У дитячi любi роки,
Коли так душа бажала
Надзвичайного, дивного,
Я любила вiк лицарства.
Тiльки дивно, що не принци,
Таємницею укритi,
Не вродливi королiвни
Розум мiй очарували.
Я дивилась на малюнках
Не на гордих переможцiв,
Що, сперечника зваливши,
Промовляють люто: “Здайся!”
Погляд мiй спускався нижче,
На того, хто, розпростертий,
До землi прибитий списом,
Говорив: “Убий, не здамся!”
Не здававсь менi величним
Той завзятий, пишний лицар,
Що красуню непокiрну
Взяв оружною рукою.
Тiльки серце чарувала
Бранки смiлива вiдповiдь:
“Ти мене убити можеш,
Aле жити не примусиш!”
Роки любiї, дитячi,
Як веснянi води, зникли,
Але гомiн вод весняних
Не забудеться нiколи.
Вiн, було, менi лунає
У безсоннi довгi ночi
I єднається так дивно
3 вiзерунками гарячки:
Мрiє стеля надо мною,
Мов готичнее склепiння,
А гiлки квiток сплелися
На вiкнi, неначе грати.
Од вiкна до мене в хату
Червонясте свiтло впало, -
Чи то вуличнее свiтло,
Чи то полиски пожежi?
Що се так шумить невпинно?
Навiсний, безладний гомiн!
Чи в кровi гарячка грає,
Чи вiйна лютує в мiстi?
Чи се лютий бiль у мене
Тихий стогiн вириває.
Чи то стогне бранець-лицар,
Знемагаючи на рани:
“Хто живий у сьому замку?
Хто тут має серце в грудях?
Другом будь, зiйди на вежу,
Подивись на бойовисько!
Подивись на бойовисько,
Хто кого перемагає?
Чи над лавами ще в'ється
Корогва хрещата наша?
Коли нi, - зiрву завої!
Хай джерелом кров поллється,
Будь проклята кров ледача,
Не за рiдний край пролита!
Нi, я чую наше гасло
Ось воно все голоснiше…
Зав'яжiть тiснiше рани,
Шкода кров губити марне!..”
Так дитячi мрiї грали
Мiж примарами гарячки.
А тепер? - гарячка зникла,
Але мрiї не зникають.
I не раз менi здається,
Що сиджу я у полонi
I закута у кайдани
Невидимою рукою,
Що в руцi у мене зброя
Неполамана зосталась,
Та порушити рукою
Не дають менi кайдани.
Глухо так навколо, тихо,
Не шумить гарячка в жилах,
Не вчуваеться здалека
Дикий гомiн з бойовиська.
Так i хочеться гукнути,
Наче лицар мрiй дитячиx:
“Хто живий? Зiйди на вежу,
Подивися наоколо!
Подивись, чи в полi видко
Нашу чесну короговку?
Коли нi, не хочу жити,
Хай менi вiдкриють жили,
Хай джерелом кров поллється,
Згину я вiд згуби кровi.
Будь проклята кров ледача,
Не за чесний стяг пролита!..”
Ялта, 18. ХI. 1897