Ще в 1922 роцi Володимир Iллiч Ленiн писав, що майбутнє врожаїв Середньої Росiї лежить в болотах i озерах. Та до сьогоднi сапропель знаходиться лише в природi, його не добувають i не використовують в широких масштабах.
Парадоксальна ситуацiя - в державi в дефiцитi продовольство, люди i все живе навколо вбивається хiмiєю (мiнеральними добривами i пестицидами), земля втрачає родючiсть, а пiд ногами лежить речовина, що вирiшує всi подальшi найскладнiшi проблеми - продовольчу i екологiчну. А наша господарська система глуха й слiпа до цього.
Рада Мiнiстрiв СРСР повинна в термiновому порядку, врештi-решт, наважитися на iндустрiалiзацiю видобутку, на широкомасштабнi розробки i використання сапропелю i замiну ним хiмiзацiї. Все це мусить бути враховане в розробцi плану на цей i найближчi роки".
Микита Єгорович закiнчив читати й подивився на голову запитливо, чекаючи його реакцiї.
- Я вже чув про це. Що воно за штуковина?
- Ви чули? Це унiверсальне добриво, яке збиралося тисячами рокiв на днi озера. Це всi живi iстоти, що вiдмирали, залягали там i перетворювалися на таке добриво, яке не снилося навiть курям з їхнiм послiдом! Я знаю вашi землi, точнiше - вашi пiски. Окрiм низу у вас же самi супiски. В мене є пропозицiя, як пiдняти родючiсть ваших полiв на сто процентiв!
Оскiльки Микита Єгорович говорив у не зовсiм серйозному тонi, то й голова все те сприймав вiдповiдно. Все це розмови, а розмовами наша дiйснiсть вже починає захлинатися. Кажуть, спочатку було слово. А в нас i спочатку, й потiм, i завтра все слова, слова i слова. А слова, як грошi, незабезпеченi товаром. Чим їх бiльше, тим менша їх вага, тим менше їм вiри. А зрештою вони починають викликати вiдразу. Мабуть, дiйде до того, що всi заклики, лозунги, обiцянки буде заборонено, як сигнали автомобiлiв на вулицi. Про це думав Анатолiй Iларiонович, споглядаючи молодика, що стояв посеред кабiнету й теревенив про щось, допомагаючи собi жестами.
- Так що ви скажете на це? - запитав Микита Єгорович, здивований глибокодумним мовчанням голови.
- На що?
- Ну, я пропоную свої послуги. В мене є люди, є плiт, є озеро, в якому сапропелю вистачить на всi вашi поля. Ви менi даєте в оренду один трактор з причепом, двигун з насосом, навантажувач i ще деякi дрiбницi. Сапропель я буду продавати вам по божеськiй цiнi, а зароблене пополам. Чого ж ви мовчите?
- Думаю.
- Не пiдходять умови?
- Нi, не влаштовує назва.
- Яка? - здивувався Микита Єгорович.
- Са-про-пель? - проказав по складах i знизав плечима.
- А при чому тут назва?
- Е, що не кажи, все починається з назви. Он у нас сусiднiй колгосп називається "Друга п'ятирiчка". I що ти думаєш, у них врожаї й зараз на рiвнi часiв другої п'ятирiчки! Вони все ще борються за стопудовий врожай. А ми на низових масивах маємо вже по чотириста!
- Так з допомогою сапропелю ви матимете такий врожай на всiх полях! Дивiться, думайте, тiльки не довго, а то...
- А то що буде? - мружив око голова.
- Я обiйдусь i без вас!
- А озеро? За оренду озера все одно доведеться платити менi проценти.
- Коли вже на те пiшло, а воно, як бачу, таки пiшло, то озеро державне. Як i вся земля вашого колгоспу. Ви ото декому роздали землю в оренду, а це ж порушення закону! Колгосп не має права вiддавати землю в оренду. Вiн сам орендатор у держави. А про озеро й згадувати не слiд.
- Якщо ти так ставиш питання, я тобi доведу, що озеро колгоспне, - натис на кнопку в столi, i до кабiнету заглянула сивоголова жiнка. - Оксано Петрiвно, де карта наших угiдь?
- План? - перепитала жiнка.
- Ну, план.
- Здаюсь! - пiдняв руки Микита Єгорович. - Озеро ваше. В такому разi вам доведеться платити за те, що я його вам очищу й пiдготую для розведення риби. Ви менi заплатите за роботу, а дачники платитимуть по сто карбованцiв за машину сапропелю. Отож матиму подвiйну вигоду.
- Слухай, чоловiче, ти молодий та раннiй. В мене нема юриста. Не хочеш на цю посаду? Зарплата хороша, харчi виписуватиму з комори.
- Спасибi за довiр'я, Анатолiю Iларiоновичу, але в мене руки сверблять до роботи. Тим бiльше, що мене чекає бригада.
Голова подумав-подумав та й зрештою погодився на виставленi умови, бо справа перспективна. Микита Єгорович повертався до своєї юної бригади в доброму настрої.
6. ПОПЕРЕДУ МОРЕ
Третiй день Микита Єгорович гасав на своєму горбоконику, дiстаючи в колгоспi все потрiбне для нового агрегату, писав заяви, виписував накладнi й залишав розписки.
Третiй день його команда знаходилася мiж небом i землею. Купалися на пляжi, неподалiк вiд пiонерського табору, бо там, де дачi, рибу ловити можна, а купатися незручно, обривчастий берег, i муляка закипає бульбами, насичуючи повiтря смородом.
Микита Єгорович хвилинки вiльної не мав, щоб заскочити до них. А така довга вiдсутнiсть Сорокалiта розхолоджувала хлопцiв, наводила на нехорошi роздуми. Особливо тодi, коли тебе пiд'юджують i хiхiкають за спиною. Все це, звичайно, Рая. Це вона сiє пiдозру щодо Микити Єгоровича i його дружби з Ляною Григорiвною. Це вона пророкує класичний фiнал такої дружби: одруження i все iнше, що з того витiкає. А в сiмейного чоловiка, звiсно, нема вiльного часу для таких дурниць, як спускання пiд воду...
Сонце було в зенiтi, i вся бригада акванавтiв разом з дiвчатами Iриною, Раєю i маленькою Каринкою зiбралися йти додому. Раптом Боцман, що бiльше вiд усiх переживав вiдсутнiсть Сорокалiта, мовив до товаришiв:
- Увага! Не треба панiки! - вiн приклав до очей зiгнутi трубками пальцi рук, нiби дивився через бiнокль, i став коментувати те, що бачив i що бачили iншi. - Прибув якийсь вантаж! Це добре. Краще, коли привозять, нiж коли вивозять. Щось габаритне i важке, бо здоровi дядьки зсовують той пристрiй униз по дрючках...
Так, справдi, в цей час у дворику сторожевої будки розвантажували пристрiй - насос i двигун, встановленi на металевих полозах. Коли машина поїхала назад, а хлоп'ята пiдiйшли i мимоволi вишикувалися, спостерiгаючи за тим, як Микита Єгорович вiдмиває пiд умивальником руки вiд мазути, Рая подала голос:
- Будемо поливати городи дачникам i заробляти грошi.
- Точно! - пiдiйшов до них Микита Єгорович. - Молодчина дiвчино! Ти дивишся в корiнь! Перш за все нам потрiбнi грошi. Якщо ми думаємо про справжнiй батискаф чи батисферу, потрiбнi чималi грошi. I ми їх заробимо!
- Що-о, справдi будемо поливати? - розчаровано мовив Боцман.
- На поливi багато не заробиш. Ми вiдкриваємо золоту жилу! Час настав такий, що люди, якi мислять i дiють, мають можливiсть за свою працю одержували належну винагороду!
Микита Єгорович у доступнiй формi виклав хлопцям свої плани добування муляки з дна озера. Показав документи, якi свiдчили про те, що з колгоспом укладено угоду на поставку на поля сухого намулу, по-науковому - сапропелю.
Агрегат належить встановити на плоту i з дна озера подавати намул разом з водою на берег.
- Цього лiта ми попрацюємо, заробимо грошей, якi будемо складати на книжку, а наступного лiта поїдемо на море. Взимку розробимо план i креслення справжнього батискафа. Ознайомимося з усiм тим, що вже є на свiтi. Прочитаємо все написане про вивчення морського дна i будiвництво батискафiв. Всi твори француза Iва Кусто...
- I ви думаєте, що на муляцi можна заробити грошi? - засумнiвався Володя. - Та ще такi, яких би вистачило на будiвництво батискафа i поїздку на море?
- Я вам сказав, що це - золота жила! - переконував Микита Єгорович, хоча думав у цей час не стiльки про батискаф i сапропель, скiльки про дно озера i металевий сейф, у якому, за словами дiда, має бути щось вагомiше за цю затiю.
Розумiючи стан хлоп'якiв, без яких йому не обiйтись, Микита Єгорович малював їм прекраснi картини, але намагався не вiдриватися вiд реальностi. Праця й справдi не важка. Хтось один сидить на плоту бiля двигуна i шланга, що смокче муляку з дна озера. На березi черговий чи двоє з лопатами i сапами спрямовують воду з мулякою у якiсь ямки чи загати, де б намул осiдав, а вода стiкала поступово назад у озеро чи просочувалася в землю. Фiзичне навантаження мiзерне. Тут може ходити з сапою навiть Василько. Якщо все пiде гаразд, то працювати можна у двi, а то й у три змiни. Третю - нiчну, Микита Єгорович бере на себе, про що й сказав хлоп'ятам.
- I самi будете вночi? - засумнiвалася Рая i багатозначно усмiхнулась.
- Можу тебе взяти, щоб не так нудно було, - вiдказав Микита Єгорович, вiдбрив, так би мовити, гостроязику.
- Нащо вам ми, у вас є старшi. Ляна Григорiвна, наприклад, з якою буде вам веселiше. На весiлля покличете?