Теплота огріла тіло,
і душа воскресла в тілі,
віднайшла свойого бога
і молитву віднайшла.
Що ж се за крутії дебрі,
у які мій ум заходить?
Сеї теплоти крихітка
в тілі душу виклика!
Так удар кресала іскру
викликає із креміня,
а ся іскра - се пожежа,
жар і блиск, тепло й життя.
Жар, життя, тепло і світло,
разом з тим і смерть, руїна,
і нове життя, й безсмертя -
се душа всесвітня - бог.
Крихта теплоти і світла -
іскра в тілі у мертвому
душу будить, без тієї
теплоти душі нема.
А в душі розводить ясність,
порив, віру - без тієї
теплоти немає віри, .
ані ясності в душі.
А та віра творить чуда,
творить і найвище чудо
над всі чуда - творить бога,
відкрива його для нас.
Бог відкрився нам - от дивно!
Все він відкривався в днину,
у гарячім, теплім краї,
в світлі, в блискавці, в огні.
В реві вихру, в пітьмі ночі,
у ледах, снігах ціпущих
вія не відкривавсь нікому.
Бог - се світло і теплої
Але ж бог - творець усього,
він творець тепла і світла...
Чи творець морозу й леду?
Ні, про се мовчить письмо.
Се тепло - воно за хвилю
в мертвім тілі творить душу,
у душі тій родить віру,
вицвіт віри тої - бог...
Чом не можна би подумать,
що душа, і її віра,
і сам бог - то тільки витвір
тої дрібки теплоти?
Боже, може, гріх так думать?