Соняшнi кларнети - читать онлайн бесплатно полную версию книги . Страница 14

Квітчастий луг…

Квітчастий луг і дощик золотий.А в далині, мов акварелі, —Примружились гаї, замислились оселі… Ах, серце, пий! Повітря — мов прив'ялий трунок. Це рання осінь шле цілунок Такий чудовий та сумний.Стою я сам посеред нив чужих,Немов покинута офіра.І слухає мій сум природа. Люба. Щира, Крізь плач, крізь сміх. Вона сама — царівна мила — Не раз свій смуток хоронила В самій собі, в піснях своїх.Стою. Молюсь. Так тихо-тихо скрізь, —Мов перед образом Мадонни.Лиш від осель пливуть тужні, обнявшись, дзвони, Узори сліз. Лише з-над хмар часом прилине Прощання з літом журавлине — Погасле, як грезет із риз…Гей, над дорогою стоїть верба,Дзвінкі дощові струни ловить,Все вітами хитає, наче сумно мовить: Журба, журба… Отак роки, отак без краю На струнах Вічності перебираю Я, одинокая верба.

1915