I спів підношу, натхнутий видінням.
Я буду хор твій і почну ночами
Тужливо-ніжний спів;
Я буду й струни, і димки пахучі
Кадильниць золотих,
Твій гай, оракул і уста пекучі
Провісників блідих!
Твій жрець, я храм тобі зведу на рясті
В незайманім кутку душі, де плід
Солодких мук — нові думки гіллясті
Шумітимуть замість соснових віт;
А ген, кругом, гаїв тінисті шати
Укриють схили гір, за спадом спад,
Де птиці й бджоли будуть присипляти
Понишклих у траві легких дріад.
I тут у височінь безмежно-синю
Рожеву я зведу тобі святиню
З рясним трельяжем мозку, що весь вік
Працює, де зірки, дзвіночки, рожі,
Всі квіти, що Уява-садівник
Невтомно творить, все нові й несхожі;
Там жде тебе відрадно-тиха річ,
Тінистих дум надбання,
I світоч, і вікно відкрите в ніч
Для теплого кохання!
Уява
Вільний лет Уяві дай,
Дома Втіхи не шукай:
Пропадає Втіха дома,
Наче бульбашка зникома.
Дай Уяві вільний лет,
Думку виславши вперед;
Відчини у серці грати
I пусти до хмар шугати!
Линь, Уяво люба, линь!
Дома меркне Літа синь;
Задоволення весняне
З пелюстками вкупі в'яне;
Потім Осені дари
Всі жадання до пори
Притупляють. Що ж подіять?
Біля печі сівши, мріять,
Поки в ній не стухне жар,
Зимової казки чар,
Поки в полі мла дрімає
I плугатар оббиває
Черевики мерзлі, й Ніч
З темним Небом віч у віч
Укладає чорну змову