Рожеві крила - читать онлайн бесплатно полную версию книги . Страница 27

Т.П.

Я сьогодні знову, лягаючи спати,Відчув на лопатках рожеві крила.Ти притули вухо до мого серцяІ теплими очима послухай,Як риби цілують стінки акваріума.З почуттям сонетного захопленняКупаються в меду, мов закохані комарі,Згортаючи губи у трубочку,Висмокчують жир по чужих тарілках.Тим часом вітер відносить гетьМрію юної скрипальки.

* * *

Кисла струна, захвилена потоком парфумів.Мить. Зафарбованість побіленості.Сріблясті очі тротуаряться квітноСвистом закоцюбрених равликів.Дощ просерединив зелену ненависть дошки.Зафотографленість піднесеності.Лелечий нектар. Колючість. Хлоп. Розпач.

* * *

Осіння мить,І забалконені будинкиВдихають подих вітру вікнами душі.І раз у разДощу я намистинкиВ долоні набираю й напуваю час вершин.Зелені зорі пахнуть вдачами,Домашнім молоком й прозорістю роси,Колись з клубком у горлі скажеш: “До побачення…”,Не забувайте, як на плечах вас носив…

* * *

На губах росяна останність,Замріяна, немов кошеня гарячим носомШукає молоко,Таланно свіже, мов туман.Я відчуваю, як вологість цілує мою легеню.Знай, за рутою я не піду, я полечуПелюсткою квіту акації,Що змахуєСвоєю розвітреною повільністю,Прозозуленою ароматом гірських очей.Власний подих. Затепленість. Сум.Світанок, а пір`їнки фламінгоЛетять на землю рожевою легкістю,Сонно кліпають і кажуть: “Дякую”.

* * *

Сум тонічний пухнасто п`ятиться,З морем радиться, намистується,То рознебиться мрієплинно,То пастьориться, віддаляється.Розкульорено, затенетеноІ розтопленим променем плетено.Пульсосердно й трохи дивно,Імпресивно…

* * *

Міль лізе по плінтусу урбним мелопикомІ пуфтими лапками сумливо флориться,Салатиться-мріється фтанчатим лобиком:Смугастопухнастою дзилкати проситься.Літати їй хочеться вранці веселою,Піднесенольопною щемно зафліпатись,Зарайдужнорельною слемно веселкоюПринесеним медом у дзбані засіпатись.

* * *

Цікаво думати про міри…до щему цікаво!Вперше відчути фіолетового метелика,Що затенетився в антенах,Згадувати, як миттєво костьолиться загадковістьУ прозублені нігті секунд.Цікаво, немов Ейнштейн,Заплутуватись, хоч і у травневих,Але своїх бровах…Дивно слухати заважаючий дзенькіт мухи у шибку,Що зважено проростає диригентською паличкоюПрямо крізь паркет.А всі сидять і дивуються:“Чому він так пишається тим,Що у нього у квартирі зажолудилося стомлене стебельце?!”Не питайте чому,Я жду коли воно навчтиться грати на волторні