З'їв тi пiвбутерброда, i розiзлився на себе, що не витримав. "Добре почав ти харчуватися з тюбикiв, Цiттербаке", -- подумав я.
А державна торгiвля, як тут не нарiкати на неї? У магазинi нема їжi в тюбиках! Раптом я згадав про зубну пасту, що, як i мiй папуга, називається "Чистун", а на смак, мов шоколад. Ось де вихiд! Паста потрiбна менi не для того, щоб чистити зуби, а щоб їсти. Я видавив усю пасту собi в рот. Спочатку паста справдi була на смак, мов шоколад, а вже потiм, як гiпс iз клейстером.
За вечерею тато не витримав:
-- Альфi, Альфi, чому це ти не їси? Певно, щось iз тобою не гаразд?
-- Я попоїв.
-- Ох, Альфi, -- i мама сумно поглянула на мене, -- кажи правду. Ти не їв i потай нiчого не брав. Я ж бачу.
-- Я...
Я мало не виказав, що перейшов на їжу в тюбиках. Саме в цю мить менi так сильно вiддало шоколадним клейстером, що я не мiг бiльше нi слини ковтнути, нi слова промовити. Моє щастя! А потiм занудило. Менi здавалося, нiби скрiзь у квартирi пахне шоколадним клейстером. Нарештi мама сказала:
-- Альфi, йди спати, вмийся, почисть зуби... Ой лишенько! Який ти блiдий! Мов стiна. Що в тебе болить?
Коли вона сказала: "Почисть зуби", я згадав про порожнiй тюбик, i мiй шлунок ракетою рвонувся до горла. Мене перенесли в лiжко. Я не опирався. Мої думки знову були про тренування. Яка це важка справа!
Вранцi менi стало краще. Але їсти зубної пасти я бiльше не мiг. До того ж це помiтили б. Бо прийшовши з ванної, мама сказала:
-- Альфi, ти витрачаєш страх скiльки зубної пасти! Ти що, їси її?
Вдруге я не дозволив собi просити у Бруно хлiба. Я зайшов до магазину i спитав у люб'язної продавщицi:
-- Що у вас є в тюбиках?
Спершу вона подумала, що я глузую з неї, але потiм усе-таки вiдповiла:
-- Майонез, гiрчиця i анчоусова паста.
Дивна якась їжа! А де вiн росте, той анчоус? Я витрусив усi свої грошi й купив усього по тюбику. Вирiшив почати з гiрчицi, бо знав, що воно таке. Зайшов у якийсь пiд'їзд, видавив гiрчичного черв'яка i злизав. Припекло так, що я закричав, наче навiжений, i стрiмголов вискочив надвiр. Менi здалося, що у мене просто з рота стартує ракета, а з носа б'є полум'я.
Якийсь добродiй саме збирався зайти в будинок, але помiтив мене i схопив за руку.
-- Чого ти плачеш, малий? -- спiвчутливо запитав вiн. -- Хтось набив тебе? Чи, може, загубив маму?
Я тiльки застогнав: -- о-о-о-х, у-у-у, а тодi вирвався у нього з рук i помчав вулицею. Коли пробiгав повз пожежний сигнал, то ледве втримався, щоб не розбити скло -- може, пожежники допомогли б менi.
Вдома я припав до крана i випив лiтрiв зо три води. Згодом я ще спробував видавлювати гiрчицю по рiсочцi, але пекло однаково. Пiсля того, як я з'їв пiвтюбика, язик у мене геть затерп i став, як ганчiрка. З очей безперестанку текли сльози. Мама вже хотiла повести мене до лiкаря. Менi треба було засмiятись, але замiсть смiху вийшло якесь хрипiння. Чого це я мав iти до лiкаря? Космонавт же не пiде до лiкаря через те, що вiн їсть iз тюбикiв. Вночi менi приснилося, що в мене день народження i все на столi, -- i тiстечка, i хлiб, i печеня, -- було з гiрчицi. Я закричав.
Прибiгла мама i приклала менi до лоба руку. Я чув, як вона прошепотiла татовi:
-- Наче не скарлатина, а очi червонi. Обкладений язик i горло ясно-червоне.
Наступного ранку я був дуже кволий i потай з'їв п'ять шматочкiв хлiба. Ой, яке тяжке тренування! Тiльки тепер я зрозумiв, який мужнiй був Гагарiн. Вiд тюбика гiрчицi довелося вiдмовитись, бо це нi до чого хорошого не привело б. Майонез, мабуть, кращий. На тюбику написано: "Майонез додає їжi смаку. Приправляйте їжу хорошим майонезом". Я обережно видавив трохи на нiготь i лизнув. Так, майонез смачний. Тодi я взяв тюбик у зуби, а їсти менi хотiлося добряче, i все вичавив у рот. Трохи перегодом менi стало так, нiби тюбик майонезу перетворився в животi на величезний камiнь.
-- Слухай, Петере, я не зможу пiти на тимурiвське завдання, -насилу проказав я.
-- Це чому ж? -- запитали всi хором.
-- Я... я...
-- Не викручуйся! -- сказав Ервiн.
-- У мене не гаразд iз животом, -- вiдповiв я i миттю вилетiв у дверi.
-- Поговоримо на радi пiонерського загону, -- навздогiн менi кинув Петер. Але я не мав часу на вiдповiдь, треба було поспiшати до вбиральнi. Там я пробув цiлу годину. I в мене сяйнула думка: чи не вiдмовитися вiд їжi в тюбиках, а набрати в ракету смаженої картоплi i мисливської ковбаси? Але ж космонавт повинен виконувати до кiнця все, за що береться.
Увечерi я з'їв пiвтюбика анчоусної пасти. О, в нiй є щось вiд риби, але вiдчуття таке, нiби з'їв ножа чи тертушку. А може, у мене язик став нечутливий од гiрчицi. Я попрохав маму пошепки:
-- Завари менi, будь ласка, ромашки.
Вигляд у мене, мабуть, був кепський, бо, нiчого не кажучи, мама швидко приготувала настiй. Цiлу годину я полоскав ним горло.
Вiд сьогоднiшнього ранку я знову п'ю какао з сухариками, а на нiч їм щось тепле.
Сьогоднi перед вечерею мама сказала:
-- Я принесла тобi дещо смачненьке. Намаж скибку хлiба. Це анчоусна паста.
Не знаю, як воно трапилось, але я заплакав i дозволив татовi перенести мене в лiжко.
Але я стану космонавтом! Всупереч усьому!
Десять квиткiв на карусель
Моє тренування посувається вперед. Пiсля того як я повправлявся мовчати в космосi, а також їсти з тюбикiв, тепер маю виконувати фiзичнi вправи, як Гагарiн чи Титов. Найважливiша фiзична вправа -- на невагомiсть. Це незвичайна вправа. Кружляєш, як, наприклад, папуга Чистун по кiмнатi. Я довго обдумував, як би менi зробити те ж саме. Спочатку спробував простягтися, пiдскочивши в лiжку. Але вiд цього невагомим не став. Тiльки здiйняв страшенну пилюку. Якраз увiйшла мама. Вона закашлялась i спитала, чому так димить грубка.
Я перечитав багато книжок, кiлька номерiв журналу "Троммель"[*], аж поки натрапив на потрiбну менi думку. [* "Троммель" ("Барабан") -- журнал нiмецьких пiонерiв.]
Щоправда, це коштувало б багато грошей. Я вичитав, що космонавти тренуються витримувати невагомiсть на центрифузi. В мене легко паморочиться голова, але коли хочеш стати космонавтом, то маєш пройти всi тренування. На центрифузi треба крутиться, аж поки з'явиться вiдчуття, нiби ти в ракетi. Але де взяти центрифугу? Я питався скрiзь, однак нiхто не мiг допомогти. Аж ось одного разу, коли ми з татом їхали до рiчки, я побачив невеличкий майданчик, де були i ланцюгова карусель, i гойдалки, i дитяча карусель iз бiлими кониками. Я врятований!
Звiсна рiч, за одне катання на каруселi не натренуєшся. Треба купити вiдразу п'ятдесят квиткiв, а це дорого. На жаль, свої заощадження я витратив на їжу в тюбиках. Спробую попросити у мами.
-- Мамо, дай менi, будь ласка, три марки! Розумiю, це багато, але я поверну їх тобi згодом, -- сказав я.
Мама здивовано подивилася на мене:
-- Так, це чимало, але знаєш, Альфi: коли це справдi щось важливе, я дам тобi охоче. Та хто його знає, чи ти не розтринькаєш їх на якусь дурницю. Купиш собi щось непотрiбне або кататимешся до неохочу на каруселi.
Я, мабуть, почервонiв, адже мама розгадала мої намiри. Але ж це був мiй обов'язок -- покататися на каруселi. Тiльки як про це сказати мамi?
-- Нi, -- заперечив я. -- Це серйозна службова справа, але таємна.
Мама насупилась. Треба було швидко ще щось сказати, щоб домогтися свого.