LIII
В покоях челядь метушилась;
Щоб честь покійному віддать,
І друзі, й недруги з'їздились,
Людей охочі поминать.
Небіжчика похоронили.
Попи та гості попоїли,
Статечно випили, а там
Зостався наш Онєгін сам.
До господарства мусить братись
Хазяїн поля та лісів,
Ставів та лук, що досі жив,
Як непоправний марнотратець,
І радий, що на іншу путь
Йому судилося звернуть.
LIV
День, два — нові були для нього
Самотні ниви та сади,
І сутінь бору вікового,
І плескіт тихої води;
На третій поле, гай і трави —
Усе було вже нецікаве,
А там хилило і до сну;
Збагнув він істину сумну,
Що й на селі відради мало,
Хоч там ні вулиць, ні двірців,
Ні карт, ні віршів, ні балів.
Нудьга на нього чатувала,
І бігала за ним вона,
Як тінь чи вірная жона.
LV
Я був народжений для миру
Та для сільської глушини:
Там краще чути горду ліру,
Буйніше квітнуть творчі сни.
Дозвіллям тішачись невинним,
Ходжу над озером пустинним
І far niente* мій закон.
Розвіявши ранковий сон,
Я віддаюсь життю легкому:
Читаю мало, довго сплю,
Хисткої слави не ловлю.
Хіба ж у віці молодому
Не так прожив я в тишині
Свої найщасливіші дні?
------------------
* Безділля (італ.).— Ред.
LVI
Село, любов, дозвілля, квіти,