець увійшов у Пекло (набагато раніше, ніж люди можуть вирахувати це в світлових роках), для цих огидних сил не залишилося жодного квадратного дюйма пекельного простору і жодної миті пекельного часу. Скрізь запанував Шум. Шум - цей великий дина мізм, переконливий вираз усього, що торжествує, шаленіє, виявляє свою силу. Шум, який єдиний захищає нас від нападів малодушності та розгубленості, розпачливих вагань і нездійснених бажань. Врешті-решт ми перетворимо на шум увесь всесвіт. Стосовно Землі ми вже досягли в цьому чималих успіхів. Мелодії й тиша Небес будуть заглушені. Але я визнаю, що ми ще недостатньо голосно заявляємо про себе. А тим часом ти, малий мерзенний...
(На цьому місці лист уривається, а далі поновлюється іншим почерком).
Я так розпалився, пишучи цього листа, що мимоволі обернувся величезною стоногою, і через те роешту листа диктую своєму секретареві. Таке перетворення — це нормальне періодичне явище. Після того, як вістки про такі перетворення докотилися до людей, про них викривлено написав поет Мільтон, додавши (сміх та й годі), що ці зміни є «покаранням», яке насилає на нас Ворог. Сучасніший письменник, на прізвище чи то Пшоу, чи якось так, збагнув істину. Перетворення відбується зісередини і ставить вияв тієї Життєвої Снаги, яку наш Отець глибоко шанував би, якби він узагалі нашував що-небудь, крім самого себе. У своєму теперішньому вигляді я ще більше прагну бачити тебе, щоб об’єднатися з тобою в нерозривних обіймах.
(Підпис) Ропух
Для заступника
Його Безоднової Величності Крутеня.
XXIII
Мій любий Шашеню!
Через цю дівчину і її мерзенну родину підопічний що не день, то більше знайомиться з усе новими християнами, в тому числі й дуже розумними. Ми довго ще не зможемо вибити з його життя духовність. Ну що ж, у такому разі треба покалічити її. Ти, звичайно, тренуючись, обертався ангелом світла. Тепер настав час зробити це перед Ворогом. Принади світу і хтивість не допомогли нам. Нічого страшного. Є ще третя сила. І якщо з її допомогою ми зуміємо досягти успіху, то цей успіх буде найславніший з усіх можливих. Псевдосвятий, фарисей, інквізитор або чародій є в Пеклі більшим посміховиськом, ніж простий тиран чи розпусник. Дивлячись на нових друзів твого підопічного, я дедалі більше переконуюсь, що найкраща мішень для нападу - це межа між теологією і політикою. Деякі з його нових друзів дуже цікавляться суспільним значенням їхньої релігії. Це небажана для нас ситуація, але її можна повернути на нашу користь.
Тобі відомо, що багато християнських письменників політичного напрямку вважають, ніби християнство на ранній стадії свого розвитку пішло хибним шляхом і відхилилося від учення Засновника. В сучасних умовах ми знову можемо використати цю думку, щоб ще раз підживити концепцію «історичного Ісуса», якого треба, мовляв, очистити від пізніх «нашарувань і викривлень», а тоді протиставити її всій християнській традиції. Протягом життя останнього покління ми побудували такого «історичного Ісуса» на ліберальних і гуманістичних засадах, позбавивши його божественності; тепер ми створюємо нового «історичного Ісуса» на марксівських катастрофічно-революційних засадах.
Переваги цих тлумачень Ісуса, а їх ми змінюємо через кожні тридцять років, численні й різноманітні. По-перше, всі вони спрямовують відданість людей на те, чого немає, бо кожний «історичний Ісус», не є історичним. Документи кажуть те, що кажуть, і не більше. Отож, створюючи на їхній основі образ нового «історичного Ісуса», треба щоразу применшувати одне і перебільшувати друге, робити такі припущення (ми вчимо людей називати їх «блискучими»), за правдивість яких ніхто у повсякденному житті не ризикнув би піти в заставу навіть за десять шилінгів, але які достатні для того, щоб в друкованих виданнях з'явилися нові Наполеони, Шекспіри й Свіфти. По-друге, всі ці теорії ставлять свого «історичного Ісуса» на чільне місце у якомусь своєрідному вченні, яке Він ніби-то пропагував. Він має бути «великою людиною» в сучасному значенні цього слова, яка притягує до себе відцентрові й неврівноважені контури думки - отакий собі ексцентричний примхливець, що торгує універсальними ліками. Отже, ми відволікаємо свідомість людей від того, ким Ворог є, і що Він робив. Спочатку ми робимо з Нього просто вчителя, а відтак приховуємо відповідність між сутністю Його вчення і сутністю вчень усіх інших моральних учителів. Не можна допустити, щоб люди завважили, що Ворог посилає всіх великих моралістів не для того, щоб інформувати їх, а для того, щоб спонукати поновити первісні моральні засади, які ми повсякчас намагаємося приховати від них. Ми створили софістів - у відповідь Він створив Сократа. Наша третя мета полягає в тому, щоб за допомогою цих теорій зруйнувати релігійне життя. Справжню присутність Ворога, яку люди відчувають під час молитви й причастя, ми замінюємо вірогідною, невиразною й незграбною постаттю, замінюємо істотою, яка говорить якоюсь дивною мовою і яка вже давно померла. Молитися такому об'єктові неможливо. Замість Творця, якому поклоняються істоти, створені Ним, перед вами постає спершу просто лідер в оточенні своїх прибічників, а далі видатна особистість, яку позитивно оцінює об'єктивний історик. По-четверте, будучи неісторичною в зображенні Ісуса, така релігія фальшива щодо історії ще й в іншому сенсі. Жоден народ, за винятком окремих індивідів, не приходить до табору Ворога завдяки вивченню біографії Ісуса як такої. Справді, повна біографія Ісуса приховувалася від людей. Перші християни повірили в Нього завдяки простому історичному факту (Воскресіння) і теологічному вченню (Спасіння) на тлі відчуття гріха, яке вони вже мали, причому гріха не проти якогось нового химерного закону, створеного якоюсь «великою людиною», а проти давнього, узвичаєного, всесвітнього морального закону, того закону, повагу до якого привили їхні матері. «Євангелія» з'явилися пізніше - вони були написані не для того, щоб навернути людей до християнства, а щоб навчати тих, що вже стали християнами.
Отже, створення «історичного Ісуса», хоч яким би небезпечним Він був для нас у якомусь специфічному аспекті, треба завжди всіляко підтримувати. Що ж до загального зв'язку між християнством і політикою, то тут наше становище делікатніше. Звичайно, ми не можемо дозволити, щоб християнство впливало на політичне життя людей, бо встановлення справедливого суспільства було б для нас катастрофою. З другого боку, ми хочемо, і то дуже, щоб люди розглядали християнство як засіб, здебільшого, для досягнення успіху, а якщо ні, то хай розглядають його як засіб для досягнення будь-чого - навіть соціальної справедливості. Бо Ворога не можна використовувати для вигоди. Люди чи народи, які сподіваються відродити віру для того, щоб створити добропорядне суспільство, можуть з таким же успіхом сподіватися скоротити свій шлях до аптеки за допомогою зірок на небі. На щастя, людей у цій справі можна легко спантеличити. Ось навіть сьогодні я натрапив на твір, у якому його автор-християнин висуває свою власну версію християнства, кажучи, що «лише така віра може пережити смерть давніх культур і народження нових цивілізацій». Ти помітив невеличку хибу? «Вір цьому не тому, що воно правдиве, а з інших причин». Ось де хитрість.
З прихильністю твій дядько Крутень.
XXIV
Мій любий Шашеню!
Я зв'язався поштою з Гницвілем, який відповідає за юну кралю твого підопічного, і вже бачу в ній уразливе місце. То є непомітна й незначна вада, яка властива майже всім жінкам, що виросли в інтелігентному оточенні і сповідують одну віру: вони вважають, що всяк, хто не сповідує їхню віру - дурний і смішний. У чоловіків, які спілкуються з людьми інших переконань, такого відчуття не виникає. їхня впевненість у своїй вірі (якщо вони впевнені) зовсім інакша. А от впевненість цієї християнки великою мірою зумовлюється звичками й традиціями її оточення, хоч сама дівчина вважає, що вона тверда і впевнена завдяки вірі. Такий стан свідомості мало чим різниться від переконання десятирічної дівчинки, що ножі для риби, якими користуються в домі її батька - це нормальні, звичайні і справжні, а от ножі, якими користуються в інших родинах «не такі, як треба». Елемент неосвіченості й наївності в усьому цьому такий великий, а елемент духовної гордості такий незначний, що надії на саму дівчину за даних обставин дуже мало. Проте, чи подумав ти, як можна це використати для впливу на твого підопічного?
Новачок завжди перебільшує. Людина, яка досягла певного становища в суспільстві, вміє відповідно оцінювати й адекватно ставитися до тих чи інших обставин, а от молодий учений виявляє педантичні нахили у своїй поведінці. У цьому оточенні твій підопічний -новачок. Він буває там щодня і бачить такі сторони християнського життя, про які раніше й гадки не мав, але дивиться на все це крізь рожеві окуляри, бо він закоханий. Підопічний прагне (Ворог, звичайно, керує ним) діяти так, як і люди, що оточують його. Чи не спробував би ти змусити його наслідувати оту ваду коханої і розвинути її до такої міри, щоб із незначної й простимої вона стала в ньому найбільшою й найпре-краснішою з усіх вад - Духовною Гординею?
Умови для цього ідеальні. Нове оточення, в якому він перебуває, дає змогу виплекати в ньому гординю не тільки через християнство, а й іншими способами. Це оточення освіченіше, інтелігентніше й приємніше за всі його попередні товариства. Підопічний ще не знає, яке його місце серед тих людей. Під впливом «любові» він може думати, що недостойний своєї обраниці, але водночас у нього дуже швидко зникає думка, що він недостойний решти отих людей. Твій підопічний не усвідомлює, скільки ці люди прощають йому хиб і недоречностей - адже вони вибачливі і, вважаючи його членом своєї родини, поводяться з ним якнайкраще. Він не уявляє, якою мірою вони згідні з його словами, думками, переконаннями і наскільки ті слова, думки та переконання співзвучні з їхніми. Ще менше він уявляє, якою мірою захват, викликаний цими людьми, спричинений його еротичним зачаруванням дівчиною, яка поширює цей стан на все своє оточення. Підопічний думає, що любить їхні розмови і спосіб життя завдяки відповідності між їхнім і його духовними станами, тим часом, як насправді, ці люди так далекі для нього, що якби він не був закоханий, то спантеличився б і відкинув чимало того, що тепер приймає. Він схожий на собаку, який уявляє, що розуміється на вогнепальній зброї завдяки тому, що його мисливський інстинкт і любов до господаря дають змогу цілий день насолоджуватися стріляниною!
І ось тут складається ситуація, якою не можна нех тувати. Ти повинен її неодмінно використати. У той час, як Ворог за допомогою кохання і дуже приємних досвідчених у релігійних справах і відданих йому людей піднімає молодого варвара на рівень, якого той інакше ніколи б не досягнув, ти повинен примусити його від чути, що це він сам досяг такого рівня, що люди довкола нього - це його люди і що, опинившись серед них, він знайшов своє місце і свій дім. Відриваючись від них і опиняючись в іншій громаді, підопічний відчуватиме, що нове товариство нудне й нецікаве - почасти тому, що майже кожна доступна йому громада справді менш цікава, але найголовніша причина полягатиме в тому, що він скучатиме за чарами молодої жінки. Навчи його сприймати цей контраст між колом людей, якими він захоплюється, і колом людей, які його дратують, як контраст між християнами й атеїстами. Треба змусити його відчувати (краще, якщо він не висловлюватиме цього відчуття словами) «як ми, християни, відрізняємося від них». Під словами «ми, християни» він повинен розуміти (але неусвіцомлено) «моє коло»; а під словами «моє коло» - не «людей, які через своє милосердя й покору прийняли мене», а «людей, з якими я спілкуюся з повним на те правом».
Успіх залежатиме від того, чи зумієш ти збити його з пантелику. Якщо розбурхаєш у ньому гордовитість за те, що він почуває себе християнином, то зможеш зазнати поразки, бо перестороги Ворога надто добре відомі їм усім. А от якщо взагалі відмовишся від ідеї «ми християни» і виплекаєш у ньому почуття самовдоволення за, приналежність до «свого кола», то зможеш виробити в ньому замість правдивої духовної гордості просту суспільну пиху, але це всього-на-всього багато галасу навколо дрібного гріха. Щоб досягти вагомого успіху, присилуй підопічного лукаво поздоровляти себе з досягненнями, змішуючи всі його думки, і не давай змоги поставити питання: «А з чим, власне, я поздоровляю себе?» Думка про належність до внутрішнього кола, про свою таємничість і загадковість дуже тішить його. Грай на цій струні. Привчи підопічного, використовуючи вплив цієї дівчини, зображувати на своєму обличчі поблажливу зверхність у спілкуванні з атеїстами. Деякі теорії, з якими він може познайомитися в сучасних християнських гуртках, ймовірно, будуть корисні. Я маю на увазі ті теорії, які заганяють надію суспільства в якесь внутрішнє коло «клерків», у якусь вишколену меншість теократіє. Тебе не повинно обходити, чи ті теорії правдиві, чи фальшиві. Мета полягає в тому, щоб зробити християнство таємничою релігією, в якій би він почувався як один із втаємничених.
Будь ласка, не заповнюй своїх листів дурницями про цю європейську війну. її наслідки, звичайно, мають велику вагу, але це справа Зверхнього Проводу. Мене анітрохи не цікавить, скільки людей загинуло внаслідок бомбардувань. А про те, в якому стані свідомості вони померли, я можу довідатися в конторі. Я знав, що вони мали колись загинути. Прошу тебе, зосередься над роботою, не відволікайся.
З прихильністю твій дядько Крутень.
XXV
Мій любий Шашеню!
Біда в тому, що коло людей, серед яких обертається твій підопічний, є християнським. У всіх, звичайно, є свої власні інтереси, але їх об'єднує християнство. Якщо вже вони стали християнами, то ми повинні утримувати їхню свідомість у своєрідному стані, який я називаю «Християнство і...». Наприклад, «Християнство і криза», «Християнство і нова психологія», «Християнство і новий порядок», «Християнство і лікування за допомогою віри», «Християнство і дослідження душі», «Християнство і рослиноспоживання», «Християнство і реформа правопису». Якщо вони мають стати християнами, то принаймні хай будуть християнами з різноманітними відмінностями. Нагнітай у них почуття страху перед життєвими труднощами.
Страх перед життєвими труднощами - це одне з найцінніших почуттів, яке ми виробили в людському серці, це невичерпне джерело єресі, безглуздя на церковному соборі, невірності в подружньому житті й зрадливості в дружбі. Люди живуть у часі і через те відчувають реальність послідовно. Щоб відчути її в більш повній мірі, їм треба пізнати багато різних речей. Іншими словами, вони повинні відчувати зміни. І оскільки люди потребують змін, то Ворог (будучи в глибині душі гедоністом) поробив їх приємними для них, як от, наприклад, споживання їжі. Але не бажаючи робити зміни заради самих лише змін, перетворювати їх на самоціль, Він урівноважив їхнє прагнення до змін прагненням до сталості. Ворог примудрився задовольнити обидва прагнення у створеному Ним світі за допомогою поєднання зміни й сталості, яке ми назива ємо ритмом. Він створив для них пори року, які хоч і різняться одна від одної, але кожна з них щороку є тією самою. Отож і виходить, що весна завжди сприймається, як щось нове, і водночас, як споконвічне повторення того самого. Ворог дає людям змогу святкувати у своїй Церкві релігійні свята протягом усього року: кожне з щїк свят відмінне від решти, але водночас по суті своїй є таким самим, що й решта.
Збільшуючи насолоду від споживання їжі і виробляючи в людині ненажерливість, ми беремо цю природну пов'язану зі зміною насолоду і, спотворивши її, перетворюємо в пристрасть до всього, нового. Виплекання цієї пристрасті цілком залежить від нашої майстерності. Якщо ми занехаємо наші обов'язки, то люди відчуватимуть не тільки задоволення, але й захват від такого нового і давно знайомого явища, як перший снігопад, від перших вранішніх променів сонця, від різдвяного сливового пирога. Діти, якщо ми залишимо їх поза увагою, будуть безмежно щасливі, граючи в різноманітні ігри, залежно від пір року; і ті ігри змінюватимуть одні одних через рівні проміжки часу так само, як осінь змінює літо. Лише за допомогою наших безперервних зусиль ми зможемо постійно підтримувати в них пристрасть до неритмічних змін.
Ця пристрасть цінна з різних поглядів. По-перше, вона зменшує задоволення і водночас збільшує бажання. Задоволення від новизни за своєю природою зменшується швидше, ніж інші різновиди задоволення від частоти повторення. А постійна новизна потребує грошей, отож прагненя її викликає пожадливість або пригніченість, або одне й друге водночас. Крім того, чим ненаситніше це бажання, тим швидше воно поглине всі безневинні джерела задоволення і перейде до різновидів тих задоволень, які Ворог забороняє. Підживлюючи таким чином огиду до консерватизму, ми нещодавно створили такі течії в мистецтві, які для нас менш небезпечні, ніж ті, що існували доти. Тепер усі художники - і посередності, й інтелектуали — повсякдень намагаються надати дедалі більшої свіжості й новизни своїм творам, переповнюючи їх похоттю, дурістю, жорстокістю і гордощами. Нарешті, жадоба новизни в людях для нас просто необхідна, якщо ми збираємося запроваджувати нові течії, моди, стилі, напрямки.
Мета поширення моди полягає в тому, щоб відво-лікти увагу людей від справжніх небезпек, які їм загрожують. Ми повинні спрямовувати модні протести кожного покоління проти саме тих гріхів, з боку яких існує найменша загроза, і зосереджувати його увагу на тих чеснотах, що стоять найближче до гріха, який ми хочемо поширити. Хитрість тут полягає в тому, щоб змусити їх бігати по судні з вогнегасниками тоді, коли воно тоне, і метушитися на тому його боці, де через борт уже ллється вода. Ми заводимо моду серед людей вдаватися до вибухів ентузіазму саме тоді, коли ті вибухи вже мляві й суєтні і більше не становлять поважної загрози. Через сто років, роблячи з них сп'янілих від емоцій героїв, спрямовуємо модні протести проти небезпеки «злагоди й взаєморозуміння». Жорстокі епохи ми протиставляємо сентиментальності, байдужі й ледачі - пошані, розпусні - пуританству, а коли все людство поспішає поділитися на рабів і тиранів, ми випускаємо привид лібералізму.
Але найбільший наш тріумф - це піднесення відрази й страху перед давніми усталеними порядками до рівня філософії для того, щоб безлад у розумі посилював нівечення волі. Саме з цього випливає так званий еволюційний та історичний характер сучасної європейської думки (почасти завдяки нам). Ворог полюбляє банальності. Наскільки я розумію, Він хоче, щоб люди у своїх діях ставили перед собою дуже прості питання:
«Чи це справедливо?»; «Чи це розумно?»; «Чи це можливо?». Якщо ж ми зуміємо примусити людей ставити перед собою такі от питання, як: «Чи відповідає це загальній тенденції нашого часу?»; «Прогресивне це явище чи реакційне?»; «Чи це той шлях, яким розвива-історія?» - то вони знехтують настановами Ворога всі питання, які вони ставлять, звичайно, не зможуть знайти відповіді, бо не знають майбутнього, а яким воно буде великою мірою залежить від їхнього вибору, через який, знову ж таки, звертаються до майбутнього. Отож тоді, коли їхні свідомості снують у цій порожнечі, ми маємо зручну нагоду втрутитися й схилити людей до дій, які вигідні нам. І основна робота, вважай, зроблена. Колись вони знали, що одні зміни ведуть до кращого, інші - до гіршого, ще інші не дають ніякого наслідку. Ми великою мірою усунули це знання. Описовий прикметник «незмінний» замінили на емоційний «застійний». Ми привчили їх думати про майбутнє, як про обіцяний край, до якого вступають лише улюблені герої, а не як про щось таке, чого досягає кожен зі швидкістю шістдесять хвилин за годину, незалежно від того, хто він, і що робить.
З прихильністю твій дядько Крутень.
XXVI
Мій любий Шашеню!
Так, залицяння - це час сіяння зерна, яке через десять років переросте у домашню ненависть. Зачарування, пов'язане з незадоволення бажанням, спричиняє наслідки, які люди, завдяки нашому втручанню, можуть сприймати як наслідки доброчинності або милосердя. Скористайся з двозначності слова «любов»: хай вони думають, ніби завдяки любові розв'язали проблеми, які насправді було відкладено лише на якийсь час під впливом зачарування. А тим часом ти маєш змогу тихцем загострювати ті проблеми, перетворюючи їх на постійні джерела невдоволення.
Велику проблему становить «безкорисливість». Переглянь ще раз чудову працю нашого філологічного відділу, в якій подаються рекомендації щодо заміни позитивної доброчинності Ворога на негативну безкорисливість. Завдяки цій праці ти зможеш із самого початку привчати підопічного відмовлятися від вигод на користь інших не тому, що ті інші були б ощасливлені ними, а для того, щоб він почував себе безкорисливим, відмовляючись від них. Це вже неабияке завоювання. Ще один засіб впливу, в даному випадку, коли зацікавлені сторони чоловік і жінка, полягає в різниці їхніх поглядів на безкорисливість; пам'ятай, що саме завдяки нам чоловіки й жінки сприймають її неоднаково. Жінка під безкорисливістю розуміє, як правило, турботу про інших людей; для чоловіка безкорисливість полягає в тому, щоб не завдати клопоту іншим людям. Тому жінка, яка зайшла досить далеко в служінні Ворогові, стане надокучливою більше, ніж будь-який чоловік, за винятком тих, над ким цілком домінує Наш Отець. І навпаки, чоловік може довго перебувати в таборі Ворога, перш ніж в нього виявиться таке саме прагнення робити приємність іншим, яке звичайна жінка демонструє щодня. Отже, тоді як жінка думає про те, щоб зробити послугу, а чоловік про повагу до прав інших людей, кожна сторона без будь-яких видимих на те причин може вважати і вважає другого справжнім егоїстом.