Посланцем по мірку елю.
Вже не чути грищ гучних;
Гамеліна спів затих.
Стягши стан, сайдак на спині,
Тут ніхто не пройде нині —
Все поглинув часу пруд!
I якби сам Робін Гуд
Із трави, з могили звівся
I з Мар'яною з'явився,
В неї вид би посмутнів,
А його обняв би гнів:
Бо дуби, що їм кивали,
Під сокирами упали
I згнили в воді морській,
I бджолиний кожен рій
Опинився в огорожі,
Й продається мед за гроші.
Заспіваймо ж ми, живі,
Славу луку й тятиві,
Славу рогові дзвінкому,
Славу лісові густому,
Славу добрій опанчі
На стрілецькому плечі,
Славу Джонові Малому
I коню його швидкому,
Славу ватагові їх,
Що в Шервудську землю ліг,
Славу дівчині Мар'яні
Й кожному в Шервудськім клані!
Хоч давно той час пробіг,
Знову й знову славмо їх!
До осені
Пора туману й повняви в садах,
Старого сонця подруго порадна
У клопотах, щоб гронами на дах
Злягала важче парість виноградна,
Щоб гнулись яблуні старі, як гай,
Щоб яблукам солодшати і спіти,
Щоб тиква пухла, в лісовій пустелі
Ядернішав горіх, а пізні квіти
Манили бджіл у свій новий розмай,
Аж поки здасться їм, що через край
Тектимуть вічно їх липкі оселі.
Хто не стрівав тебе в твоїм кутку?
Хто схоче, вбачить — стежка недалека,—
Як ти сидиш безпечно на току
I вітер волос підвіває злегка;
Чи, маком одурманена, в обід
Спиш у снопах на недожатім полі,