Стань на коліна, прокажи слова
Молитви! Ах! Ти з нею поберись,
Щоб я з труни могла у судний день звестись».
21
З тим покульгала, пильно-боязка.
Повільно близивсь ночі апогей.
Вернувшись, поманила юнака.
Світився страх з її старих очей.
Немало проминувши галерей,
Вони нарешті увійшли в покій
Цнотливо тихий, мов оселя фей.
Там причаївсь, од щастя сам не свій,
А жінка геть пішла, і все боліло їй.
22
Шукала билець бабина рука,
А ноги — сходів. Маделіна враз,
Мов на Агнесин тайний клич, легка,
Як дух небесний, з місця підвелась,
Побожно свічечку взяла, зійшлась
Із нянькою — і крізь тісні ходи
Її до ліжка провела. Твій час
Настав, Порфіро: виглядай і жди!
Як пташка злякана, вона спішить сюди.
23
Од спіху свічка згасла — і димок
У бліднім світлі місячнім умер.
Замкнулася, без духу від думок,
Сама як дух. Мовчи ж, мовчи тепер,
Бо лихо буде! Але груди спер
Їй дивний забаг, жажда слів, речей
Її аж палить. Так у млі озер
Пне горло без'язикий соловей —
I мертвий падає серед вогких лілей.
24
Високе, на три арки, там було
Вікно, все в різьбленні, рясне від грон
Плодів кунштовних. Барвно грало скло
Вигадливо-квітчастих оболон,
Численних, кожна на свій власний тон,
Як жаркоцвітні крильця мотилів,
А серед них — між скіпетрів, корон
I темних ликів — щит полум'янів
Від крові древньої принцес і королів.
25
Зимовий місяць сяяв із вікна
I тепло барвив юні перса їй,
Рожевив пальці, що сплела вона,
Уклякнувши в молитві мовчазній,
I срібний хрест на нитці золотій