Не раз повстане, але всує, всує!
Чорнильну лжу породить каламар.
Усіх одурить, вольності скасує,
задавить все підшитий лисом цар.
Коли ж віднімуть у людей і мову,
коли в сибірах закатруплять їх,
душа Богдана в розпачі німому
нестиме неспокутуваний гріх.
— А вмре ж він як?
— Та ніби на хворобу.
— А що по вмертю?
— Ошибає страх.
Його Чарнецький виверне із гробу
і вистрелить з гармати його прах.
— Гетьманичі?
— Великою печаллю
урветься рід і згасне у рідні.
Тиміш загине в битві під Сучавою,
а Юрій десь в турецькій стороні.
— А ще скажи: ось років через двісті
якої слави гетьман заживе?
— На землю прийде гетьман слова,
Богдана п'яним назове.
Казан кипить, уже по вінця піни.
Задуха. Комір хочеться роздерти.
— А ще скажи про долю України.-
Козак сказав:
— Я ще раз хочу вмерти.
І ЗНИК НЕБАБА. І ЗАПАЛА ТЬМА.
Лиш нелинь-дуб шумить у верховітті.
І де притулок для душі? Нема.
Ані на цьому, ні на тому світі.
ЯКІ НЕПРИНЕСЕНІ,
ЯКІ ЖЕРТВИ,
ЯКОМУ БОГУ МИ ВИННІ?
Море мені снилося,
море у баговинні.
А я — убитий, лежу на дні.
І різні гади лазять по мені.
Аж раптом — грім. І підлетів до хати
ЗЕЛЕНИЙ КІНЬ — СТРАШНИЙ, ОГНЕДИХАТИЙ.
ПРОБИВ СТІНУ І ПЕРЕКИНУВ СНИ —
КРИВАВА ПІНА ВПАЛА НА ТИНИ —
В ЗЕЛЕНІЙ ГРИВІ ЗОРІ МІДЯНІ —
І ЧОРНА ЖІНКА ВЕРХИ НА КОНІ
Прокинувсь я, закліпав я тороплено.
У куцому сні з гарячки ще не остиг.
Той КІНЬ ЗЕЛЕНИЙ — це твоя помста, Гелено?
Летів, летів —