Гамалію, серце мліє:
Сказилося море;
Не злякає! – і сховались
За хвилі – за гори.
Дрімає в гаремі – в раю Візантія!
І Скутар дрімає; Босфор клекотить,
Неначе скажений, то стогне, то виє:
Йому Візантію хочеться збудить.
«Не буди, Босфоре: буде тобі горе,
Твої білі ребра піском занесу,
У мул поховаю!… (Реве синє море).
Хіба ти не знаєш, яких я несу
Гостей до султана?»
Так море спиняло (Любила завзятих чубатих слов'ян).
Босфор схаменувся. Туркеня дрімала,
Дрімав у гаремі ледачий султан.
Тілько у Скутарі, в склепу, не дрімають
Козаки сердеги. Чого вони ждуть?
По-своєму Бога в кайданах благають,
А хвилі на той бік ідуть та ревуть.
«О милий Боже України!
Не дай пропасти на чужині,
В неволі вольним козакам!
І сором тут, і сором там –
Вставать з чужої домовини,
На суд твій праведний прийти,
В залізах руки принести
І перед всіми у кайданах Стать козакові…»
«Ріж і бий!
Мордуй невіру бусурмана!» -
Кричать за муром. Хто такий?
Гамалію, серце мліє:
Скутар скаженіє!
«Ріжте! бийте! – на фортеці
Кричить Гамалія.
Реве гарматами Скутара,
Ревуть, лютують вороги;
Козацтво преться без ваги – І покотились яничари.
Гамалія по Скутарі -
По пеклу гуляє,
Сам хурдигу43, розбиває,
Кайдани ламає:
«Вилітайте, сірі птахи,
На базар до паю!»
Стрепенулись соколята,
Бо давно не чули
Хрещеної тії мови. І ніч стрепенулась:
Не бачила стара мати
Козацької плати.