Songe du vieil pelerin (Пісня старого пілігрима) - читать онлайн бесплатно полную версию книги . Страница 1

Частина перша

ТИРАДА 1

Король розпатланий і босийна свищику граєа його вітаєвесь Єрусалим Бетлеєм за нимбіжать малі дітибіжать живі паннистоять за ними бідиплещуть у долоні сяє орифламатри лілії золотікупаються в крові комоннійобшарпаний і побитийбез корони голоднийприйшов свободитигріб Господнійславімо його

ТИРАДА 2

Чути крики і гомін по всій Україніплаче велика земля яблука падаютьпишна звірота править народома як вона править не знає корольміста занедбали ремество батьківу селах тічкуються зграї вовківа гори паперу пливуть і пливутьу руслах колишніх річока дари та благання тепер не доходятьдо гордого Кракова города.

ТИРАДА З

«Де течеш, Дунаю червоний?»«Там, де стоїть панна з тобою, козаче».«Де ти взяв си барви такої?»«Там, де ти забив турків троє, козаче».«Аби мені лучча зброя,То загладив би ще троє, Дунаю».«Коли б мені кармазин,То загинув би й татарин не один».«Коли б мені ще й сап'янці,То пойняв би тебе, панцю, брей, море, брей!»А Дунай тече,А панна плаче, козаче.

ТИРАДА 4

Іди, мій братіку, іди,не жди на левів та ведмедів,що тягнуть золото арабськепід жовтим листям кленів.Devotio moderna.Іди, мій братіку, співай,про ясні рани князя неба,про білі шати Діви,про тихі житні зерна.Devotio moderna.Осінні хмари.Останні отари.Agnus Dei, не карай Іуду.Заходить сонце черво…Devotio moderna.

ТИРАДА 5

Коли двері на колодці,коли грати на віконці,отже, пастка на драконавже готова гонорова.Коли сніг бриніє днями,коли сни брудні у дами,отже, пастка гонорована дракона вже готова.Час жеретія лапати,летіть, соколи, до хати!Закричав, огнекрилатий,взяли замки відлітати.Взяли крила в кайданиці,шию до скрипиці;сиплеться луска лапата,благає зміїха-мати:«Пусти сина, Георгію,бо він іще молодий.Не наївся, не напився,голос не перемінився.Змилуйся над моїм щастям,дракон тобі ще придасться, —скоро Діоклетіанмучитиме християн».Не послухали зміюки,посікли його на штуки.Ось так, отак, он як, о!Отакечки, отако!

ТИРАДА 6

Залиш свій дім з одним вікном і йди,нехай загрозливо подивляться услідтополі, котрі зостаються;один тепер, цілком один,немає тих, кого любив,що втримати могли, сказавши:«Ми твої!»Іди тепер, як знаєш, пілігриме,шляхи, прокладені в світах, усі твої.Немає тих, кого любив,і щезли вороги, якімогли затримати, сказавши:«Ми твої!»Гойдається міх, падає сніг,сопілка нова і пісня нова. Епістоли, яка надійде потім, не прочитає вже ніхто, — і ти, і можна буде не відписувати, — вперше, — чому вагаєшся, іди!Гойдається міх, сиплеться сніг,сопілка стара і пісня стара. Креше мороз, бреше чийсь пес, кличе ятряний маєток з небес.

ТИРАДА 7

Пречиста Діво, помагай менішукати шлях у золотім вогні.Порадь, коли я ради вже не жду,і захисти, і заступи, і порятуй.Дай лише ті слова, які Тебе достойніу вищих небесах, на дорогому троні.Осяй сирітську мову українську,вгорни її у ласку материнську.Прости, що я, гріховний і нездалий,прошу цього між тлуму та неслави,серед видющих, мабуть, найсліпіших,поміж премудрих, може, найдурніших;коли вони кричать, я все-таки шепочу,з надією: почуєш серед ночіі зміниш гордий глум на тихий захват,слабих — на дужих, дужих сповниш страхом,перед покорою веселих зел та звірів,перед покарою, що міститься в зневірі.Що є вогонь, високий, золотий,на тверді серця гостро піднятий?Це добрий меч в руках Твого Дитя.Це віддих віри нашої. В Буття!

ТИРАДА 8

Єдиному, Хто вміщує в Собізорю і павутину на траві;Хто промовляє хмарами, дощем,соборами, зруйнованими вщент;Хто зі Свого квітучого огродузірвав полин для нашого народу,—у бурштиновий кинутий огром,возношу славу Таїні Його,в якій знайшлося місце для заглад,обіцянок дотриманих і зрад,і воєн, розповсюджених, як тля,що завдяки їм обертається земля,і миру, коли вішають дурних,повій катують, і регочуть із святих,а спочиваючи — хоронять молодих,а засинаючи — поважно піють гімн,—у ньому кожне слово — мов батіг,для тих, що не співають, і для сих.«О, Таїно, — кажу собі тихцем, —не відринай мене за все оце,коли знайшлося місце для т а к о г о,невже мене не знайдеться для Бога?»

ТИРАДА 9

Вже котрий вік ми доживаєм тут,щодня чекаючи роз'яснювальний Суд,а суду все нема, і страшно, як завжди,коли ніхто не зважиться судить;коли Ісайя кається в газетах —про істину шепочуться в кльозетах;коли про істину шепочуться в газетах,тоді Ісайя кається в кльозетах.«О, Таїно, — кажу собі тихцем, —ти не знущаєшся над бідним Москальцем?Якщо це є Закон, у всьому незбагненний,то, може, не такий і я мерзенний?Якщо це є порушення Закону,чому Ніхто не відновить основу?»

ТИРАДА 10

«Бог знищить все, що сотворив квітучим,він так могутньо владарює сущим»,—це правда, Нізамі, та чи остання?Це Бог тобі таке дає питання.Однаковий до всіх, але дозволь спитати,чому по-різному ми можем трактувативогонь, в який ступає жінка Рами,і полум' я, що пожирає храми,в якому плаче спалене живцемсвятої Жанни д'Арк худе лице?Палають кобзарі і косарі,роса палає рано на зорі;і космос, не змайстрований богами,палає у богів попід ногами.Вогнем лікуй вогонь, водою — воду,зневіру — вірою, народ рятуй народом.Поможем Господу собою і судьбою,яку вже ототожнюють з ганьбою.Лукавий сміх лунає з верховин, —так не сміється серед нас ані один.Холодний сміх із прірви долинає, —то Бог сміється, а чого — лиш Він те знає.Славімо сміх, у Таїні розлитий,бо він не припиняється у світі,який охоплений вогнями зусебіч,на протязі сторіч, і день і ніч.

ТИРАДА 11

Летіли горностаї через сад,зимою помальований на біле.Стаєнка дрижала, пір'ячко лежало.Та ще й усі троє.Чи сам дома, чи не сам дома,а хліб свіжий, вино червоне.Рубаночок срібний, золота сокира,древо кам'яне.Летіли горностаї через сад,на чорне помальований весною.Напоїли коня, напоїли моговороною водою.А стайня дрижала,пір'ячко лежало.Збруя нова, незбутвіла,на сонці блищала.Через жовтий сад горностай летів,та ще й сам один.Чи пан буде, чи пропав буде,а спереду і позаду — дим.І позаду зрада — і попереду.Червоне вино. Цвіте дерево.

ТИРАДА 12

В сірому небі хмари черленістоять — і нема.З сірого неба птиці багрянілетять у туман.Де серденько моє, де тіло понищене,ніч мина і літо мина.«Мамо, — кажу, — я не хочу вина».Мовчить вона.Потім сиплються сльози,як мак дрібні, —його товчу.Потім тіло покинуто, серденько ниє.Ось і я вже мовчу.

ТИРАДА 13

Передчуваючи фразу, відлюдну, як осінь;ціпеніючи в горах, на дні лісового лахміття;гіпсову жінку кохаючи;гілку і слово намарно ламаючи,—не оскаржую скла, під яким колихається осінь,відмовляюсь ховати обличчя в долонях,—бо жести хисткі, бо любов незбагненна,а грона цього відчуття достеменніі сіль, як та чайка, все вищає в ранах землі.

ТИРАДА 14

Десь грають сурмиі ніч триваєале це ніч що паче дняі бурштиновий трудкружляєпосеред нього яна шибці крапліза ними лампаковточок чаю невдовзі осіньхолера яснажитя прекраснейого не досить його не досить.

ТИРАДА 15

сумний витязь і птахи і кольори а ще загадкова для знавців геральдики картина на щиті: три краплі крові пронизані блакитними стрілами на кожній із яких сидить звісивши ноги маленька прихильністьтримаючи високо над головаминапис невідомою мовою

ТИРАДА 16

Кімнат забутих вигаданий запах,струнка лілея у тонкій руці, —немов у вазі древній древня рана,немов серед підробок — раптом Кранах,і криця, мішана вночі на молоці.Ти посміхнешся, сльози витреш,міняючи місцями стіни зал,де все одно Вона прихильність нищить,де так бистрішає розлука, наче в нішахне статуї, а лиш розплавлений метал.

ТИРАДА 17

непотемніла яблуняплете свій квітсвою Вкраїнупелюстками криєбіла пелюстка — були криласіра пелюстка — була свиткачорна пелюстка — була й немаєа червона пливе Дунаємплете свій квітнепотемніла яблуня все вищаємої слова внизутакі маленькі — мов мурахи…

ТИРАДА 18

чотири крапельки дощу:вода вогонь земля повітряі п'ята — книжка нерозкритаі шоста — крапелька дощушкода я вмію рахуватишкода я вмію шкодуватичотири крапелини крові:червона жовта синя злаприйшов до маляра: — сідай —і знову хмарить сиві бровичотири крапельки дощучотири крапелини крові

ТИРАДА 19

Згасає стукіт опадаючої росиі така тиша у всьому містіщо видно її скрізь бійниціі сховавшись за мерлонами — видноі навіть босоніж пробігши по теплій бруківціобдуваючи вранішню кульбабувсе одно не порушиш тишівсе одно побачиш їїпропащий

ТИРАДА 20

Марноти сірих днів — мій оберігвід череп'яного достатку і доріг,якими не ідуть прочани зі свічками,якими не кричать «прощаймо» журавлі,якими не пливуть даремні кораблі.Ці марні дні — єдиний мій рятунок,щонайсолодший, витриманий трунок.Шукаючи у лісі юну дичку,гортаючи на стриху древню книжку,вшановую не тіло на землі.…А скільки вже розтануло країв,що ідолів собі робили із руїн?Зі спопелілих шат? Із вигаданих ґрат?Прочани й журавлі вертаються назад,обсівши густо щогли кораблів. — А що то за корони? — А ми вже королі.

ТИРАДА 21

Прости, мій Боже, суєтугодин, призначених для духа,цю варварську неситу скруху,і пісню, щиру, та не ту.Прости, мій Боже, суєту.Мені так прикро, що ти Богсумного праху, жмені пилу, —і чим тобі людина мила,з якою завжди важко вдвох?Мені так прикро, що ти Бог.Прости нам сіть, і слиз, і хіть,узнай — вони — уста для слова,звільни, благаю, серце нове,звели йому хоча б тремтіть,коли не хоче жити в Крові.

ТИРАДА 22

в білому лоні зорі Марії час не існує кожна година місця не знайде собі сама над іменем своїм всміхається сама цнотливо прикрива колінасніжної ночі стукають негнучкими пальцями в дверіхолодне червоне вонне вино гріє пригаслі очі — Марієми повернулися дивно чужі вірні і вірим:золотоптиці мудро клюють злотозернозолотолеви майструють друкарські верстативулицями бігають дітипізнаними таїнами діляться —а Іуда з опалих за ніч яблуквикладає хреста

ТИРАДА 23

мав сорочку файку люстрознесла все те вода бистрапрочитав сто книг розумнихперша — то найрозумнішалев ходить ринком волає на тінів сірому небі птахи несутьсіті — птахів ловити на продажще ніч оця а потім ще три ночі —і ти залишиш край де гостем коженкажан і сходи і мостина каву сніг летить холоднийз високих берегів — з дахівна місто дивиться негодачервона хвіртка сад зеленийпарадний одяг час на сценуне аплодує ситий плебсприреченому до надіїгарячі зимні як повіїпо місту котяться подіїі гавкає на лева пес

ТИРАДА 24

А як вигнали Війонахорошого компаньйоназаспокоїлися і наситилисяпозлягалися і насралисято схотіли аби язаспівав про короля для короляпісня моя невеличкадуже скромна нескоромна: «Дай золота дай корону і крульову дай»а як виженеш менето шляк тебе не мине:буде бити буде пратибудеш тоді ротом срати судь-бо-нос-цю наш

ТИРАДА 25

Ходжу-броджу білим світом щастя не шукаюде побачу птаха в клітці куплю-випускаю А ще ж мені сього літа куля не відлита а ще ж мені молодому хочеться додомумати б мені друга-брата вірную порадуразом були б вино пили жили і вмирали де ж ти друже забарився я тебе шукатиму повернутися додому птахи не пускатимутьА ще ж мені сього літа куля не відлитаа ще ж мені молодому хочеться додому.

ТИРАДА 26

Була січа у пітьмі,у місяці падолисті.Чорна вода світилася,троїлося тіло.Познаходили на ранокшаблі та пістолі.А тіла позабиралитатари з собою.Не мали кого ховати,просто так молилися.Наче вперше одне на одногосироти дивилися.А я йшов тоді зі Львова,три дні вже не ївши,то вони мене забрали,і нагодували,і все розказали.

ТИРАДА 27

Яку-небудь людинуз Ісусом порівнюй:се диво цнотливеі не срамотливе.Мій камінний раю,вітаю тебе!Впереміш опалеі зелене листя.Матінка пречиста!Imitatio Christi!Летять сніги з хмари,ченці не доспали,впівголоса моляться,а потім у трапезнійтрохи вина вип'ють,загріються, бідні.Підуть стежки прокидати, —для дороготовина усе готови,ой, братчики-ченчики,травичка Христова!

ТИРАДА 28

Проминули, короленьку,наші веселенькі дні, ой, смутно мені і тобі!Брудна челядь возвисилась,псарні, стайні позаводила, регочеться над Образом, над Гербом глумиться, ой, жаль мені і тобі!А радники запродалися,астрономи пропилися,бидло їсть зі срібла,кармеліток лапає,байструків стругає.Ходімо по саду,згадаємо королеву.Зроблю тобі свищикаще одного.

ТИРАДА 29

Сьогосвітня розкіш —убога у Бога.А жіночка ласазроблена з гівна і м'яса.Про це пам'ятай,муже усемертвий.Серденько заходить,цвіркуни говорятьпро пана Боянадо самого рана,до ладу, до прикладу,а ти наслухай,до їхньої мовисвою додавай.

ТИРАДА 30

Як можу, так співаю. У дзеркало дивлячись.Життя проминає, за яворами ховаючись.Панна до вінчання готова. Гарна днесь ти, наречена Христова…А твій батько меча нагострив, а твій батько слуг напоїв.Скрадається, підлий, покоями. а ти світле волосся розчісуєш,у дзеркало дивлячись. Висока свічаі чорна троянда. Збігаються людоньки. Ладоньки, ой, лада.

ТИРАДА 31

Куди тобі? В негоду неживу? Там ягоди сухі, там ящірки блукають.Куди тобі? В нерадісну корчму? Там короля нового старці і блазні лають.Чи до привітної вдови? А там давно чужі ночують.Куди тобі подіти чорні книги?Кому нового вірша прочитати? Улітку світ безмежний, узимку непривітний,і завжди його важко покидати.

ВСЕ