43808.fb2
Життям, як маєво, легким!
Я знаю: в радості і тузі
Не варто дорожити ним;
Закрив я очі на омани;
Та ще надія, дар жаданий,
Здалека часом вигляда:
Без непримітного сліда
Я не хотів би світ лишити.
Живу, пишу не для хвали;
Та марю, щоб пісні могли
Мій день печальний пережити,
Щоб друг мій вірний серед мук
Про мене нагадав хоч звук.
XL
І хтось, у роздуму хвилини,
Здригнеться над рядком моїм,
І тиха Лета не поглине
Моїх співучих строф і рим.
І може (о солодка мріє!) —
Гучною славою окриє
Якийсь невіглас мій портрет
І скаже: то ж то був поет!
Прийми ж мою подяку щиру,
Прихильче мирних аонід,
Що віднайдеш мій тихий слід
І давню пошануєш ліру,
Чия незаздрісна рука
Потріпа лаври старика!
Глава третя
Elle était fille, elle était amoreuse.
Malfilatre*
I
«Куди? Ох, ці мені поети!»
«Пора, Онєгіне, мені!»
«Я не держу тебе, та де ти
Марнуєш вечір день при дні?»
«У Ларіних».— «Їй-богу, диво!
Та чи воно ж таки можливо
Туди так пильно учащать?»
«Звичайно».— «Чудно, що й казать!
Я бачу й без твого визнання:
По-перше (ну, вгадаю я?),
Російська проста це сім'я,
Гостей невпинне частування,
Розмови про вчорашній сон,
Про дощ, про скотний двір, про льон...»
-----------------------
* Вона була дівчина, вона була закохана. Мальфілатр (Франц.). — Ред.
II