Соняшнi кларнети - читать онлайн бесплатно полную версию книги . Страница 33

Дума про трьох вітрів

На ранній весні-провесні, Гей, на світанню гук. Ой за горами, за високими, Там за морями та за глибокими, Ще Й за шляхами несходимими — Рано-пораненьку Ясне Сонечко сходило,Ясне Сонечко сходило, братів своїх, Вітрів, до себе іскликало, До них словами промовляло: "Брати мої! Вітри мої! Брати мої любі, милі, Вольні, прудкокрилі! А станьте ви на рівні ноги:На гори, доли, на людяні шляхи, на перелоги — Летіть-співайте,Про мене, вашого брата старшого, Ясного Сонечка, Людям повідайте.А уже ж я та не по-зимньому грію:Зоря з зорею перемигнутися не вспіє, — Як я поломенію". Теє Вітри зачували, На рівні ноги ставали,На різні сторони свої дужі крула розправляли. На ранній весні-провесні, Гей, на світанню гук. Що перший Вітер молодий — Лукавий Сніговій — Та так собі подумав, так помислив: "А чи не краще б було,Коли б ти, братіку мій, Ясне Сонечко, та по-зимньому ісходило? Бо цю землю тільки пригрій — То вже й клопіт імій".Тож перший Вітер — Сніговій-Морозище — Летить, гуде, свище, Снігом хати обкидає, З людей насміхає:"Це вас, — каже, — Сонечко веснянеє вітає". Тоді теє люди зачували, Одне д'одного словами промовляли:"Ой не буть, видно, весні, як об Різдві грому, Коли до нас говорять по-чужому". На ранній весні-провесні, Гей, на світанню гук. Що другий Вітер молодий — Безжурний Буровій — Та так собі подумав, так помислив: "Хай собі Сонечко як завгодно сходить — Чи по-зимньому, Чи по-весняному, Аби мені було можна пити-гуляти, Свою душеньку потішати". Тож другий Вітер налітає, Людям хати перекидає, Гірко так насміхає: "Це вас, — каже, — люде, весна та воля вітає". Тоді теє люде зачували, Одне д'одного словами промовляли: "Як отака весна, як отака воля — Проклята ж наша доля!" На ранній весні-провесні, Гей, на світанню гук. Що третій Вітер молодий — Ласкавий Легіт-Теплокрил — Та так собі подумав, так помислив:"А спасибі Богові, що Сонечко на весну повернуло,Ато б земля була навік схолонула, заснула". Тож третій вітер летить, співає, До всіх із ласкою та по-рідному промовляє, Жодного села, хатинки не минає,Удрану шибку ще й пучками поторохкає-пограє: "А вставайте, — каже, — люде. Сонце вам усміхається, Вашого плуга земля дожидається". Отоді теє всі люди зачували, Із хат з піснями вихождали,З великої радості святую землю цілували — Господа Милосердного прославляли! На ранній весні-провесні, Гей, на світанню гук.

1917