Прохача-голоколінця,—
Він до всіх людських подоб
Од Платона аж до мавпи
Припасований. В орла
I в вільшанки розпізнав би
Всі інстинкти. Заревла
В чагарях левиця глухо —
I ревіння те йому
Зрозуміле. В чуйне вухо
Тигра зойк, що крає тьму,
Входить, наче рідна мова...
Модерне кохання
Так що ж кохання? Лялечка, яку
Знічев'я панькають і пестять; зване
По-різному — і все невлад; таке
Божественне, аж молоді дурненькій
Здається, що й вона себе коханням
Обожествляє — й ходить очманіло
Все літо, поки гребінець у міс
Тіарою перловою засяє
I поки чоботи звичайні стануть
Ботфортами Ромео, Клеопатра
Замешкає у сьомім, а Антоній
Квартируватиме на Брунсвік-Сквейр.
О дурники! Якщо висока пристрасть
Палила світ — і ставили на кін
Свої серця герої та цариці,
То це не значить, що усі ті муки
Такі звичайні, як бур'ян у полі.
О дурники! Знайдіть мені сьогодні
Важку перлину владарки Єгипту,
Розпущену в вині,— і я скажу,
Що вмієте любити ви й у ваших
Касторових англійських капелюхах.
До кота пані Рейнольдс
Що, коте, відгуляв свою найкращу пору?
А скільки знищив ти для їжі та забав
Мишей і пацюків, і ласощів покрав?
Зелені зрізи мруж, зводь чуйні вушка вгору.
Але, прошу тебе, не попускай провору
Таємним кігтикам, і хай твій ніжний «няв»
Розкаже, як ти бивсь і як щурів ганяв,
Ходив рибалити й тягав курчат із двору.
Ні, не похнюплюйся і не лижи м'яких
Зап'ясточків! Нехай ти виглядаєш в'яло,
I куций в тебе хвіст, і хай за кожний гріх
Тебе на кухні б'ють, ти одмінився мало, —
Лиснієш, як у час турнірів молодих
На мурі місячнім, де бите скло блищало.