Нестерпно бути зрадженим. Болить.
Сахно Черняк
А стерпно бути заодно із тими,
хто перемовчав, коли вас в'язали?
Та все життя отак про себе й знати,
що ти не зрадник, ні, ти не відступник,
ти, Боже збав, не видавав нікого,
ти просто вчасно очі опустив!
І після цього зватися людиною...
Не через вас я їду, а для себе.
Павлюк
Послухай, брате, думаєш, це легко —
прийнять, що хтось за тебе погибає?
В мені болить і набрякає совість
слізьми дітей і матері твоєї!
(Минають при дорозі драбиняк
і двох дядьків, у сіряку й кожусі.
Один тримає воза, як домкрат, а другий
дьогтем змащує колеса).
У сіряку
(зняв шапку й поклонився)
Яким же треба бути чоловіком,
щоб так на страту за своїх піти!
З мазницею
(показує квачем)
Та чи не тю? Мабуть, він просто дурень.
Щоб так за когось голову покласти?!
Мав поля шмат, і хату, і корову,
і жінку гарну, — що йому іще?
(Вітряк проплив. Не конче він реальний, —
це може бути й силует з фанери. Проткнувши списом
латане крило, застряв у ньому Дон Кіхот
Ламанчський).
І відчайдушний голос Дон Кіхота:
Собрате мій! Дай знати Дульсінеї,
що я погиб у вашім вітряку!
В поривах вітру чути дзвін бандури.
Він досі часом був як лейтмотив. Тепер посилився —
до впізнавання слова. Це — старовинна ДУМА
ПРО БРАТІВ, КОТРІ ТІКАЛИ 3 ГОРОДА АЗОВА.
«Із города Азова не великії тумани вставали,
Три брати рідненькі із города Азова,
із тяжкої неволі утікали.
Два брати кінних, третій піший-пішаниця,
За кінними братами поспішає,
За стременечка хватає,
Словами промовляє:
— Братики мої ріднесенькі,
Як голубоньки сивесенькі!