Легенда про вічне життя - читать онлайн бесплатно полную версию книги . Страница 7

7

Занедужав король, важко стогне, кричить,А Роксана при нім не ридає, мовчить.Головами хитають старі лікарі,І тривога, як ніч, залягла у дворі.По всім краю йде вість, наче змора та сон,І сумує весь край, і рида Вавілон.Ось у строях, білилах, рум'янах ціла,В Олександрів покій куртизана ввійшла.«Вічно жий, царю мій, на потіху для всіх!Ось від мене тобі чудодійний горіх!Се богині є дар. Як з'їси те зерно.Вічно жить тобі дасть вічно юним воно».Спалахнув Олександер: «Нещасна, дрижи!Від кого маєш плід сей? По правді скажи!»Та дівча не дрижить, не спускає очей:«Мені дав його твій генерал Птолемей».