Songe du vieil pelerin (Пісня старого пілігрима) - читать онлайн бесплатно полную версию книги . Страница 4
Частина четверта
ДЛЯ ТРОЯНДИ
Rose, oh reiner Widerspruch, Lust,
Niemandes Schlaf zu sein Unter soviel
Lieder.
I
Руйнуючи свою безмовну самотність,я нищу свою свободу.Люди не ті, за кого їх вважають;не ті, за кого видають себе;і не такі, якими видаютьсясамим собі.Постійно стережисявеликої зараженості і заразностікожної людинибез винятку.В боротьбі за викривленеі демонічне життя та відповідний світоглядця п'яна і задурманена істотаздатна винищувати як подібних собі,так і неподібних.Через це будь невидимим,неосягальним і недосяжним.Погляд на себе очима людейробить тебе відкритим для нихі незакінченим,бо закінчення твоє відтакв тих, хто довкола.Свідомо зроблена помилкаозначає втрату чистотинікомуненалежності,уподібнення людиніі перехід в її стан,місцезнаходженняв котрійсь із людських систем,зумовленість, залежність і бруд,які тільки людина і може витримати.Уникнути законів отариі загрози натовпу —можливо.Для цього треба остаточноусвідомити власну відмінністьвід людини, недолюдка і надлюдини.Я відрізняюся від них так само,як троянда від ворон.Будь непроникним і знай,що зовні ти порожній.II
Ти безіменний, ти неназваний,адже кожне ім'яі сама необхідність називативиникли з потреб людини.Те ім'я, яке тобі далипри народженні,не означає нічого,воно цілком випадкове,замість нього могло бути зовсімінше.Троянда не знає того,що вона «троянда».Вона не має власного імені.Ім'я троянди не існує;ім'я троянди — ілюзія,тоді як сама троянда —дійсність,чистота у своїй безіменності;безіменність, неназваність, неозначуваність— це теж нікомуненалежність.Не шукай собі імена.Навіщо тобі це робити,якщо тим самим займаються люди?Люди все на світі поназивали іменамиі вважають, що їм належить усе;але людям і іменам не належитьнічого.Як і троянда,ти не можеш мати дійсного імені,тому що кожне ім'я недійсне,і не має нічого спільногоні з трояндою,ні з тобою.«Є» — це «є» троянди;сказати більше про неї неможливо,та й саме «є»не треба проказувати вголос,воно невіддільне від троянди,воно не запізнюється,бо кожне слово —це запізнення, луна і криве дзеркало;це розбивання цілісноїєдиної трояндина тисячінічим не об'єднаних між собоюскалок.Троянду можна тільки побачити сповна,висловитися про неї неможливо.III
Назвати — отже, зробити власністю;але людям і назвам не належитьнічого.Мова — найбільша омана людини.Дійсність не сон, вона дійсна;сон — це мова і мова — це сон.Через першопричину —нікомуненалежність усього —висловитися неможливо ні про що;але єдине бажання,яке виникає в людейпри зустрічі з дійсністю —це бажання негайно назвати її,перенести цілком дійсне явищев площину понять і свідомостіз тим, щоб, знов-таки, мати його.Отак з нікомуненалежної дійсностівиникає м а й я, якій належать усі люди.Майя слова, майя назви,ілюзія власності, залежність від ілюзіїі зумовленість нею.Була одна дійсність,потім друга, за нею третя,—неможливо перелічити і описатикожну з хвиль єдиного океану,і ні в кого, крім людей,такої потреби не виникає.Мова безпосередньо стосується подиху,вона — коливання того ж повітря,завдяки якому я живу.Але мова — це тріщина,це розбивання одного плавного подихуна ряд фрагментів,розбивання цілісної єдності склана скельця до калейдоскопу.І чисте відчуття, і чистий настрій,і чиста думка осквернюються словом,спотворюються і руйнуються ним.У слова є лише йому належнадійсність ілюзії,і тільки в цьому ілюзійному середовищівоно живе.Слово — рефлексія,якій ніколи не буде кінця;як неможливо знайти останнє число,так неможливо знайти останнє словоі кінець рефлексії, яку воно створює,і кінець ілюзії, яка виникає через словоі щезає разом з ним.Мова існує завдяки подиху,розбиваючи його, четвертуючи, обмежуючи;мова існує також завдяки мисленню;мова паразитує на одному й на іншому,ніколи не в стані бути дійсним мисленням;мова може бутитільки ілюзією мислення.IV
Мислення також існує завдяки подиху.Якщо ти прибереш цю ілюзорну стінупоміж мисленням і подихом,якщо ти знешкодиш мову,тоді, коли чистий подих і чисте мисленнязіллються,—тоді щезнуть припущення,невпевненість і недовіра до себе,а буде дійсність, одночасна з тобою,і ти — одночасний з дійсністю,і ти будеш дійсністю.Тіло твоє бути повинносяйним безмірно, як тіло троянди,чисте в доцільності.Воно цілком позбавлене зайвини.Воно сильне, пружне і струнке.Тіло троянди прекраснеі чарує своєю єдністю, — неможливо сказати,де тіло троянди,а де вона сама.На кожне порушення нікомуненалежностітіло відповідає болем.Люди дуже люблять завдавати біль;муки подібних їм і неподібнихприносять людям насолоду;що більші муки, то більша насолода;що більша подібність жертви до людей,то більше вони радіють, —це ще один спосіб їхнього задурманення.Тому ніколи не уподібнюйся людям.Їм дуже цікаво мучити смерть,присутню в тілі;ця цікавість і насолодавиникають з великої ненависті людейдо нікомуненалежності іншої істотиі до її смерті.Тому мертва істота для них нецікава.Зів'ялу троянду вони викидаютьна смітник.Дехто з людей знаходить втіхув муках свідомості іншої істоти,і таких більше, ніж тих,хто кохається в муках її тіла.Йдеться не про перемогунад муками власного тіла,а про перемогу над свідомістю людей.Бо все це для них є грою, —і боротьба, якої вони прагнуть,і муки, і проникнення за межічиєїсь нікомуненалежності, —все це для них тільки забава.А коли з-за тих межраптом дихне на них вогонь всеспалюючий;а коли збагнуть вони,що це вже не гра,—тоді вони втікають, не озираючись,тоді вони плачуть і скаржаться іншим людямна той вогонь,і бояться повертатися туди,і мріють про одне,—як вогонь знищити.Ось чому треба уникати людей,як роблять це звірі, боги і птахи.V
Довкола блукає безліч ловців твого розуму;течуть брудні потоки брехні;довкола сіті ілюзії, яка хоче належати всімі всіх хоче мати своїми.Варто один раз напитися з цих калюж,—і ти вже отруєний,і ти мислиш, як людина,так само безмежно гордийзі своєї задурманеної свідомості,і відчуваєш рабську єдністьз натовпом нечесних, недобросовіснихгравців,спільний напрям думок,одностайність висновків,любов до всього людства без винятку,не усвідомлюючи, що ти просто п'янийі впав дуже низько.Недобросовісність,відсутність культури духу та мисленнявитворили огидний світ,у якому існує людина.Все дійсне для неї є страшним і небажаним,а в першу чергу — смерть.Почуття страху перед людьмиабо перед нічим,почуття турботи ні про що,або про все зразу,або про те, що не є конче потрібнимдля дійсного існування,недостовірність ілюзії,яка є життєвим середовищем людей,і подібне,—все це перетворилопросту і прекрасну дійсністьна кошмар божевільні,де є найрізноманітніші виявиодної-єдиної хворобиі немає жодних ліків,крім тих, які заспокоюютьчи присипляють,тим самим відбираючиостанню можливість порятунку, —шлях до дійсності.В'язниця, божевільня, смертна кара, —ось кілька винаходів людини,які мають свідчити про чистоту її розумута любов до ближнього.Ти не граєш в людські ігри.Ти не знаєш їхніх правил.Вони тобі просто нецікаві.Ти зберігаєш нейтралітеті незайманість.Ти не можеш бути суддею в цих іграх,не знаючи і не бажаючи знати їхні умовиЄдине, що виграють люди в своїх іграх,—це твою огиду до них.У людей немає такої гри,в якій ти захотів би взяти участь.Троянда не грає.Троянда не має маски.Троянда не має ролі.Троянда не має,—вона є.Ти не троянда, і троянда не ти,але ви єдині, ви — дійсність,яка не належить нікому.Встань і вийди з минущої ілюзіїу вічну дійсність;адже ти прагнеш тільки цього.VI
Ти все життя поруч зі мною,юна і безмовна,невидима і реальна трояндо;єдина, хто залишається вірною,єдина, хто ні на мить не лишає мене,єдина, завдяки кому це життянабуло сенсу.Як можна жити без тебе,боятися тебе і нехтувати тобою,єдина моя трояндо,спокою мій і радосте…Адже ти була моєю першою коханою,довічною моєю любов'ю.Сліпі і задурманені люди,цей натовп безумних і безмежних потвор,ці мерзенні раби позаздрили нашій любові,трояндо;вони принесли всі свої книги і картини,всі свої релігії і вчення,створені страхом перед тобою,кохана;вони почали переконувати менеі лякати своєю маячнею про тебе,і це дало потрібні їм отруйні плоди,—я теж почав боятисяпохоронів і трун,цвинтарів і жалобної музики;нещасний, я думав,що все це належить тобі, кохана,—а все це, справді моторошне,належало їм, людям,зайвий раз доводячи їхню небезпечність,їхню огидність і тупість.Адже не про тебе говорили вони,кохана трояндо,світло моє найясніше,найчистіша свободо;вони белькотіли про себе,про те, що вони відчувають,коли бачать своїх покійників,—те, що не належить життю,те, що нестерпно брудне,по-людському слизьке,могло б образити тебе,якби воно могло до тебе торкнутися, —невидимої, неосягальної, недосяжної;те, перед чим вони тремтіли,чого жахалися,що приваблювало їхнездоровою цікавістю,не належало ні тобі, ні життю,воно належало світові,як обламані вітром гілки,опале осіннє листя;вони боялися опалого листяі загублених у польоті пір'їн;вони казали, скрушно похитуючиголовами;«Це тіло покинуло життя», —в той час, коли це тіло покинула ти,кохана.Це була остання нікомуненалежність,і тому вони так скаженіли над тліном,над тим, що їм уже не належало,над тим, чого вонивже не могли назвати.Чиста, як вранішній сніг,ти йдеш поруч зі мною все життя.Моє випадкове народження,моє випадкове ім'я,мої страждання і радощібули б нестерпними,якби не ти, темно-вишнева трояндо,Золотий Храме під спокійним повільнимснігом,—і ти цей сніг,і ти цей Храм,і троянда оця —Ти.А вони приходилиі лякали мене передсмертними муками,конвульсіями і агонією,ще якоюсь бридотою,вони плели і плели облудні словеса,і морочили голову,—так, ніби ті муки справді належали тобі;а ті муки все ще належали життю,і це воно мучилося і страждало,прагнучи того, чого воно хотіло завжди, —набути сенсу і стати прекрасним,і стати єдиним з тобоюу вічній дійсності.Дві найсокровенніші миті,непередавана словами єдність,така ж прекрасна, як єдність троянди,початок і кінець, рух і нерухомість,голос і безмовність, —усе, що поза ними, ілюзійне, неіснуюче;можливість померти щохвилини —запорука найвільнішої волі,постійно присутня любов,яка розковує,яка кожну отаку хвилинужиття-і-смертіробить сяйною, безмовною і безлюдною.І сьогоднішній деньнаближає мене до тебе, смертонько,трояндо,вічно вільна дійсносте.1990-91