Томиленко
Ну, він як ти, він — гетьман самовільний.
А ті були, напевно, реєстровці.
Служили, то й вислужувались.
Павлюк
Страшно,
що і на цей раз видали свої!
Томиленко
Про тих не думай. Думай ось про цього.
Цей нас не видав. Це вартніш за все.
Павлюк
Умов його, нехай він нас облишить.
Він теж мені — як камінь на душі.
Ось верховий проскаче — і прощайтесь,
поки ще їдем по своїй землі.
Томиленко
Не слухає. Уперся, мов не чує.
Учора покрай лісу зупинились,
кажу: тікай! Тут сосни, тут яри.
А він сміється: що я тобі, заєць?
Сахно Черняк
(ногою б'є об ногу, щоб зігрітись)
Гей, тупцю-роступцю!
Павлюк
В таких взувачках тільки й танцювати.
Уже, мабуть, і зашпори зайшли?
Томиленко
Весна предивна. Як не сніг, то хляпа.
В таку погоду страшно журавлю.
Оце ж летять — і в небі обмерзають,
і падають, і все-таки летять!
Сахно Черняк
Я попліч вас зігріюся, дарма що
подерлись ваші сукна й адамашки
і кулями спробиваний кожух.
Усе ж таки — людина при людині.
А що погода — може, воно й краще.
Який хосен тепер нам поспішати?
Ми ж їдем не на ярмарок в Прилуки.
Павлюк (тихо до Томиленка)
У нього ж губи, глянь, посіверіли.
На йому опанчипа рогозова.
Він не доїде, змерзне, пропаде.
Томиленко (до Сахна)
Диви, димок за пагорбом! Напевно,
отам уже і є твоє село?
Сахно Черняк
Еге ж, отам. Вечерю люди варять.
У мене хата на краю села.