В. Щуратові
Я декадент? Се новина для мене!
Ти взяв один з мого життя момент,
І слово темне підшукав та вчене,
І Русі возвістив: "Ось декадент!"
Що в моїй пісні біль, і жаль, і туга -
Се лиш тому, що склалось так життя.
Та є в ній, брате мій, ще нута друга:
Надія, воля, радісне чуття.
Я не люблю безпредметно тужити
Ні шуму в власних слухати вухах;
Поки живий, я хочу справді жити,
А боротьби життя мені не страх.
Хоч часто я гірке й квасне ковтаю,
Не раз і прів, і мерз я, і охрип,
Та ще ж оскомини хронічної не маю,
Катар кишок до мене не прилип.
Який я декадент? Я син народа,
Що вгору йде, хоч був запертий в льох.
Мій поклик: праця, щастя і свобода,
Я є мужик, пролог, не епілог.
Я з п'ющими за пліт не виливаю,
З їдцями їм, для бійки маю бук,
На празнику життя не позіваю,
Та в бідності не опускаю рук.
Не паразит я, що дуріє з жиру,
Що в будні тільки й дума про процент,
А для пісень на "шрррум" настроїть ліру.
Який же я у біса декадент?
Паренетікон
Гнів - се огонь. Чим більше дров кладеш,
Тим ярче полум'я лютує ясне;
А перестань докидувати дров,
Як стій загасне.
Як моряки в час бурі все з судна
У море мечуть, щоб судно влегшити,
А стихне буря, жаль їм стане страт,
Почнуть тужити, -
Так і гнівний у лютому розпалі
Не тямить, що здорове, що боляче;
А гнів мине, - згадавши, що накоїв,
Запізно плаче.
Немає друга понад мудрість,
Ні ворога над глупоту,
Так, як нема любові в світі
Над матірню любов святу.
Не ділиш мудрості з братами,
Її злодії не вкрадуть,
Її не згубиш по дорозі,
Вона є вільна серед пут.
Вона магнет посеред моря,
Найвищий скарб, безцінний дар,
Огнище тепле в студінь горя,
Холодна тінь під страстей сквар.
Без неї все життя пустиня,
Така, як пустий без друга шлях,
І як твій дім пустий без сина,
І як пустий дурного страх.
Себе самого наперед
Застав робить, що слідує,
А лиш потому інших вчи, -
Тоді з дороги не схибиш.
Ти сам себе таким зроби,
Щоб інших ти навчати міг;
Сам над собою запануй,
То запануєш над людьми.
Хто сам себе опанував,
Найтяжчу річ він доконав;
Хто сам себе оберіга,
Той безпечніший від усіх.
Не кидай власної мети,
Щоб за чужою десь іти,
А власну ясно ціль пізнай,
До неї просто поспішай.
Як лампа розбита,
Даремно олій доливати;
Як злодій утікне,
Даремно стайні замикати.
Як висохли води,
То пощо там мости будуєш?
Як юність минула,
То пощо з дівками жартуєш?
Хто тому шкодить, що йому
Зла не зробив,
Невинному, котрий його
Не оскорбив,
На сього власне зло його
Впаде - без слова,
Як проти вітру сіяна
На сівача паде полова.
Ворог батько, ворог мати,
Що не вчили сина!
І піде він в світ блукати,
Як та сиротина.
Як між павами ворона
Поваги не має,
Так невчений в товаристві
Голову схиляє.