То що вже говорити про купця?
Йому сидіти геть не до лиця.
Грек чув, що десь на північ від Гілеї
є вільний торг, де грекам привілеї.
Там на горі є місто, що до нього
купці пливуть аж з моря крижаного.
На ті базари і на ті привози
ще фінікійці шастали, пронози.
І грецький імпорт дуже там в ціні.
То він туди й подався на човні.
Йому ж казали греки: — Зупинися!
Не підбивай ще й інших горопах.
Нормальний грек торгує у Пониззі,
де царські скіфи царствують в степах.
А цей пливе. А з ним іще десяток
такий непоміркованих, як він.
Чи душу обпікає недосяжність?
Чи потребує серце перемін?
Звичайно, є надморські торги, ближче.
Та тільки ж тут всесвітнє торговище.
Куди поткнешся із своїм товаром?
Тут фінікійських глечиків навалом.
Тож грек пливе на північ і на північ,
все вище й вище, в землі праслов’ян.
А ще ж ні карт, ні компаса, й крізь Грінвіч
не пролягав іще меридіан.
Та ще ж плавби не визначено строку.
Чи ошалів, чи, може, з ким на спір?
Чи хоче він добратися, нівроку,
аж на край світу, до Ріпейських гір?
Ридає жінка в Ольвії, у гавані, —
чого ж гречин той довго так у плаванні?
В яких світах блукає той блукалець?
Чи укусила нутрія за палець?
Чи, може, з ким в дорозі не поладив?
Чи хто позаздрив на його Палладу?
Чи розгнівився скіфський Посейдон? —
бо як поїхав, та і по сей день.
І знає тільки місяць походющий,
де їде грек смаглявий і худющий.
Та на Олімпі знають, на вершині,
від самої хвилини відплиття,
три Мойри, три безжалісні богині,
що визначають все людське життя. —
Та, що його дарує, безтурботна.
Та, що пряде, аж прядочка бринить,
і третя — Та, що вже невідворотна,
що переріже ножицями нить.
Тож грек пливе, на весла налягає.