Несхожі, протилежні, антиподи:
Цей ллє бальзам у світ, а той лише
Його дратує».
Тут я мимоволі
З піфійським гнівом вигукнув: «Зів'яв ти,
Змовк, Аполлоне! О далекосяжний!
Чому ти мору млистого свого
Не посилаєш крізь нещільні двері
Самозакоханих пустих поетів,
Напушених паливод-віршомазів?
Хай смерть і я вдихну, та я ожив би,
Побачивши, як заповзуть вони
В могилу першими. Велична тінь,
Скажи, де я і чий це храм, для кого
Цей фіміам, і чий це вид, закритий
Кряжем колін високих мармурових,
I хто сама ти, що жіноцьки чемно
До мене мовиш?»
I висока тінь
Озвалася під полотном обвислим
Ще з більшим притиском, аж заструмів
Рясний серпанок поверх золотої
Кадильниці, що ждала, із руки
Звисаючи; і в голосі її
Почув я сльози, що вона їм волю
Дала нарешті.
«Цей самотній храм —
Печальний залишок війни Титанів
З бунтівниками; цей прадавній образ,
Що, падаючи, різьблені свої
Так споневірив риси,— це Сатурн.
А я — Монета, відтоді найвища,
Єдина жриця вівтаря пустого».
Мені забракло слів...
До Фанні Брон
Оця рука, жива й гаряча, здатна
До стиску дужого, якби схолола
В безмовності могили крижаній,
Ввижалася б щодня тобі й проймала
Тебе; морозом уночі — й ти б радо
Всю серця кров дала, щоб знов червоне
У мене в жилах потекло життя
I заспокоїлось твоє сумління.
Дивися ж — ось вона, я простягаю
Її до тебе.
Останній Сонет
Осяйна зоре! Я б хотів, як ти,
Горіти завжди! Тільки не осібно,
Не стежачи самотньо з висоти,