Широколиста смоква береже,
Для кого бджілка в жовтім поясочку
Щільник будує, а в сільськім садочку
Найкращим цвітом зацвітає біб
І в полі маками рясніє хліб,
Для кого й коноплянка сокориста
П'ятьох співців годує; тонколиста
Суниця стигне близько від землі,
I в сповитку пишніють мотилі,
Для кого вся ця врода. О, наблизься!
Я заклинаю вітром, що насів
На сірі сосни! Вийди на узлісся,
Господарю лісів!
Сатир і фавн тобі служити раді
I бігати, куди пошлеш: на спаді
Збудити зайця, що в траві замгне;
Злетіти на бескеття кам'яне
I беркута попудить од ягняти;
Таємним натяком направу дати
Заблуканому в хащі пастушку;
На берег моря вибігти, в піску
Ракушок назбирать, щоб ти крізь листя
Із засідки їх кидав у захистя
Струнких наяд і тішився на їх
Швидкі оглядки, на стрибки та сміх,
На те, як весело шишки соснові
Або сріблясті галочки дубові
Вони пожбурюють — в ім'я луни,
Що ходить коло тебе, приверни
До нас, о владарю сатирів бравий,
Свій слух ласкавий!
Ти любиш ножиць брязкіт і вівці
Остриженої бекання; в руці
Затиснуть ріг і скільки сили дунуть,
Як дикі кабани в поля посунуть,
Мисливців сердячи; ти круг села
Витаєш леготом, щоб не пила
Ржа колосків; ти родиш дивні звуки,
Що млосно линуть через поле й луки
I сумно в'януть між глухим куп'ям:
О ти, що дивний відчиняєш нам
Вхід у всесвітнього знання країну,
Дріопи славний сину,
На юрму глянь, що з листям круг чола
Тебе вітать прийшла!
Будь неприступним сховом, де таяться
Самотні мислі, ті, що так бояться
Утілення — й летять у горню путь,
Оголюючи мозок нам. О, будь